Стрибог

У Володимировому пантеоні поруч із Перуном стояв кумир Стрибога, якого вшановували не менше, ніж Перуна. У «Слові про Ігорів похід» Стрибога згадують як Бога-родоначальника усіх вітрів.

Це один із найстародавніших Богів у трипільців, етрусків, римлян. Останні його вважали Богом-винищувачем, Богом війни, жорстокої битви і був відомий під іменем Сатурна. Назва цього небесного грізного Бога, як вважають, походить від словастрата (стріті— знищувати). Д. Шеппінг висловив припущення, що Стрибог є однією з іпостасей Перуна — його втіленням у повітрі40. Він, як і Перун, пов’язаний зі Стрільцем та його атрибутами: стрілами й луком. Його стріли летять за вітром, тому й Божество уособлює силу вітру.

Хоча, незважаючи на всю суворість вітру, він є не тільки творцем негоди, але й творцем музичних мелодій. Адже саме "подих вітру" — дихання, дмухання у найпростіші музичні інструменти (сопілки, дудки, ріжки) — створює музику.

Пізніше Стрибог отримав назву Позвізда, або Посвистача — покровителя погоди. Йому молилися, щоб дав добру погоду на врожай. Особливо важливе значення Посвистач мав для війська. Пантелеймон Куліш записав у Козелецькому повіті на Чернігівщині в 1856 р. розповідь 85-літньої жінки Гуйдихи та стару козацьку "Думу-сказання про морський похід старшого князя-язичника в християнськую землю":

"... Бач, кажуть старії люде... да Бог його знає, відкіля вони сеє уже знають: чи то їм уже такеньки Прадіди розказували, чи інак як, Господь їх знає... як-то воно буде таке, що люде так ізживуться, що як комашки ті стануть! Аже ж, як подивиться на теперішнього чоловіка, дак іще либонь не швидко таке мале переробиться, і світ іще замісь довго стоять буде. Не нам, бач, дождать сього: хіба вже діти наші, чи внуки, або далі. Да то сказано, що люде сі великиї були зовсім не те, що ми, християне: у їх і Бога якось інак звали — кажуть Посвистач якийсь. Він кажуть-то установляв годину усюди, а більше нічого і не знав: об другім чім другії знали і порядок свій давали». Далі в думі розповідається про те, що князівські дружинники «своєму Богові Посвистачу моляться, щоб він їм годину (погоду) дав та моря не турбував"¹.

Цікаво, що сама дума вже позначена християнськими впливами, однак наведений фрагмент розповіді має залишки язичницького мислення, а саме: поки вірили в свого Бога (Посвистача), були великі, "зовсім не те, що ми, християне".

Стрибог близький до грецького Кроноса — Бога невмолимого часу, який поглинає, страчує те, що сам породив. Хоча у слов’ян також відомий і Числобог — Бог Часу, про якого йтиметься далі.

Ім’я Стрибога залишилося у назвах сіл Стрибож (на Житомирщині), Стрижавка, Стрітівка (на Київщині). Найбільше назв із коренемСтр-трапляється між Дністром і Дніпром. У Польщі є струмок Стрибог. Стрибог — Бог Вітру (вихору, бурі), покровитель погоди, Син Сварога (Сварожич).

У Велесовій Книзі читаємо: "Стрибог свистів у степах" (дошка 5-Б); "А Стрибог вітри яритиме на землю" (дошка 38-А). Про те, що Вітри — Стрибожі онуки, знаємо також зі "Слова про Ігорів похід". Корінь стр - мають слова, які позначають швидкість: стріла, струмінь, стріляти, стрімкий, стрімголов, стрічати. Ім’я Посвистач він отримав, напевно, від того, що Вітер свистить у просторі.

За давніми переказами, в околиці Лубен (у Мгарському монастирі) на стелі церкви було ліпне зображення Стрибога у вигляді старого діда з довгою бородою і з кільцем у губах:

"Кажуть, що ото Старий Вітер з закованими губами. Що тепер Вітри є, то кажуть, молодь шастається; старий же тільки іноді в щілинки поміж губів дмуха — і отто бурі бувають! Якби йому губи розкувать і він дмухонув на ввесь рот — все б поздував на світі, гори з долинами б порівняв, кінець світові був би... Отже, кажуть, колись таки йому розкуються губи".

Наш Стрибог тотожний етруському Сатресу, який у римлян на теренах Італії перетворився у Сатурна. Свято Стрибога, за відновленим язичницьким календарем, припадає на 19 серпня. У цей день примічають, яка погода: якщо вітер теплий — буде добрий врожай вівса.

1. Лозко Г. С. Українське народознавство. — Тернопіль: Мандрівець. — 2011. — 512 с.