Пра-Храм трипільців описаний шумерською цивілізацією

Між 4200 і 3400 рр. до н.е. у Західній, Центральній та Південно-Східній Європі відбувається розвиток будівництва культових споруд різних видів відповідно до місцевих традицій. Це й всесвітньовідомі хенджи (найвідоміший з них Стоунхендж), вухенджи, рондели, кромлехи, мегаліти, кургани, святилища майдани й обсерваторії. З поміж цього відділяються особливі спорудження релігійного призначення – Храми, які належали культурній спільноті Кукутень-Трипілля.

Про релігію трипільців переважно були сформовані досить прості уявлення: скоріше за все була матріархальна організація суспільства, відтак й релігія була виключно Богині. Та й подивіться ж на всі ці відкриті археологією чисельні скульптурки жінок-Богинь, хіба це не релігія? Виявилося, що ні! Якими б не були релігії світу, жінка завжди природно була й буде головною, бо вона народжує! Вона береже родинне вогнище, з споконвіку її образ від глини до ляльок-мотанок шанується у сфері побутового простору. Та зовсім інший світ відкривається в сфері вищої святості – просторі Храму, де чоловік з жінкою без протистояння разом входять у сферу сакрального. 

Свідчення про реальність трипільських Храмів тривалий час піддавалися сумніву, й досить несуттєвими доказами виглядали для скептиків глиняні моделі Храмів, які залишали після себе генні прабатьки українців. Але ситуація почала змінюватися з технологічним прогресом та можливостями магнітної фотозйомки на місцевості. За допомогою неї науковцям вдалося виявити цілу низку споруд нестандартних розмірів, які могли виявитися найдавнішими релігійними культовими центрами. І вже у 2012 р. одну з таких споруд на поселенні Небелівка (Кіровоградська обл.) було досліджено британсько-українською експедицією. Її визнали найбільшою й найдавнішою Храмовою спорудою у всьому культурному світовому просторі. Відкриття спочатку здалося досить скромним: тут не знайшли скульптур Богів чи ідолів, ані головної статуетки «Богині Племені» або ж скрижалі. Однак, подальше поглиблення в реальність Храму найдавнішого народу розкрило унікальне явище нематеріальної віри, вираженої в таємних кодах Храмового простору та надзвичайному розташуванні на місцевості. Питання частково освітлено в «Космологія Небесного Храму трипільців» (оприлюднено на сайті www.ridivira.com). За особливе призначення будівлі каже й унікальний артефакт, який віднайшовся біля одного з семи вівтарів Храму: це ритуальний календар, за допомогою якого духовна верства суспільства фіксувала астрономічні явища. Він одразу отримав робочу назву «Небелівський Диск».

Новітнє духовне відкриття змінює наші уявлення про трипільське суспільство, їх протоміста та рівень культурного розвитку. Наявність храмових забудов свідчить про державний рівень розвитку суспільства, акумулювання додаткових ресурсів скерованих на монументальне будівництво й особливим розподілом суспільних обов’язків. Створення таких загальних ритуальних комплексів, змушує замислитись над тим, хто були ті люди, які відповідали за духовне життя населення. Чи був це звичайнісінький матріархат з нестабільними полігамними зв’язками, як того пропонують деякі науковці. Чи все ж трипільське суспільство, будучи праіндоєвропейцями, сформували концептуальну основу і суттєву домінанту, якої дотримувалися всі індоєвропейцькі народи.  А це «трьохфункціональна соціальна ситема» (простежена Дюмезілем). Чітко досліджено найдавніші соціальні функції: інтелектуально-духовний стан (жерці), військовий стан (воїни чи мисливці) та господарчий (землероби й ремісники). Саме ж поширення Храмових споруд в усьому комплексі Кукутень-Трипілля (за свідченнями магнітних зйомок) вказує на те, що це системне явище, відтак й соціальна організація була явищем стабільним.

Вираз про те, що держава та релігія починається в Шумері, може скоро стати тільки метафорою, адже сучасні наукові факти свідчать: цивілізації починають розвиватися одночасно в кількох осередках євроазійського континенту найбільш пригодних для неолітичної революції (землеробства). Україна за своїми природними можливостями як найбільш відповідає цьому показнику, й в ніякому разі не поступається «Родючому Півмісяцю» на Близькому Сході. Більш того, історія давнього Шумера почалась приблизно в 3000 – 2800 рр. до н. е., а це на 1000 р. пізніше від трипільських Храмів й на 2500 р. пізніше від зародження самої культурної спільноти. Сам Шумер виник не раптово, не на порожньому місці, і не був ізольований від провідних світових культур, подібно трипільській. Про зв'язок трипільської культури з шумерською було чітко простежено в наукових працях унікального спеціаліста-шумеролога А.Г. Кифішина, який дешифрував архіви «Стародавнього святилища Кам’яна Могила». Далі були простежені міфологічні паралелі між Дніпром та Межиріччям в докторських дисертаціях В.М. Даниленка та Ю.О. Шилова. Російський археолог та історик Л.С. Клейн також доводив, що перша хвиля представників людності Північного Причорномор’я ще в IV тис. до н.е. рушили у напрямку Індії, у районі Аралу розділилися навпіл: одна частина попрямувала до Індії, друга – у Месопотамію (Шумер)[1]. А Т. Ткачук і Я. Мельник підрахували, що аж 68 знаків Кукутень—Трипілля (на мальованому посуді IV — початку III тис. до н.е.) мають формальні аналогії у шумерській піктографії[2].

Українські археологи Відейко М.Ю. та Бурдо Н. Б.  віднайшли у матеріалах трипільської культури ряд виробів, які відображають реалії, територіально далекі від регіону поширення Кукутень – Трипілля. Серед них керамічні моделі храмів з округлими дахами, які мають прототипи в Месопотамії. Є також зображення дерева, досить схожого на пальму[3]. Самі археологи зазначають: «Якщо у випадку із моделями будівель можна припустити, що подібні споруди відтворювалися не лише як сакральні артефакти, то вирощування пальм у межиріччі Південного Бугу та Дніпра у другій половині IV тис. до н. е. виглядає неймовірним[4]. До цього ж, у своїй дисертаційній роботі М.Ю. Відейка «Етносоціальні трансформації у Центральній та Південно-Східній Європі V-IV тис. до н.е.» зафіксував унікальний факт знаходження кісток в’ючних тварин – верблюда та віслюка у культурних шарах першої половини V тис. до н.е. пам’ятки Молюхів Бугор (Черкаська обл.). Це неймовірно, але сам археолог схиляється до того, що це можливе свідчення встановлених зв’язків з віддаленими регіонами Давнього Сходу, можливо – Месопотамією[5].    

Тут також варто врахувати гіпотезу С. Попова про похід на Шумер «народів Півночі» середини III тис. до н.е., а популярний трипільський символ молодого Місяця з «горизонтальним зображенням місячного серпа», можливо спостерігати в широтах Месопотамії, а не Румунії з Україною (Кукутень – Трипілля).  

В такий спосіб ми бачимо достатньо обґрунтований сенс придивитися до праісторії Шумеру, їх ідеологічного комплексу (особливо традиції храмобудування), й пройтись тими шляхами стародавніх культурних обмінів, щоб помітити своє.  

Відразу звернемося до сакральної іконографії з території Месопотамії, яка без заперечно визнана зображеннями Храмових комплексів IV-III тисячоліть до н.е. Це демонструє нам сюжети божественних емблем в різних інтерпретаціях, але з вираженою центральною ідеєю  (Рис. 1, 2).

Всі ці поширені в месопотамському мистецтві Храмові сюжети мають різні варіації, але чітко простежується й спільна ідея: Храм, як правило позначає немовби стоячих з обох боків тварин, часто тельців, інколи баранів; з середини Храму немовби виростають деревоподібні символи, які в наукових дослідженнях називаються «древком», «шестом» чи «стовпом» (наприклад в роботі А.М. Смирнова «Изображения Храмових структур и сюжетов в Європейськом мегалитическом искусстве в IV-III тысячелет до н.е.»); Храм має відкритий дах з якого виростає деревоподібний символ, що чітко простежується з зображення на вазі з Ура (Рис. 2).

Беручи до уваги відомі нам трипільські глиняні моделі Храмів, знаходимо точну аналогію композицій з вищенаведеної Месопотамської іконографії. Ось погляньмо!

Ті ж символи тельців з обох боків Храму:

Такий же відкритий дах в Храмі:

Зрозуміло, що Тельці – то зодіакальний астрономічний символ Космічної Віри (початок панування на зоряному небі приблизно з 4400 р. до н.е. по кінець 1700 років до н.е.). Часто на глиняних моделях Храмів цей символ виконаний в стилістичній подібності до рогів тура. Відомі й виліплені з глини великі голови биків, які прикрашали стіни Храму. Вони були знайдені на поселенні Гомолава культури Вінча[6]. Ця монументальна пластика підтверджується глиняною моделлю з приватної колекції О. Поліщука.

Відкритий дах в Храмі – то вічний метафізичний зв'язок зі структурою Всесвіту, Небом, видимий символ Світової Осі, який у всіх Природних Вірах позначався «Деревом Життя».
Й, ймовірно, як у трипільських, так і у шумерських Храмах, Небо не тільки бачили, а й контактували з ним та його вищими силами. Не випадково, що за шумерською храмовою іконографією саме з центру Храму виростає «стовбур», «вісь», «древко», з місця розташування якого розгортався весь сакральний простір, і за допомогою якого фіксувалась сакральна точка проникнення у Всесвіт. На цій точні сходились астрономічні координати сонячних рівнодень й сонцестоянь, азимуту Сонця, сторони світу та небесні процесії нічної космічної сили «Зоряного Тельця». Очевидно, що точку входу в ці вселенські процеси могли відшукати тільки надзвичайно інтелектуальні й духовні люди свого часу. Хай там як, а в збережених моделях трипільських Храмів ми чітко спостерігаємо графічні зображення Дерев, які розташовувалися поблизу хрестоподібних вівтарів. І це лишень трипільські матеріали, які лежать на відносній поверхні! А скільки таких артефактів було знищено за радянської доби, сховано в державних запасниках та різних колекціях ворогів нації. За дослідженням археолога Михайла Відейка: «До Жовтневої революції на території України було зібрано понад 300 приватних колекцій Трипільської культури, які потім були “законсервовані” та десь сховані»[7]. Ми завдячуємо меценатам О. Поліщуку, С. Платонову, які будучи патріотами своєї давньої землі спочатку зберегли, а потім передали в люди частку врятованого. Тепер, завдячуючи цьому, ми можемо говорити про культурно-релігійну традицію Трипілля, яка також стала популярною в Шумері. 

Все це має неоціненне значення для реконструкції реалій Небелівського Храму Семи Вівтарів, його паралелей з Шумерською культурою та правдивого релігійного бачення притаманного ще до рабовласницької структури суспільства.

Наші знання ґрунтуються не тільки на творах мистецтва давніх народів й значному корпусі релігієзнавчого матеріалу, але й на такому надзвичайно важливому матеріалі, як офіційні клинописні тексти шумерської цивілізації. Згадаймо Івана Франка з його такою гонимою й забороненою книжечкою «Сотворення Світу» (1904 р.), де освідчений українець наводить точні факти простого релігійного запозичення від найдавніших глиняних клинописів Шумеру до текстів Тори – Біблії (так званого Мойсеєвого П'ятикнижжя). Це зараз твердим фактом є тісні культурні зв’язки народів вже в доісторичний період, а в часи Франка все львівське попівство об’єдналось заради придушення «богохульної інформації», викупивши та знищивши весь наклад досліджень українського мислителя з проникливою історіософською інтуїцією.    

Ми простежуємо чіткі духовні паралелі від Подніпров’я до Месопотамії, а звідти запозичення до семітів, й в не останню чергу в ідеології найдавнішого розуміння Храму. Цей факт розкривається з віднайденням археологом Єрисстом де Сарзеком в 1878 р. Храму в місті Лагаш (шумерське місто в Стародавній Месопотамії) та сучасним відкриттям Храму в селі Небелівка. Унікальність шумерського Храму з міста Лагаш полягає в тому, що він майже не зберігся, але весь процес його будівництва з його складним архітектурно-релігійним ритуалом виявився записаний в деталях на глиняних циліндрах [ці данні визнані найдавнішим джерелом у світі по ритуалу побудови храмового комплексу]. А унікальний «Трипільський Храм», який добре збережений в деталях, неймовірним чином підпадає під шумерські описи. В такий спосіб, встановлюється сакральний зв'язок від батьківського до синівського.

Глиняні циліндри (Фото. 1) зі стародавніми текстами були вкладені в фундамент Храму Нингирсу (за іншими даними Храм Енінну), який заклав релігійний провідник і правитель шумерського міста Лагаш – Гудеа.

Судячи по цілісній системі «циліндрів», текст та ритуал був створений в кінці III тис. до н.е. і вже був відпрацьований в деталях; витоки його йдуть в пізній палеоліт[8]. Очевидно, що тексти циліндрів були прочитані чи заспівані, перед тим як її поклали в фундамент Храму[9].

Вся зафіксована історія побудови Храму починається з опису віщого сну правителя Гудеа в якому до нього явився Бог. Суть сну для правителя залишилась незрозуміла:

«Храм його [Бога] побудувати він мені наказав,
Але сенсу сну я не зрозумів.
Сонце зійшло нам горизонтом,
І жона одна - хто вона? Хто вона?
Здіймаючись, розчищала місце.
Таблицю зірок доброго Неба,
І радиться з таблицею».

Для шумерської поезії це характерні поетичні самовираження, і типовий міф, де за будівництво Храму відповідає не правитель, а сам Бог. Тут відразу варто звернути увагу, що місце під Храм, продиктоване Богом, виражене особливими космологічними характеристиками: Сонце зійшло; Таблиця зірок доброго Неба, за якою радяться. [Аналогії з «Трипільським Храмом»]. Відкритий у 2012 р. Храм мав особливе положення в структурі всього Небелівського поселення. У археологів склалося таке враження, що місце під нього було підготовано завчасно й від цього залежала вся забудова прилеглої території. Сам Храм спрямований на Схід Сонця (*маркер: Сонце зійшло) а ритуальні вівтарі фіксували головні астрономічні явища Річного Кола й процесію сузір’я Тельця (*маркер: Таблиця зірок доброго Неба).

Далі по тексту «циліндра А» міфопоетично описано, як Гудеа відправляється шукати поради у своєї «матері» - богині Гатумдуг, який переказує свій сон. Тут додаються деякі деталі сновидіння:

«І другий герой з’являється.
Руку зігнув, лазурита таблиця [таблиця Неба. Лазурит – аналогія синього Неба] в руці.
Він план Храму креслить.
Переді мною священна корзина стоїть.
Цегляна форма священна готова.
Цегла долі в тій формі лежить.
У водоймі святій, переді мною стоячій
Птахи, щебечучи, свої дні проводять».

[Аналогії з «Трипільським Храмом»]. «Цегла долі» описана шумерськими текстами при закладці сакральної споруди являється стабільним ритуалом відомим у наших предків. Вся різниця тільки в тому, що трипільці закладали у сакральні будови антропоморфні статуетки. На поселеннях виявлені такі закладки у вівтарях та стінах святилищ. На міжнародній науковій конференції присвяченій відкриттю трипільського Храму археологи М. Відейко та Н. Бурдо доповіли: «Окремо слід згадати про знахідку верхньої частини антропоморфної статуетки в грудці обмазки. Подібні домішки, ймовірно, не є випадковими, а свідчать про певні ритуальні дії під час приготування будівельних розчинів, які використовувалися при спорудженні даної будівлі»[10]. Відтак фіксований шумерський ритуал закладки «Цегли долі» в будову Храму, фактично підтверджений в Небелівці. (*маркер: У водоймі святій, переді мною стоячій) З цього зрозуміло, що канон побудови Храму передбачав розміщення будівлі біля річки чи водойми. Й тут ми знаходимо точну паралель до українського Храму. Поглянемо на фактичне місце розташування українського Храму Небес:

Справжня свята «Річка живої води» Небель тече до Сходу Сонця немовби від підніжжя Храмового комплексу. Можна собі уявити найдавнішу містерію дотику Сонця до горизонту в особливі дні Річного Кола, коли сонячна доріжка сяйва прокладається через повноводне джерело до самого серця Храму.

Повертаючись до шумерських текстів нам стає відомо про особливий вогняний ритуал очищення міста, який провів правитель Гудеа перед будівництвом:

«Він очистив святе місто й оточив його вогнями…
Він набрав глину в самому чистому місці;
В чистому місці він зробив з неї цеглу і помістив цеглини в форму,
Він виконав обряди у всій їх величі: він очистив заснування Храму, оточив
його вогнями, змастив платформу ароматичною маззю».

[Аналогії з «Трипільським Храмом»]. Трипільські протоміста з самого початку свого заснування розвинули ідею святості очисного вогню. Трипільські поселення забезпечувалися ритуальними вівтарями від домашніх хат до Храмів. Це феномен, але одночасно з опалювальними приладами в кожному будинку трипільців були присутні хрестоподібні вівтарі для ритуальних потреб. Важливим для нас є те, що вівтарі прадавньої віри зафіксовані на поселеннях усіх періодів. Це свідчить про фундаментальну релігійну ідею, яка не змінювалася тисячоліттями. З цього без проблем можна уявити собі ритуал очищення всього святого міста (протоміста) перед будівництвом Храму, як в Шумері так і в Україні. Щодо глини в самому чистому місці: під час розкопок Небелівського Храму, в самому його центрі, в головному ритуальному залі виявилася яма, яка за висновками археологів після зведення споруди була засипана (за іншими даними в цій точці центру було висаджене Дерево – релігійний символ). Проведений аналіз тої глини та релігійного інвентарю в Храмовому просторі виявив деяку закономірність, а саме: сім вівтарів й священна ритуальна атрибутика були виготовлені саме з цієї глини майже без домішок. Водночас стіни, перекриття, підлога Храму, виготовленні переважно з глини іншого походження, ще й з різними домішками. З цього можна дослідити ритуал побудови Храму, коли з самого центру, з того найчистішого місця береться матеріал для найсакральнішого. Тут розкривається метафізика народження з «пупа землі», з Мундуса, де в точці контакту Світової Енергії (Неба з Землею) зароджується щось третє. Тому шумерські канони побудови Храму й фіксували цей неймовірний ритуал, запозичений з берегів Дніпра. Відомо також про ароматичні речовини з Храму Небес трипільської цивілізації (*маркер: ароматична мазь). Завдяки аналізам у лабораторії Оксфордського університету (Великобританія) вдалося з’ясувати, що на стінках керамічного посуду лишилися сліди якоїсь ароматичної речовини. За словами Михайла Відейка, цей "сервіз" міг мати культове призначення[11].

Коли очисні ритуали були проведені, правитель Гудеа нарешті розпочав будівництво. Цей надважливий фрагмент тексту варто подати в оригінальному перекладі французькою мовою (з досліджень академіка Топорова В. М.):

XX 24. Gudéa qui (se mit à) construire le Temple

25. posa le couffin du temple, tiare pure, sur la tête;
26. il posa les fondations, planta les murs dans le sol.
27. Il dressa un étage (nommé): «Les rangs de briques frémissent»;

XXI 1. Il dressa le deuxième étage:

2. «C'est cette rangée (étage) qui porte le BA sur la tête»;
3. II dressa le troisième étage:
4. «Im-Dugud, c'est l'aigle sur le petit d'animal»;
5. Il dressa le quatrième étage:
6. «C'est la panthère qui s'enlace avec le fauve terrible»;
7. 11 dressa le cinquième étage:
8. «C'est le beau ciel chargé de splendeun»;
9. Il dressa le sixième étage:
10. «C'est le jour d'offrandes qui apporte la joie»;
11. Il dressa le septième étage:
12. «C'est PEninnu dont la clarté emplit; le Pays»
13. Pour parfaire le seuil,

il installa devant le seuil un beau «ciel» (= Anu) qui portait une couronne

16. L'Emah qui s'enlaçait avec le ciel,
17. il en fit la salle, la fonda en bois;
18. le bassin de Nannar était sur 1 réservoir d'Enki.
19. Pour élever le temple comme une montagne,
20. Pour le faire surabonder dans le ciel profond comme une chose énorme,
21. pour en élever la corne comme (celle d')une boeuf,
22. pour lui faire dresser la tête sur l'univers comme l'arbre g a η (l'arbre qui

enfante) du (temple) Abîme (d'Eridu),

23. le temple il l'exalta vers le ciel, entre ciel et terre, comme une montagne.[12]

При перекладі на українську окремий контекст може втрачатися, але зможемо переконатися, що головні ідеї Храму добре збережені та зрозумілі:

XX 24. Гудеа, який (почав) будувати Храм

25. поклав корзину Храму, чисту тіару, на його голову;
26. Він заклав основу і посадив стіни в землю.
27. Він заклав підлогу (назвав): "Ряди цегли тремтіння";

XXI 1. Він створив другий поверх:

2. «Саме цей ряд (поверх), який несе ВА[???] на голові»;
3. Він підняв третій поверх:
4. «Ім-Дудуд, це орел на маленькій тварині»;
5. Він підняв четвертий поверх:
6. «Пантера обнімає страшного звіра»;
7. Він підняв п'ятий поверх:
8. "Це красиве небо, наповнене пишнотою";
9. Він підняв шостий поверх:
10. Це день жертви, що приносить радість.
11. Він підняв сьомий поверх:
12. «Це Пенинну [???], чия яскравість заповнюється; Країна»
13. Щоб покращити поріг,

Він встановив красиве "Небо" (= Ану) перед порогом, одягнений у корону

16. Ема, що обіймала Небо,
17. Він збудував кімнату і зробив її Деревом.
18. Басейн річки Наннар знаходився на 1 водосховищі Енки.
19. Піднятий Храм, як гора,
20. Щоб буяти в глибокому Небі, як величезна річ,
21. Піднятий ріг як Бик,
22. Щоб змусити його підняти голову на Всесвіт, як Дерево (Дерево, як дитя) (Храму) Безодні (Еріду),
23. Храм він підніс до Неба, між Небом і Землею, як гору.

Відразу варто зазначити про основну фундаментальну річ: Храм з міста Лагаш за описами вищенаведених клинописів являв собою традиційний для цієї місцевості семиярусний Зикурат. Сім рівнів по вертикалі – це максимальне число поверхів Зикуратів з території Месопотамії. Найвищий сьомий рівень пов’язується з Деревом і це не випадково. Погляньмо на шумерські іконографії (Рис. 6), які описують храмовий простір з середини (зовнішні храмові сцени розглянуті на Рис. 1, 2).   

З приведеної іконографії можемо помітити центральний символ, навколо якого розгортаються священнодій – це Дерево. Про Дерево, як дитя Храму стає відомо й з найдавніших та найавторитетніших світових текстів по храмовому будівництву (циліндр А, XXI – 22). Академік Топоров досліджуючи загальноіндоєвропейський символ «Дерева Життя» помітив, що в ряді традицій шаманського кола алтайців збережений міф про поступове сходження шамана по семи гілкам Дерева, де на останньому ряді гілок знаходиться гніздо. Вчений одразу порівняв це з метафізикою будівництвом семиповерхового Зікурату й Книгою Буття, де космогонічний фон семи кроків творіння Бога досить подібний[13]. Наочні співпадіння й шумерського шостого дня творіння (день що приносить радість), яке співпадає з шостим днем неділі – єврейським шабатом. Суттєві запозичення від шумерів до семітів можуть виявлятися й в ідеології похідного Храму євреїв (Скинія). Як приклад семисвічна Менора в Храмі призначена символізувати початкове творіння від «Дерева життя»[14] і його з великою долею імовірності можна розглядати як зразок для світильника перед «Святая святих»[15] [16]. Менора в переносному тимчасовому Храмі давніх юдеїв була схожа на маленьке квітуче дерево з сімома гілками, яке виростає із центрального стовбура, по три на кожній стороні та однією гілкою посередині. В Книзі «Вихід» (25:31–36) описаний золотий світильник який подібний до квітучого й обвішаного плодами дерева з яблуками та квітами. Те саме зустрічаємо у Йосипа Флавія[17]. Видимо в процесі релігійних «інвазій» від Подніпров’я до Месопотамії, а згодом й до кочових семітських племен десь втратилось відчуття міфологічної реальності власного культурного поля, адже яблука не виростуть в пустелі, як і пальми в Подніпров’ї, а от провідником до землеробських етносів ця інформація слугує як найкраще [примітка[18]].    

[Аналогії з «Трипільським Храмом»]. Згадаймо фундаментальний міф про «Сотворення світу» й не важливо чи в семітський чи в українській інтерпретації, чи шумерський: всі ці світові міфи єднає просторово-часовий континуум. Сім птахів пірнають в море, залишаються там на сім днів, в результаті чого «твориться світ»; сім днів творить світ Сокіл – Рід і в кінці зносить золотий жолудь з якого виростає Першодерево – Дуб-Стародуб; сім днів творить Бог світ за Біблією, а коли з глини постали Адам і Єва їх життєвий простір розгортається навколо «Дерева Життя» – символу Раю [зрозуміло, що й самі талмудисти трактують «Сотворення» не буквально, а як певний прихований символ. Сам Адам вважається первосвящеником, а Рай першим Храмом Бога. Священицька роль Адама продовжується в храмовій традиції євреїв]; за сім днів зводить правитель Гудеа семиярусний Храм, на вершині якого виростає «Дитя Храму» – Дерево. Сім гілок «Світового Дерева», семисвічна Менора, сім елементів пантеону, семиповерховий зикурат, семиярусна піраміда і т. д. – це ряд істотних світових уявлень з числом «сім», як вираження ідеї Всесвіту й людини. Донором до пізніших ідеологічних форм вираження Всесвіту з числом «сім», на наш погляд, став Трипільський Храм Семи Вівтарів. Саме трипільська Храмова форма архітектурно-релігійного призначення, як найкраще підходить до роз’яснення міфів про «Сотворення». Розглянемо реконструкцію Небесного Храму трипільців з прив’язкою до Річного Кола (відтак просторово-часового континууму). Реконструкція 1 (виконано за сприяння РО «Релігія Природи»).

(1) Точка сходу літнього сонцестояння. В храмовому просторі ця точка відмічена найбільшим вівтарем (найбільша сонячна енергія Річного Кола).

(5) Точка азимуту Сонця над Храмом у день літнього сонцестояння. В храмовому просторі вона відмічена сакральним поглибленням в землі посеред самої будівлі (пуп землі).  З цієї точки бралася глина для створення вівтарів та сакрального інвентарю.

(2, 4) Точки сходу й заходу Сонця в рівнодення. Це й головна координата Храму – Схід-Захід. Храмовий вівтар на координаті Схід-Захід має середній розмір (середня сонячна енергія Річного Кола).

(3) Точка сходу Сонця на зимове сонцестояння. У великому залі Храму ця точка відмічена найменшим вівтарем (найменша сонячна енергія Річного Кола).

Чотири найменші вівтарі в малому Храмовому залі можливо ритуально фіксували чотири річних сезони в Річному Колі.

За проведеною реконструкцією, можна розпізнати ідеологію «сотворення Храму» (що рівноцінно сотворенню Всесвіту) за таблицею зірок доброго Неба (згідно з шумерськими клинописами). Чи сім вівтарів не відповідають семи періодам Річного Кола? Сам міфоритуал зведення Храму міг починатися з поступової реалізації річної містерії в будові, де послідовність зведення та розмірність «Семи Вівтарів» (й інших священних атрибутів) регламентувалось небесами. Три вівтарі великого залу – то три сонячні активності Річного Кола, а чотири малі вівтарі малого залу – чотири річні сезони. Те, що ритуальний Храмовий Рік у трипільців ділився на чотири основні сезони підтверджено унікальною знахідкою з Храму – Небелівським Диском.  Послідовність «сотворення» йшла неподільно з Космічними процесами й мала сім основних етапів. Тому праіндоєвропейське/трипільське число творіння «Сім» стало донорським для багатьох культур світу, в тому числі й семітського культурного кола. Саме ж завершення будівництва Храму мало бути підкріплено особливим ритуалом. За це кажуть й шумерські давні літописи й замутнені семітські релігійні тексти «Про сотворення». Все почалося від Дерева Життя до нього й повернемось! А Центр Світу з якого воно проросло вже знайдено!

Не залишає жодних сумнівів аналогія між Храмами й в символі Тельця (*маркер: Піднятий Храм, як гора, щоб буяти в глибокому Небі, як величезна річ, піднятий ріг як Бик). Це ми вже абсолютно точно вивели з глиняних трипільських Храмових моделей та храмових сцен в мистецтві Месопотамії. Цей знак був зашифрований в Космосі та вшанований як праіндоєвропейцями так і шумерами.

(*маркер: Храм він підніс до Неба, між Небом і Землею, як гору) Українські космогонічні міфи завжди починаються з пагорбу, гори, з первинних вод, від Дерева де зустрічаються Небо та Земля. «І се повінчаємо Небо і Землю, і справимо весілля їм» – фіксують Дощечки Ізенбека. Небелівський Храм закріплює джерела цих міфів бо ж фактично знаходиться на горі у найвищій точці самого поселення. Це давало можливість бачити Храм за багато кілометрів. Археологи зафіксували перепад у 40 см. між рівнем долівки та подвір’я комплексу, що додатково підносило споруду на місцевості. Це мало значення в обрядовому вимірі: він певно уявлявся як Небесний Храм, що концентрував в собі польові енергії небесних, земних та підземних сфер. Маючи зв'язок з Небом та Землею (особливо при спогляданні в небесну сферу) священний Храм мав виняткову важливість в богослужінні, розглядався як місце входу чи контакту з найвищими силами. Піднесення Храму, як гори, є «священною традицією», повторюваною в багатьох релігіях світу, але першоджерела зафіксовані саме в Україні.

Стрункий літературний твір про побудову Храму в місті Лагаш закінчується такими рядками:

«Гудеа, правитель Лагаша,
Він заклав його основу.
Храму, що над Державою, немовби Сонце, встає,
Немов бик великий, над горою підносячись,
Що блиском радісним
Наповнює збори,
Що, подібно горі лісистій зеленої,
Височіє в пишноті,
Встановлено на подив,
Храму Енінну, на місце своє поверненого,
Богом Нингирсу, - хвала!
Храму Нингирсу, зведеному,
Від щирого серця, - хвала!»

На жаль, від сонячного Храму Енінну (чи Храм Нингирсу)  майже нічого не збереглося. Залишились тільки поодинокі колони та такі 2 безцінних глиняних циліндрів з неймовірною інформацією. Цю інформацію можна було б віднести до перебільшеної чи нереальної, якби не світова археологічна, а за цим і духовна сенсація з ядра української землі.  

Таким чином, ми бачимо шляхи обміну в культурній сфері від Дніпра через Анатолію й до самого серця Месопотамії. Є всі підстави вважати, що за часів трипільців вже були встановлені опосередковані контакти з Шумером. За це можуть свідчити згадувані нами знахідки глиняних Храмів, посудини із символічними кодами притаманними виключно реаліям Малої Азії, але віднайдених у Кукутень-Трипільському культурному комплексі. Разом з цим фундаментальним каналом ідеологічного зв’язку постає традиція храмового будівництва, насамперед Храму Природи під відкритим небом з вбудованим у весь ритуально-символічний комплекс «Релігійним Деревом». Сакральне будівництво було спрямоване на створення видимих символів ведучих до процвітання, стабільної організації суспільства та забезпечення зв’язку з Енерго-Інформаційним Полем Всесвіту. То єднання зі священним простором та часом вже в біблійній формації отримало вираз Всевидячого-Всемогутнього Бога з оком в трикутнику на фасадах Храмів. Символ Бога пращурів був весь Всесвіт з Храмом відкритим до всіх Космічно-Природних процесів в якому живий вираз присутності Бога засвідчувався й живим символом. Ідеї життя мають підтримуватись й живими символами, а мертве веде до смерті. Широко відомо, що Бог один для всіх, але ідеї Бога багато разів змінювалися. І з якого джерела (живого чи мертвого) нап’ються народи, таким і стане їх буття.

[1] Губерначук С. Карби трипільської доби в українських географічних назвах та іменах особових – К., Четверта хвиля, 2008. – С. 111.

[2] Відейко М. Ю. Подорож до прадавньої країни – К., Вища шк., 2011. – С. 112.

[3] Бурдо Н. Б., Відейко М. Ю. Трипільська культура. Спогади про золотий вік – Харків, Фоліо, 2007. – С. 377.

[4] Там само.

[5] Відейко М. Ю. Етносоціальні трансформації у Центральній та Південно-Східній Європі V-IV тис. до н.е.: дисертація на здобуття наук. ступеня доктора історичних наук: 07.00.005 / Михайло Юрійович Відейко. – К., 2015. – С. 270.

[6] Відейко М. Ю. Подорож до прадавньої країни – К., Вища шк., 2011. – С. 118.

[7] Відейко М. 55% українців походять від трипільців. [Електронний ресурс]/ Відейко М. 55% українців походять від трипільців // – Режим доступу: https://www.ar25.org/node/15653. 

[8] Введение в Храм. Сборник статей / под ред. Л.И. Акимовой. – М., «Языки русской культуры», 1998 – С. 681.

[9] Там само.

[10] М.Ю. Відейко, Н.Б. Бурдо. Реконструкція та інтерпретація МЕГА-СТРУКТУРИ на поселенні Небелівка. / Матеріали міжнародної наукової конференції «НА СХІДНІЙ МЕЖІ СТАРОЇ ЄВРОПИ». – Кіровоград, 2015 – С. 21. 

[11] Українська Правда. Археологи розповіли про віру трипільців. [Електронний ресурс]/ Українська Правда. Археологи розповіли про віру трипільців // – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/short/2018/06/14/152591/view_print/.  

[12] Топоров В. Н. Мировое дерево: Универсальные знаковые комплексы. Т. 1. – М., Рукописные памятники Древней Руси, 2010. – С. 246. 

[13] Там само. – С. 245-246.

[14] E. Bloch-Smith. Who is the King of Glory? Solomon’s Temple and symbolism. – P. 22–27.

[15] Beale G. K. The Book of Revelation (The New International Greek Testament Commentary). – Paperback, 2013 – Р. 234-236.

[16] Tremper Longman III. Immanuel in Our Place: Seeing Christ in Israel's Worship (The Gospel According to the Old Testament). – Paperback, 2001 – Р.  57.

[17] Иосиф Флавий. Иудейские древности. Кн. 3 – М., ООО «Издательство АСТ», 2002 – С. 145.

[18] Ось як виглядає ідеологічне прилипання до найдавнішого загальноіндоєвропейського «Дерева». Це ж наше несвідоме донорство Сіону шляхами праіндоєвропейців, потім шумеро-вавилонців, а згодом й до семітів з розвилками, гілками та гілочками до інших етносів.