Свято Бога Велеса

Йде Велес по землі священній, 
яку предки мої, від ворогів захищали

та для мене онука свого зберігали, 
йде Велес і ніч небо й землю криє. 
І Сонечко Ясне, до Сварги лине, 
І я (ім’я) разом із Дажбогом, 
У сон чарівний помандрую, 
та коли ранок настане, Сонечка пісню почую. 
Раненько встану, славу заспіваю, 
Богів Рідних та батьків своїх любов’ю своєю звеселяю.

Багато хто вважає Велеса Богом худоби (“скотій Бог”). Але в “Слові о полку Ігоревім” маємо іншу характеристику цього Бога:

А чи так би заспівати тут, 
Віщий Бояне, внуче Велесів…

Як ми знаємо, Боян – це славетний давньоруський співець-дружинник, який в 11 і на початку 12 століття оспівував подвиги руських князів, і як внук Велеса якось не в’яжеться з “Богом худоби”. Так само, якось неправдоподібно виглядає, що Олег, Святослав і Ольга скріпляли з греками угоди, присягаючись “Волосом яко скотьїм Богом”.

Велеса також вважають Богом ремесел і промислів. На місці колишнього Велесового капиша, біля Почайни на Подолі – залишки давньоруської судоверфі. Тут – на сучасній Волоській вулиці – було торжище купців. Велес опікувався ще й торгівлею, адже слово “скот”, як слушно зауважив Іван Огієнко, в давнину “визначало взагалі багатство, гроші при міновій торгівлі, тому Велес – це Бог багатства і всякого достатку, торгівлі, опікун купців,

Митрополит Іларіон пише про Велеса:

«Одним з важніших Богів був у нас і Бог Велес, “скотій Бог”, цебто Бог достатку, як пояснює його наш Початковий Літопис. Спочатку він, як і інші Боги, був сонячним Богом, але пізніше набрав собі іншого значення. Слово “скот” в давнину визначало взагалі багатство, гроші при міновій торгівлі, тому Велес – це Бог багатства і всякого достатку, торгівлі, опікун купців, ніби лат. Меркурій. Він, за твердженням мітологів, був не тільки охоронцем черід на землі, але пастухом і небесних стад, цебто хмар, і цим пов’язувався з Перуном.

Важливість цього Божества бачимо з того, що князь і дружина клянуться Перуном і Велесом по договорах з греками, з 907-го року починаючи, і він часто пояснюється “скотій Бог”. У Літопису панує форма Волос, але в інших пам’ятках знаходимо й Велес. В “Слові о полку Ігоревім” XII в. поет і співець Боян зветься Велесовим онуком: “Віщій Бояне, Велесів внуче”, а це показує, що Велес був і Богом І поезії й музики, взагалі Богом культури й мистецтва…

В 16 дошці ВЕЛЕСОВОЇ КНИГИ знаходимо слова присвяти цієї дерев’яної книги: “Велес Книгу цю почестимо Богу нашому, бо в ньому є прибіжище і сила”.

Велес – одне з багатьох імен Всемогутнього Всевишнього Бога нашого. Ось як Велесова Книга пояснює зв’язок Велеса із Сонцем: “Молили Велеса, Отця нашого, хай потягне в небі Коня Суражого, і хай прийде до нас сурі вішати, золоті Кола вертячи. Бо то Сонце наше як святе для домівок наших, і перед ним блідне лик вогнищ домашніх” (3-А). Хоча Велес є покровителем нічного часу, але саме він вранці викочує на небо золоту колісницю Сонця (Коня Суражого), а потім вдень починає вертіти золоті кола сонячного сяйва.

Велес також наділяє найкращих з людей відунським умінням і чарівними якостями. Тому він є покровителем Волхвів, служителів Рідних Богів, музикантів, поетів, співців. Як головний Бог-оракул, Велес у давнину мав багато присвячених йому храмів по всій Слов’янщині, зокрема й у Київській Русі.

Ще донині наша земля зберігає географічні назви (топоніми, гідроніми), похідні від імені Велеса, як наприклад, вулиця Волоська (в Києві), що вела до капища Велеса. Кумир (статуя) Велеса стояв на березі річки Почайни, куди був скинутий за наказом князя Володимира в 988 році. Волосова вулиця була також і в Новгороді, є гора Велеса (у Боснії), Волосів Яр (на Вінниччині), Велесова гора (неподалік від Луцька), Велес-камінь (с. Крижівка Мінської обл. в Білорусі). Села Велесове, Волосова Пустиня, Велесове дворище (Володимирська та Смоленська обл. ; річка Велеса (ліва притока Західної Двіни); височина Велесове Ребро (поблизу Ярославля) та ін.

Водночас Велес вважається покровителем небесних отар (хмар, міфічних дощових корів), їхнім пастухом і володарем, опікуном атмосферних явищ. Народ вірить, що від зірок залежить роса і дощ. Свідченням тому є народні назви сузір’я Плеяд: Волосожари, Власожерці, що також пов’язане з жерцями (жрицями) Бога Велеса. Порівняємо легенду про Дів-Русалок, які справляли весняні обряди співом і хороводами, а після смерті були підняті на Небо у вигляді зоряного скупчення Баби-звізди (Плеяди). На зв’язок Велеса із зоряним небом (тобто ніччю, царством Чорнобога) неодноразово звертали увагу фольклористи, етнографи, навіть археологи, наприклад, Микола Чмихов. Подібність нашого Велеса з литовським Велнясом (Чортом) також вказує на його зв’язок з Нічним Небом, Чорнобогом. Протилежністю Велесу, Богу Нічного Неба, є Дий – Бог Денного Неба.

Світобачення  наших Пращурів суттєво відрізнялось від нашого сучасного раціонального мислення.  Поетичність світогляду, схильного до природних порівнянь, міфологічної образності, була зрозуміла кожному русичу без спеціальних пояснень. Тільки чужорідне християнське втручання у цей народний світогляд спричинило серйозні перекручення давньоукраїнських вірувань. Так, давні посилання “к Велесу за море”, “к Бісу”, “к Чорту”, “до Дідька” в християн  набули значення прокльонів і стали означати побажання смерті.  Для язичника ці словесні формули означали не стільки “сходити до Предків”, скільки  встановлення зв’язку між минулим, сучасним і майбутнім та звернення до Духів Роду з проханням допомоги чи поради.  Душа язичника  живе вічно, лише обертаючись через  три світи Яви, Нави і Прави, тому смерті не боялися. Християнин же боїться смерті і “Суда Божого”, яким його залякує біблія.

До імені Велеса також близьке поняття Волхв (від старослов’янського влъхвъ), а також велій – великий. Велетні в українському фольклорі називаються велети, волоти. В народі збереглась назва кургану волотка. Зберігся також звичай поминати Дідів на таких волотках-могилах. Під Новгородом, що колись належав до нашої держави Київської Русі, є “Волотове поле” – кладовище новгородських богатирів, де в язичницькі часи стояла культова статуя Бога Велеса. В українських билинах Володимирового циклу, збережених у Галичині, згадуються “волхви-волшебники”, які завжди були почесними гостями на княжих братчинах-бенкетах. Велесові Волхви, жерці промовляли (рекли) слова від імені самого Бога Велеса, замовляли (шептали) заклинання від усяких напастей. Про це маємо деякі свідчення в інших слов’янських джерелах XV – XVI ст., наприклад, чеська приказка “Велес нашепче”.

Волхви вміли впливати на родючість тварин і людей. В Літописі Руському є розповідь про народження віщого князя Всеслава Полоцького внаслідок чарів: “його ж народила мати від волхвування”. Зв’язок Велеса з народженням нової людини дуже тісний. Як провісник майбутнього, Велес “співпрацює” з Богинею Долею, оскільки саме він, як покровитель рослин і тварин, дає їй матеріал (льон і вовну) для прядіння нитки життя.

Велес близький і до ведійського Варуни як охоронець Прави і сторож договорів, клятв і обітниць. Велес, Велняс і Варуна мають ясний надприродний зір, пильність, здатність до передбачення і віщування. Як Велес, Бог яснобачення, так само і Волхви, його жерці, були наділені таємними знаннями про причини явищ і подій, вміннями впливати на ці причини, вчасно передбачивши небезпеку. Книги, написані досвідченими Волхвами, називалися Волховниками і використовувались при Богослужіннях, або для навчання дітей та молодих Волхвів. Тому й Велесова Книга з повним правом може вважатися Волховником у найвищому розумінні цього слова як Святе Письмо Рідної Віри.

Культ Велеса в Україні виник і сформувався ще в мисливському суспільстві часів палеоліту, коли він вважався родоначальником, тобто Прапредком майбутніх слов’ян. Саме з тих прадавніх часів беруть свій початок обряди запрягання в плуг ведмедя чи вола, що є символами Велеса, рядження на Різдво у вивернуті кожухи, шкіряні маски тварин, посад молодих на хутро, кожух під час весілля та ін. Всі ці обряди символізують родючість і багатство.

Культ Велеса розвинули вже хліборобські племена праслов’ян, де він став покровителем худоби й врожаю, а його зв’язок із світом померлих відобразив постійний кругообіг життя і смерті. Періодичне вмирання і оживання природи, – бо в хліборобів віра в постійне перевтілення душ  розвинулась в обрядах Велесової бороди (Волосової, Спасової, Дідової, Божої бороди). На півночі Русі стебло трав’янистих рослин разом з колосом називали волоткою, звідси і “Волотка на бородку”, тотожне українській Велесовій бороді. Зрізане серпом колосся водночас є і смертю рослини, і її воскресінням шляхом проростання зерна навесні (похорон зерна в землю і його нове народження). Подібною до цього є віра у переселення душ, тобто отримання душею нового тіла для наступного життя на землі (у світі Яви). Таким чином, Велес постає як Бог родючості, який через безкінечний ланцюг відроджень забезпечує вічність душі.

Образ Велеса таємничий і мінливий, він схильний до всіляких перетворень (метаморфоз), які надали йому такої широкої різноманітності символів і функцій, що сьогодні ми бачимо в ньому універсального захисника і покровителя, якого називаємо Спасом України від засилля чужинецької антикультури.