Різдво — це свято народження Сонця

Наші Предки були сонцепоклонниками-хліборобами, жили у гармонії з природою, розуміли свою залежність від неї.

Тож, їхній спосіб мислення і ритм життя визначався Сонцем і природними циклами. Вони створили космічно-природний і одночасно святково-трудовий календар, в якому були закріплені їхні основні світоглядні засади, їхнє розуміння сенсу життя, визначальні свята та обрядовість. Фундаментом їхнього життя був Звичай.
Основними святами українців з давніх-давен були чотири: зимове і літнє сонцестояння та весняне і осіннє рівнодення. Ці вшанування головного небесного світила, без якого немає життя на Землі, підкреслювали, що людина — частина Всесвіту.
Народний календар сонцепоклонників, який сягає глибини тисячоліть, називають Колом Сварожим.
Коляду або Різдво (народження) Сонця святкували після зимового сонцестояння (зазвичай, починається 21-22 грудня і триває три дні), коли день починає зростати. Тому пояснювати прадавні свята досить просто, вони не прив’язані до жодної релігії, а тісно переплітаються з природою, і були філософією життя наших пращурів. Від Коляди (від слова «коло») до Коляди крутиться Коло Свароже — завершується коло обрядів і починається все спочатку. І так без кінця-краю. Вірогідно, що слово «календар» походить від «колодар». Основою давнього календаря є астрономічні дані, а головні свята визначаються положенням Сонця. Саме в період Різдва Сонця починали співати колядки, які після запровадження християнства переінакшили, як і віковічні звичаї та обряди. Зокрема, усім відома колядка «Ой, радуйся, Земле», продовжувалася словами «ясен Світ народився» або «новий день народився». Колядки розповідали про сотворення Світу. За давнім народним світоглядом, віддзеркаленим у колядках наших Пращурів, ці три календарні дні є відправними точками в часі народження тріади світил: сонця, місяця, зорі (зірок, дощику):
Ой там за горою та за кам’яною,
Ой там виходило та три товариші.
Що перший товариш — ясне сонце,
А другий товариш — ясен місяць.
А третій товариш — дрібен дощик.
Місяць уособлює родючість і врожайність, саме його фази визначають приливи і відливи вод на Землі. Місяць — це світло, що йде від Творця. Ось чому в колядках він символізує Дідуха — Предка, господаря. Сонце — джерело енергії на землі. Воно годує та обігріває нас, забезпечує добробут в родині. Зоря (зірки, дощик) уособлюють галактичний простір, безмежні простори Сварги, де закладається інформація на майбутнє. А майбутнє належить дітям (продовження Роду).
Ясен місяць — пан господар,
Красне сонце — жона його,
Дрібні зірки — його діти.
Саме за рухом зірок і планет астрологи пророкують майбутнє: А вода (дрібен дощик), як відомо, є носієм інформації.
У час зимового сонцестояння народжується молоде сонячне світло, воно щодня прибуває й поборює темряву. Відбувається закінчення Корочуна — найтемнішої частини року. За давніми обрядами, у вогонь вкидали хмиз, суху траву і загадували бажання, аби згоріли усі негаразди, хвороби, злидні.
Ще на початку ХХ століття в українських селах на Різдво ставили не ялинку, а Дідух — сніп жита. Згодом почали робити дідухи з інших зернових, з яких випікали хліб, з додаванням запашних трав. Дідух — це символ урожаю, добробуту, багатства, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців. Дідух встановлювали на покуті — найпочеснішому місці у хаті. На столі ставили дванадцять (або тринадцять, оскільки у прадавні часи було 13 місяців) страв. Серед традиційних страв обов’язково були кутя, коровай (калач), узвар, вареники…
Стародавні свята і вірування забуваються або спотворюються. Свого часу в силу як об’єктивних (перехід на інше літочислення), так і інших відомих причин найважливіші свята були зсунуті в часі — а це призводить до повної втрати магічної дії Свята і перериває зв’язок минулого, сучасного і майбутнього народу.
Тож, святкуймо свої, праукраїнські свята!