Найдавніші в світі Храмові Святині на Землі України

Трипільська цивілізація, яка існувала на сучасних територіях України з 5400 по 2750 рр. до н.е. залишила в спадок нащадкам організовану релігійну культуру, яка тисячоліттями була прихована. Така унікальність духовного спадку склалась завдячуючи найдавнішим формам організованих ритуальних дій трипільців, під час яких цілі протоміста й поселення занурювались в вогняну стихію, підпадаючи під відомий давнім хліборобам священний цикл оновлення. Так нищився старий світ й створювався новий.

З цим же вогняним ритуалом предківська давнина запікалася в камінь, ховаючись з роками під товщу родючого чорнозему разом з всією величчю й непідробністю сакрального життя, про яке стає відомо лишень сторіччя тому. Свята Земля українців, немовби фіксуючи корінь світової цивілізації, тоді коли це стало вкрай необхідно, почала проявляти безцінні скарби свого внутрішньо-прихованого, раніше невідомого й неоціненого. Трипілля від суто керамічної культури сягнуло культури духовної, глибоко філософської, такої ще не підлягає осмисленню релігійними мірками сучасної цивілізації. З цим немовби збувається найбільш відоме пророцтво Ванги-ясновидиці: «До 1990 року ми будемо свідками надзвичайних археологічних відкриттів, які докорінно змінять наші пізнання про стародавній світ. Найдавніше вчення прийде у світ».

Великою правдою Землі України є те, що вона берегла в собі найдавніші форми Храмових Святинь, які почали відкриватися лишень з 70 років XX ст. В 70-х роках український археолог Т.Г. Мовша вперше зібрала свідчення про святилища трипільської доби[1], але на той час це виглядало не достатньо обґрунтованими свідченнями й такими, що перебільшували значення давніх хліборобів. Але згодом масив доказів постійно поповнювався. Так, вже твердим свідченням існування релігійних споруд у трипільців стала знахідка святилища на поселенні Коновка, що в Чернівецькій області. Її параметри (6х19 м) відразу виокремились серед звичайних жител. Будівля зорієнтована по світовій вісі «Схід – Захід» з певним відхиленням. Святилище було розділене на дві окремі кімнати. На нульовій відмітці були знайдені чотири глиняних вівтарі з предметами культового призначення. В приміщені були відсутні опалювальні прилади – печі, що є підставою для інтерпретування цієї споруди, як святилища[2]. Вже до 90-х років були виявлені та досліджені трипільські святилища на поселеннях Солончени І[3], Стіна[4], Володимирівка[5], Сабатинівка[6], Шкарівка[7], Олександрівка[8]. На поселенні Поливанів Яр виявлено приміщення, деталі інтер’єру та наповнення якого вказують на існування тут культового місця[9]. В поселеннях трипільської культури Кліщів, Майданецьке, Коломийщина дослідники виділяють споруди, які в час свого функціонування могли відноситись до різних форм суспільно-культових осередків[10]. Останньою новиною стало повідомлення від провідного українського археолога Михайла Відейка про трипільський Храм знайдений неподалік села Копачів Обухівского району Київської області[11].

Так поступово в українському інтелектуальному середовищі зароджується діалектика про найдавнішу організовану релігійну культуру предківського суспільства. Стає зрозумілим, що спорудження культових комплексів мало на меті організацію та проведення ритуальних дій й вимагало виокремлення з-поміж населення суспільної верстви, яка б реалізовувала таку культурну потребу. Все це почало змінювати уявлення про духовність трипільської етнокультурної спільноти та рівень її розвитку.

Новим проривом у виявленні та дослідженні трипільських протоміст та селищь став технологічний стрибок в можливостях магнітної археологічної зйомки на місцевості: відкрився новий неймовірний світ планів поселень з концентричними кільцями будинків навколо центральних майданів, житлові квартали з мережею складних вулиць всередині них, залишки гончарних та металургійних комплексів, громадські та релігійні «мегаспоруди». Магнітні дослідження протоміст знайшли чітку організацію життєвого простору й чітку структуровану концепцію будівництва. Такий життєвий агломерат безумовно вимагав розроблення певного колективного інституту прийняття рішень з ієрархічною егалітарною системою.

Магнітна зйомка виявила також низку трипільських споруд, які відрізнялись нестандартними розмірами й завжди особливо виокремлювалися на місцевості та мали чітку просторову організацію. Така канонічність «мегаспоруд» на плані поселень могла вказувати на якусь певну традицію їх побудови, адже як правило вони розміщувались по вісі «Схід – Захід», завжди знаходились на підвищеннях біля річок й мали помітне відділення від загального плану. Археологічна наука висунула припущення, що це –  рештки великих громадських споруд, можливо Храмів. І вже вперше за історію археологічних досліджень за результатами попередньої магнітної зйомки у 2012 р. біля с. Небелівка Кіровоградської області була відкрита трипільська споруда, яка стала найбільшою в ареалі культурного комплексу Кукутень-Трипілля (1200 м²) та найстарішою Храмовою будовою на Європейському континенті (4 000 – 3 900 до н.е.)[12]. Під тиском таких фактів міжнародна археологічна наукова спільнота у 2015 р. на ІІ Шанхайському всесвітньому археологічному конгресі внесла це відкриття до десятки найкращих у світі[13].

Таким чином, можливості попередньої магнітної зйомки на місцевості показали високу точність інтерпретації трипільських споруд й проклали методологічний шлях до наступних місць пошуків ймовірних Храмових комплексів на місцевості.

Згідно з новими геомагнітними розвідками загальних планів поселень було виявлено низку нестандартних забудов, які вкладаються в шаблон так званого Небелівського Храму (він же Храм Семи Вівтарів, Храм Небес, Космічний Храм, Небесний Храм). Такі чіткі просторові маркери, як орієнтація на вісь Схід-Захід, збільшені розміри відносно стандартних житлових забудов, відокремленість на плані поселення, тяглість до розміщення цих структур на підвищеннях і як правило біля водойм, демонструють, що розкопаний Храм біля с. Небелівка не є якоюсь особливістю, а є першим розкопаним шаблоном за яким можна визначати наступні ймовірні місця пошуку духовних святинь України. В такий спосіб залучаючи магнітні зйомки з трипільських поселень, не чекаючи фінансування на коштовні розкопки, які як правило вимагають або ж міжнародних грандів або державного фінансування якого не вистачає, можемо вже адекватно обговорювати місця ймовірних Храмових Святинь. Безумовно, що без остаточних розкопок складно судити про їх організацію й характеристики, все ж магнітні аномалії можуть промовляти до сучасників про духовний світ величних предків.

Спершу розглянемо геомагнітну просторову організацію Небелівського Храму для виявлення подібних просторових шаблонів на інших трипільських протомістах та поселеннях [примітка][14].   

Небелівка (4 000 до н.е., 275 га):

Храм в протомісті Небелівка розташований у східній частині внутрішнього кільця будівель у зоні де житлова забудова немовби приривалася по вісі Схід-Захід. Під час розкопок Храму, було виявлено чітку залежність в плануванні й забудові поселення Небелівка з прив’язкою до самого Храмового комплексу. Будівля Храму знаходиться на високому мисі, який утворився глибокими долинами р. Небель та безіменного струмка, у найвищій точці самого поселення. Це давало можливість бачити Храм за багато кілометрів. Вся ця духовна «мегаструктура» чітко зорієнтована на лінію Схід – Захід, причому центральний вхід Храму звернений на схід Сонця. Споруда складається з двох приміщень (40х20 м та 20х20 м) та прилеглим до них подвір’ям.

Мошурів (4 000 до н.е., 10 га):

Поселення розташоване поблизу с. Мошурів Тальнівського району Черкаської області на схилі, що утворений долиною струмка на півдні та неглибокою балкою на сході. Цікаво, що це невеличке поселення дотримується таких же принципів планування, як і великі протоміста. Виявлена на поселенні «мегаспоруда», яка позначена на магнітограмі кільцем (Рис. 2), розташовується в тій же локації що й інші подібні структури на трипільських поселеннях. Вона в Східній частині поселення й була побудована по світовій вісі Схід-Захід, знаходиться на підвищені й примикає до річки.

Тальне 3 (4 000-3 900 рр. до н.е.):

Трипільське поселення розташоване на високому плато на схід від притоку річки Гірський Тікич і на південний схід від сьогоднішнього міста Тальне Черкаської обл. Попри свій розмір, Тальне 3 дотримується принципу кругової забудови подібно «мегапоселенням». Маючи лише одне кільце будівель, організація простору забезпечувала в центрі ключове місце,  яке було забудовано великими спорудами. Вони підпадають під особливе виокремлення на плані, мають збільшений розмір відносно звичайної житлової забудови й зорієнтовані на світову вісь Схід-Захід. Підхід до цих забудов також забезпечений зі Сходу, що є маркером до приділення уваги цим спорудам, які припинили свою діяльність у ритуалі вогняного оновлення. Можливо споруди будувались послідовно, після закінчення свого сакрального циклу існування.

Ще один цікавий факт віднайдений на поселенні Тальне 3 – це відсутність аномалій, які б натякали на можливі гончарні та металургійні печі. Це можна трактувати як залежність маленьких поселень від великих протоміст в економічному плані. Наприклад, трипільські поселення-гіганти Тальянки та Майданецьке існували в той же час лишень в якихось 10-12 км від Тальне 3 й могли забезпечувати сировиною поселення супутники. Відтак спротив на світовій арені у визнанні гігантських трипільських поселень найдавнішими «містами» лише тому що вони, як видається, не мають ознак соціальної чи економічної різноманітності[15] й не мали сільської периферії, подібно Шумеру, має переглянутись.

Смагліеві Берега (приблизно 4 000 р. до н.е.):

Трипільське поселення Смагліеві Берега, відоме також як Мошурів 2, знаходиться поруч із західним притоком річки Тальнянка на південь від сьогоднішнього Мошурова в Тальнівському районі Черкаської області. Скупчення житлових будинків організовано великим концентричним колом з помітною «мегаспорудою», яка підпадає під ідеологію розміщення «Храмових комплексів»: знаходиться в східній частині поселення, орієнтація на вісь Схід-Захід, збільшені розміри, вихід до води.

Війтівка (приблизно 3900- 3500/3400 рр. до н.е.,  50 га):

Трипільське поселення знаходиться на північний захід від сьогоднішньої Війтівки, в Бершадському районі Вінницької області. Розташоване на високому плато на північ від притоки річки Дохна та лише в чотирьох кілометрах на південь від Південного Бугу.  Перепад висоти земної поверхні між плато та долиною в цій місцевості становить 12 м. Селище сплановане двома овалами з радіальними вулицями, які пририваються по лінії розміщення ймовірного Храму трипільської культури зі східної частини поселення (таке розміщення збігається з відкритим Трипільським Храмом на Небелівці).

У Війтівці зафіксовано унікальний для Трипілля випадок, коли з боків від ймовірного Храму було зведено ще дві споруди, але вже менших розмірів. Разом з заглибленнями та аномаліями навколо цих будівель, що добре видно на магнітограмі, вони утворюють певний цілісний комплекс. Не виключено, що цей комплекс, як у випадку з Небелівкою, мав сакральний характер[16]. 

Глибочок ( приблизно 4200 – 3900 рр. до н.е., близько 200 га):

Трипільське поселення біля сьогоднішнього Глибочка, в Тальнівському районі Черкаської області, розташоване на північ від річки Гірський Тікич. Поселення традиційно заплановано концентричними колами з видимим розривом радіальних вулиць навпроти ймовірних сакральних споруд. Ці споруди розмістились на майдані площею 0,7 га і супроводжуються бічними ямами або скупченням ям. Цікаво, що дві структури мають явні магнітні аномалії, які вказують на двокамерність будівлі. Погляньмо ближче:

Можемо бачити явну конструктивну відповідність двох «мегаструктур» до Небелівського Храму, адже саме в Небелівці археологи за попередньою магнітною зйомкою (див. Рис. 1) розкопали саме двокімнатний Храм з прилеглим до нього храмовим подвір’ям.  Ще одним натяком на наочну подібність Храмів з двох різних локацій є їх розміри. Автором виявлено певну залежність, яка може пов’язуватися з певними сакральними числовими значенням та одиницями виміру довжини в трипільських обрахунках. Невідомо якими одиницями виміру користувалися трипільці, але якщо звернути увагу на розмірність Небелівського Храму та таких само двоскладових споруд з поселення Глибочок, їх можна виразити як один до трьох. Порівняймо: Небелівський Храм – 60х20 м.; «Мегаспоруди» з Глибочок – 30х10 м. та 21х8,5 м. Зазначимо, що загальні розміри житлових будинків трипільців це приблизно 4,5-5 м. на 12, 13 м. що також потрапляє під формулу 1 до 3. Здається така розмірність також має пов’язуватись з певними сакральними числовими значенням та одиницями виміру довжини в трипільських обрахунках. З цього вже вимальовується певна числова сакралізація трипільських споруд різних призначень. Відчутно, що все це повинно було нагадувати і служити віддзеркаленням Всесвіту й самої світобудови в проекції на людську творчу діяльність.

Весь ансамбль "мегаструктур" на поселенні Глибочок схоже був спалений під час масштабного циклічного ритуалу оновлення в різні періоди часу. Це може натякати на різні етапи функціонування кожної з будівель. 

Доброводи (3900 р. до н.е., 259 га):

На західній окраїні сучасного села Доброводи розташоване стародавнє трипільське поселення. Місце розміщене на захід від невеликої річки. Геомагнітна зйомка виявила, що поселення було розміщене по колу, а частина його була оточена захисним валом. Майданчик розташований на висоті 180-210 м. зі стандартним центральним майданом без забудов. Повна зйомка поселення на сьогодні не можлива, адже сучасне сільське кладовище заходить на стародавню місцевість. Все ж навіть часина відзнятого простору проявила «мегаспоруду», яка може претендувати за всіма трипільськими канонами (відокремленість на плані, знаходження на підвищені, близькість води, орієнтація на вісь Схід-Захід) на Храм. Цікавим видається і явна кругова аномалія в західній частині ймовірного Храму, бо ж саме в цьому місці в Небелівці відшукали найбільший вівтар.

Петрени (Молдова, 4 000 р. до н.е., 100 га):

Трипільське поселення Петрени розташоване на плато біля сучасного села Петрени Бєльцького району республіки Молдова. Розкинулось поселення близько річки Куболта, яка примикає до східної частини мега-сайту. Тут геомагнітне обстеження підтвердило риси, які вражають своїми стандартами відносно поселень з території України. Це селище сплановане як мінімум з п’яти концентричних кіл з побутовим простором між нами та стандартним вільним центром в середині якого розміщувалась гігантська будівля. Ця будівля спроектована по світовій вісі Схід-Захід, є явно відокремленою на плані, а зі сходу забезпечувався просторовий прохід до неї. Сама будівля складалась з двох камер (це ж бачимо на Небелівці та Глибочок) причому менша камера була східною. Всі наочні факти приводять до того, що ця споруда може претендувати на значення духовного центру в Молдовському енеолітичому поселенні. Нині значна частина поселення Петрени зайнята виноградниками та зруйнована плантажною оранкою.

Тростянчик (4200/4100 рр. до н.е., 4 га):

Трипільське поселення Тростянчик розташоване на захід від сучасного села Тростянчик у Тростянецькому районі Вінницької області. Воно займає мис плато, утворений руслом р. Недотіка, на 3,2 км західніше від місця, де вона впадає в р. Південний Буг. З півдня та південного сходу поселення – стрімкі схили, які спускаються до річки. На сьогодні їхній нахил на різних ділянках становить  від 30 до 50°. Сучасна геомагнітна зйомка площею 4,2 га охопила більшу частину території поселення, а також ділянки за його межами. Все поселення було оточене двома паралельно розташованими лініями аномалій шириною 1,5-2 м. Висловлено припущення, що це залишки палісаду або ж символічної огорожі, яка по колу огороджувала все поселення. Подібне відкрили на поселенні Небелівка[17]. Забудова поселення кругова з явно виділеною центральною площею, на тлі якої помітні аномалії від двох будівель великих розмірів (175 м² та 195 м²)[18]. Вони розміщувалися в самому серці поселення й одна з них була зорієнтована за лінією схід—північний схід, що підпадає під встановлені маркери за якими будувались сакральні трипільські комплекси. До того ж підхід зі східної часини поселення до споруди був звільнений від забудов. Сама споруда має розміри 23,4х7,5 що підпадає під виявлені автором залежності в певній числовій сакралізації трипільських споруд за формулою 1 до 3. Такі просторові маркери дозволяють попередньо зарахувати таку «магаспоруду» до ймовірного Храму на поселенні Тростянчик. 

Майданецьке (3700 р. до н.е, 250 га):

Розташоване на північній околиці села Майданецьке Тальнівського району Черкаської області, на захід від річки Тальянка. Це одне з найбільших протоміст трипільської культури в межиріччі Південного Бугу та Дніпра.  Воно розкинулось на високому чорноземному плато. Генеральний план забудов було влаштовано давніми землеробами по колу, що фіксує непорушний культурний стандарт трипільців на великих територіях від малих до гігантських поселень. Такі тверді факти, вже голосно промовляють навіть до самих зневір й науково упереджених особистостей про єдине державне утворення, яке майже 3000 років проіснувало на території сучасних України, Румунії, Молдови й мало єдиний духовний кластер.

Магнітні зйомки на протомісті Майданецьке виявило низку гігантських будівель, які інтерпретовані частиною дослідників як «мегаспоруди» чи «Храми»[19].

Навіть за попередньою магнітною зйомкою можна зробити висновки, що деякі з «мегаспоруд» мають двокамерну структуру, знаходяться на лінії Схід-Захід та особливо відокремлені на плані. До цього ж візуально вони явно вкладаються в розмірність 1 до 3, що може бути одним з маркерів сакральної організації. Будемо сподіватися що в найближчий час розпочнуться розкопки віднайдених аномалій й світу відкриються чергові Храмові Святині людства.

Тальянки (3850–3700 рр. до н.е, 450 га):

Найбільше в культурному комплексі Кукутень – Трипілля протомісто. Цей гігант разом з Майданецьким включений до списку найбільших міст в історії людства – List of largest cities throughout history[20]. Для прикладу шумерська держава, яка була утворена в результаті злиття декількох поселень, мала свій центр у Двуріччі з містами Єана та Урук площею 125 га[21]. Це лишень четверта частина українського протоміста. За дослідженнями 2014 року кількість людей, які одночасно проживали на території Тальянок сягала від 15 600 до 21 000 людей[22].  

Протомісто побудоване на обриві між річкою Тальянка та невеликою протокою, складається з овальних концентричних рядів взаємопов’язаних будівель з вільним від забудови центром. Частина відзнятого геомагнітного простору проявило будівлі, які однозначно віднесено до споруд спеціального призначення. З оприлюднених даних на сьогодні можемо говорити про особливу «мегаспоруду» в південній частині протоміста, яка відокремлена від основної забудови та має видимий розрив в плануванні житлових будинків по осі самої «мегабудівлі» (Рис. 15).

Як правило Храмові комплекси розміщувалися в східних частинах великих трипільських поселень й в центрі малих поселень зі східним підходом. Це було обумовлене релігійними уявленнями. За розкопками Небелівського Храму доведено, що така орієнтація забезпечувала входження сонячної енергії в певній точці річного кола в священний простір, даючи старт найголовнішому в році святу (детально в статті «Космологія Небесного Храму трипільців»[23]). Тим самим фіксувалась метафізика вічного повернення й священного часу. У випадку з протомістом Тальянки, там де напевно має бути локальний Храм, територія частково залучена під місцевий колгосп й не підлягає вивченню. Все ж віримо, що з найбільшого у світі протоміста території України в найближчий час постануть духовні перлини світового значення.

Найдавніші в світі Храмові Святині, які постають зі святої Землі України виконували функції символічної точки в якій сходяться Космічно-Природні процеси та певно виконували й сигнальні функції. Уявімо вогняні релігійні дійства в просторі Храму, від якого у темряві до небес підіймався пучок вогняного світла через відкритий дах. Така генеза храмового дійства об’єктивно досліджується з відкритих енеолітичних Храмів давньої Анатолії, античних і язичницьких Храмів та сучасних релігійних споруд, які тяжіють хоча б до символічного зображення неба у дахових (чи купольних) місцях. Зазначимо, що частина керамічних трипільських модельок Храмів мають відкритий дах. Ймовірно існувала традиція закритих та відкритих храмових комплексів.

Особливо цікавим виглядають можливі вогняно-сигнальні функції Храмів трипільської культури, враховуючи відносну близькість протоміст гігантів та їх супутників. Для прикладу такі протоміста як Майданецьке, Тальянки, Доброводи, Небелівка розташовувались один від одного лишень в якихось 10-20  кілометрах та існували в один і той же історичний час (Рис. 15).

Це може означати, що стовп світла з центру релігійного життя в Тальянках було видно в Майданецькому, Небелівці, Доброводах й прилеглих до них поселеннях. А це вже передача сакральної інформації на великі відстані й методологія, яка давала символічний початок святковим дійствам одночасно в ойкумені всього роду. В такому випадку трипільська спільнота діяла як певний родинний організм й мала неподільні принципи психічної єдності. Про це ми можемо говорити враховуючи інформацію про стародавні світові міста та Храми, які виконували подібні функції. Наприклад Зикурати вавилонської та шумерської культури були видимими репрезентами «держаної влади» й існували для сигнальної релігійної функції. Цікаво, що зикурат Етеменанкі був увінчаний золотими рогами, мав 7 вертикальних виступів, а в його внутрішньому наповненні були відсутні будь-які статуї чи рукотворні образи[24]. Такий символічний релігійний вимір аналогічний Небелівському Храму[25]. Дійсно, сакралізація числа сім у трипільському «Храмі Небес» вилилась в семи вівтарях (число найбільш видимих планет на небесній сфері), подібно до зикурату Етеменанкі трипільці увінчували свої Храми символами «Тельця», а внутрішнє наповнення не знало статуй чи скульптур. Така подібність сакральних споруд в найдавніших людських цивілізаціях каже за одне джерело однієї релігії, яке розгортається в часі у своїх особливостях. 

Висновки:

Характерною особливістю трипільських поселень та протоміст було центричне планування, де будинки розташовувались за єдиним встановленим світоглядним стандартом по колу, а орієнтація вхідних дверей господарств спрямовувались чітко в центр поселень. В невеликих поселеннях, як правило в центрі (в самому Пупі Землі), стояв Храм. В протомістах Храми розміщувались в східних частинах поселення. Це були видимі репрезенти зв’язку людини з Божественними силами й центри релігійного буття трипільців.

З’ясувалося, що Храмові комплекси стояли в місцях особливої краси, біля річок, на підвищеннях чи схилах, були домінантами в просторі забудови, виконували функції символічної точки в якій сходяться Космічно-Природні процеси та певно виконували й сигнальні функції.

Порівняльний аналіз геомагнітних знімків трипільських поселень розкриває унікальні в світовій культурі просторові кільцеві візерунки, яким не має аналогів. Менші поселення формувалися за таким же принципом що й гіганти. Така стабільність в плануванні життєвого простору каже за організовану систему невербальної мови. Непідробна архітектура діє в якості означаючого, створюючи прихований зміст. Концентрація жител колом з їх оберненістю в самий центр поселення – це очевидна копія архаїчних уявленнях про будову Всесвіту. Тут відчутне входження людини в чуттєві глибини Природи-Космосу. Саме Космос діє в сакральних суспільствах, як організаційна структура соціального й матеріального. З нього взято фундаментальні копії дій давніх землеробів. Сфера небесної кругової повторюваності не що інше, як зменшена модель трипільських поселень, Храм – дотик до його внутрішнього, а масштабний ритуал спалення всього поселення – закінчення циклу Космічного обертання. Космос рухається подібно тому, як забудовувалися по колу поселення, цей же принцип витриманий й у «Храмі семи вівтарів»: рух населення під час священнодій очевидно був організований по коловому принципу, по колу світобудови (визначено за розкопками Небелівського Храму) [примітка[26]]. Відтак трипільська людина відчувала себе в зменшеному космічному просторі, дотикалась до «Космічної Сили» від якої залежало життя всього сущого. Відчуваючи невидимі сили навколо себе вона ставала валентною тім енергетичним потокам, вплітаючись в загальну сітку «Єдиного Божого Організму». Це і є фундаментальні істини однієї Космічної Сутності (Бога), одного духовного виміру, одного єдиного людського роду.

Ще одне інтригуюче відкриття – це символічні кругові коди з ритуального посуду трипільської етнічної спільноти, які у своєму співставленні з сучасними геомагнітними даними трипільських поселень об’єктивно сходяться в деталях. Зрозуміло, що такі сакральні вияви не мають у своїй природі штучності, фальшивих вирішень, а мають зв'язок з загальною системою уявлень. Відтак найдавніші людські будинки, які вплетені в структуру космічного кола з центральним майданом мали б об’єктивно реалізовуватися й в зменшених символічних прототипах. Саме такий внутрішній зв'язок виявлено в знаковій системі ритуального трипільського посуду та символічній системі житлового трипільського простору. До цього ж символи концентричних кіл з вираженим центром на ритуальних трипільських горщиках поєднані між собою масивними лініями, немовби натякаючи на деякій глобальний родовий організм зв’язаний в рамках Енергетики Космосу.

Також стає очевидним, що внутрішня організація поселень, їх монолітність на протязі тисячоліть, передбачає архаїчний інститут прийняття рішень, який керував економічними та соціальними процесами в суспільстві. В загальному підході ми можемо зрозуміти, що суспільство організовувалося на принципах егалітарного способу життя без класового розшарування. Зрозуміло й те, що за духовну та матеріальну функцію в громаді відповідали різні люди, але до суспільства з системою ознак грубого соціального поділу з репресивним управлінням було ще далеко. Відтак Трипілля не залишаючи після себе ніяких слідів насилля, розкриває спокійне існування в самому центрі Старої Європи й має сприйматися як «Золоте Тисячоліття» чи епоха «Золотої Доби» (за визначенням античної літератури), яке йшло під знаком «Небесного Тельця». Це ж є яскравим історичним феноменом, самостійним історичним явищем української нації, яка має своє цілісне духовне обличчя, незрівнянно багатше й глибше, ніж імпортовані закордонні вирази. Так з’являється необхідність розглядати українську спадщину та духовність як явище світового значення та черговий раз наголосити на потребі в мобілізації заради порятунку й популяризації найдавнішої Космічно-Природної віри.  

[1] Мовша Т.Г. Святилища трипольской культуры. Советская археология. – 1971. – № 1. – С. 201–205.

[2] Відейко М. Ю. Етносоціальні трансформації у центральній та південно-східній Європі V-IV тис. до н.е.: дисертація на здобуття наук. ступеня доктора історичних наук: 07.00.005 / Михайло Юрійович Відейко. – К., 2015. – С. 226-227.    

[3] Мовша Т.Г. Глинобитные жилища раннетрипольского поселения Солончены I // Изв. Молл. ФАН СССР, 5 (25). – Кишинев, 1955. – С. 9.

[4] Макаревич М.Л. Исследования в районе с. Стена на Среднем Днестре // КСИА. – 1950. – № 10. – С. 24, 28.

[5] Якубенко О.О. Результати археологічних досліджень трипільського поселення Володимирівка

(Кіровогорадська область), проведених 1989 року: Тематич. зб. наук. пр. – К., 1990. – С. 92-102.

[6] Макаревич М. Л. Об идеологических представлениях у трипольских племен. – Зап. Одесск. арх. о-ва. Одесса,

1960. 1960. – С. 291.

[7] Бурдо Н.Б. Сакральний світ трипільської цивілізації. – К., Наш час, 2005 – С. 70.

[8] Бурдо Н.Б., Відейко М.Ю. Трипільська культура. Спогади про золотий вік. – Харків, Фоліо, 2007. – С. 101.

[9] Попова Т.А. Жилищно-хозяйственные и оборонительные комплексы поселений Поливанова Яра //

Раннеземледельческие поселения-гиганты трипольской культуры на Украине: Тез. докл. І полевого семинара (Тальянки, 1990 г.). – К., 1990. – С. 66.

[10] Енциклопедія трипільської цивілізації: у 2 т. – Т. 1 / ред. кол.: М. Ю. Відейко (гол. ред.) та ін. – К., Укрполіграфмедіа, 2004. – С. 365.

[11] Археолог розповів про унікальний трипільський храм на Обухівщині [Електронний ресурс]/ https://obukhiv.info/categories/archive/arkheolog-rozpoviv-pro-unikalnii-tripilskii-khram-na-obukhivshchini/

[12] Відейко М. Ю. Етносоціальні трансформації у центральній та південно-східній Європі V-IV тис. до н.е.: дисертація на здобуття наук. ступеня доктора історичних наук: 07.00.005 / Михайло Юрійович Відейко. – К., 2015. – С. 231-233.

[13] The Tripillia Mega-Sites Project. Early urbanism in prehistoric Europe?: the case of the Tripillia mega-sites.  [Електронний ресурс]/ Early urbanism in prehistoric Europe?: the case of the Tripillia mega-sites. // Режим доступу: http://community.dur.ac.uk/j.c.chapman/tripillia/saf.awards/.

[14] Високоточні геомагнітні плани з трипільських протоміст та поселень зафіксовані під час німецько-українського проекту з 2011 по 2013 рік. Результати зйомок розміщені у відкритому доступі мережі Інтернет.

[15] Kohl, Philip L. Archaeological transformations: crossing the pastoral/ agricultural bridge. – Iranica Antiqua, 2002 – P. 153-155.

[16] Рудь В. С. Трипільська культура півдня лісостепової зони у межиріччі Південного Бугу та Дністра (етапи ВІІ—СІ): дисертація на здобуття наук. ступеня кандидата історичних наук: 07.00.04 /  Віталій Сергійович Рудь. – К., 2018. – С. 78.

[17] Burdo N. Nebelivka: From Magnetic Prospection to New Features of Mega–Sites / N. Burdo, M. Videiko // Trypillia Megasites and European Prehistory. 4100–3400 BC – 2016. – P. 95–96.

[18] Археологічні дослідження в Україні 2016 / гол. ред. Ю. В. Болтрик. – К., ІА НАН України, 2018. — С. 12.

[19] Кириленко О.С. ВІДГУК офіційного опонента  на дисертацію Рудя Віталія Сергійовича «Трипільська культура півдня лісостепової зони у межиріччі Південного Бугу та Дністра (етапи ВІІ та СІ)» - С. 3.

[20] Список найбільших міст за всю історію. [Електронний ресурс]/ https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_largest_cities_throughout_history.

[21] Леднев Ю. Тайны первых цивилизаций: Шумеры. Вимана. – Казань, Самиздат, 2012. – С. 8.

[22] Müller, Johannes; Rassmann, Knut; Videiko, Mykhailo. Trypillia Mega-Sites and European Prehistory: 4100-3400 BCE. – New York, European Association of Archaelogists, 2016 – p. 347.  

[23] Завалій О. Космологія Небесного Храму трипільців [Електронний ресурс]/ https://www.ridivira.com/uk/bogoznavstvo/pryrodne-bohoznavstvo/kosmolohiia-nebesnoho-khramu-trypiltsiv. 

[24] Зикурат. [Електронний ресурс] / https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B8%D0%BA%D1%83%D1%80%D0%B0%D1%82.

[25] Відейко М., Бурдо Н. «Мегаструктура» – Храм на трипільському поселенні біля с. Небелівка // Культовий комплекс Кукутень-Трипілля та його сусіди. Збірка наукових праць. – Інститут археології НАН України, 2015. – С. 309-334.

[26] Цей принцип має ще й технічну потребу. Уявімо протомісто Небелівка з населенням в 20 000 людей і Храм 1200 м², який може вмістити одночасно в ритуальному залі не більше ніж 300 людей. Відтак при детальному розгляді можливостей енеолітичної споруди було з’ясовано, що кожен мешканець поселення міг потрапити в Храмовий комплекс під час священнодій за тією умовою, що рух в Храмі на рівні балкону другого поверху був організований по колу. Водночас частина населення, яка відповідало за духовну функцію суспільства на рівні першого поверху, у найбільш священній часині Храму, організовували та проводили ритуальні дійства.