Магічні практики карпатських друїдів

Карпатські друїди – пращури сучасних мольфарів, (гальське druidae, давньоирландське druí, druid) - це жерці в стародавніх кельтських народів, які організовані в вигляді замкнутого, але не завжди спадкового таємного товариства, друїди виконували функції суддів, займалися лікуванням, астрономією, це шамани, чаклуни, лікарі, які здійснювали магічні обряди, жертвопринесення та успішно практикували пророцтва.

Магічні практики карпатських друїдів різноманітні, проте на першому місці для них завжди стояли рослини та особливо дерева. Зв'язок з природою друїди розглядали в контексті всіх чотирьох стихій (Земля, Вогонь, Вітер та Вода), але жива природа мала принципове значення. Всі значущі ритуали друїди проводили в лісах. Саме там навчалися учні, там знаходилися вівтарі (омфали), там відбувалися жертвоприношення. Трави і дерева обожнювалися та наділялися сакральними якостями.
Дерево мало в очах друїдів священний статус, оскільки символізувало духовну енергію, життя і мудрість. Самотні дерева мали для кельтів особливе значення, будучи земним втіленням сакрального Древа Життя.
Священне дерево і ритуали, що здійснюються в тіні його крони, давали нові життєві сили, довголіття, сприяли духовному розвитку. Древо Життя п'є своїм корінням священні води життя з серця Матері-Землі. Розкриваючи гілки своєї крони в небесах, воно забезпечує зв'язок між усім сущим, поєднуючи Небо і Землю. Цей союз створює священне місце духовної сили і мудрості, осереддя сили народу, джерело магії.

Карпатські кельти взагалі, а друїди особливо, були одержимі деревами. Дерева всіх видів були священні для них, оскільки вважалося, що кожна порода володіє власної особливою індивідуальністю і життєвою силою; дерева дійсно становили саму серцевину та основу друїдическої філософії. Нагадаємо про те, що саме слово друїд означає «людина дуба». Крім дуба, серед найбільш шанованих карпатськими друїдами дерев можна виділити горобину та ліщину - саме вони складають основу флори Британських островів – як англосаксонський осередок кельтів.
Є і ще одна тріада дерев, крім дуба, туди входять тис, з якого робили королівські покої, та терновник, що символізував народ. Всі разом відповідало поділу на соціальні стани кельтського суспільства - на друїдів, правителів та народ.
Однак абсолютно особливе місце займає омела-чагарник що паразитує на багатьох листяних деревах. Карпатські друїди шанували її чудодійні властивості, і тому ввели особливий ритуал зрізання омели золотим серпом, причому робили це в особливий з астрономічної точки зору час і з особливих дерев, з використанням заклинань та співів. Омела дуже рідко паразитує на дубі - вона обирає для себе частіше яблуні, тополі та верби, але якщо це відбувається, то для друїда - це особливий божественний знак.

За свідченням стародавніх карпатських мольфарів, омелу на дубі можна знайти рідко, але якщо таке трапляється, то церемонія її зрізання відбувається на шостий день після нового місяця.

Цей день вибирався тому, що місяць вже набрав достатньо сили, хоча й не досяг ще середини зростання. У цьому випадку до дерева приганяли двох білих биків, та одягнений в білий одяг друїд забирався на дерево і золотим серпом відсікав омелу, яка потім збиралася в білий плащ. Після того, як ця церемонія відбувалася, обох биків заколювали на знак жертвопринесення і відбувалися заклинання заради того, щоб жертва виявилася благодатною. Напій, зроблений з омели, друїди вважали дуже цілющим.
Друїди континентальної Європи та Карпат вважали, що омела служить талісманом проти хвороб, зокрема її дим зцілює увесь організм та очі. Галли використовувалися листя і гілки вербени при витягуванні жереба і для передбачення майбутнього.

Дуби для карпатських кельтів та друїдів були священними деревами, і саме дубові гаї обиралися для здійснення ритуалів і обрядів.

Культ дуба безсумнівно складав найважливіший фактор їх релігійних ритуалів, а уявлення що залишилися після друїдів у простого народу про святість дуба були використані християнською церквою – найбільш значущі храми, а особливо монастирі будувалися у Карпатах, Франції та Британії в дубових гаях або навіть просто біля окремо стоячих дубів, щоб зв'язати храм із закладеними давно в свідомість народу поняття святості, пов'язане з карпатськими дубами. Що ж стосується омели, то її ритуальна значущість визначалася для друїдів, швидше за все, своїм вічнозеленим характером. Це навівало природним чином роздуми про символ безсмертя. Хоча деякі дослідники давнини Карпат вважають, що шанування дуба і особливо жертвопринесення двох биків йде від римлян, які свого часу вшановували Юпітера в дубових гаях.
Трави активно використовувалися карпатськими друїдами в лікувальних цілях. Крім того, відомий у переказах еліксир забуття - друїди варили саме на карпатських травах.

Крім рослин, з природних дарів карпатськими друїдами використовувалася карпатська джерельна вода.

Різного роду карпатські джерела друїди після своїх заклинань робили чарівними та перетворювали у своєрідні «джерела здоров'я». Використовувалися як холодні, так й гарячі джерела, в які занурювалися воїни та зцілювали свої рани. Особливо ефективним лікування ставало, якщо в воду додавалися настої з лікувальних карпатських трав.
Як стверджують оповіді про стародавні Карпати, друїди вживали рослини й в плані передбачень та віщувань - наприклад, при розшуках королеви, викраденої мешканцем сидів, друїд Даллан використовував чотири тисових прута, накреслив на них огамічні знаки, які відкрили йому дійсне місцезнаходження викраденої королеви.
Ірландський друїд Кітруад використовував для своїх магічних дій горобину або ліщину. Наприклад, він запалив друїдический вогонь заради верховного короля Кормака під час облоги замка Друим Дамгайре. Кітруад велів воїнам піти у ліс та принести горобину, тому що саме з неї виходить кращий вогонь. Друїд попередив короля про те, що напевно противник зробить те ж саме, проте тут важливо спостерігати за своїм вогнем. Якщо полум'я звернеться до півдня, то королю належало переслідувати противника, а якщо на північ, то варто було тікати, оскільки шансів у протистоянні немає, і король буде розбитий в будь-якому випадку, незважаючи на всю його доблесть та героїзм.