27 липня - Чур, Пращур (народна назва "Паликопа", з санскритського чур - палити).

Чур (Цур) вважається сторожем родових Звичаїв, Богом "межового вогню" - він пильнує майно і власність Роду ("Чур - моє!", "Цур - моє!").

Спам'янемо своїх Чурів-Пращурів, щоб опікувалися нашим збіжжям, зберігали не тільки наші снопи, а й нашу Русь-Україну та наші Рідні Звичаї.

Велесова Книга оповідає:"Усяк Рід мав Чурів і Пращурів, які померли перед віками, - тим Богам почитання маємо дати, і од них радощі маємо".

В цей день роздають дітям печиво "сончата", стрибають через багаття. Вшановують також Дажбога - покровителя обжинок.

У наших пращурів-язичників він був божеством не найвищого рангу, однак ім’я його досі скрізь знають і шанують. Він вважався покровителем і охоронцем кордонів земельних володінь. На межах своїх ділянок землероби насипали пагорби, відгороджуючи їх частоколом, і такий пагорб ніхто не смів розкопати через побоювання розгнівити божество. Порубіжна смуга вважалася недоторканою, ніхто не міг переступати її на власний розсуд. У певні дні голова родини обходив володіння цією смугою, гонячи перед собою жертовних тварин, співав гімни та приносив дари божеству; тут же, на певній відстані одне від одного, ставилося велике каміння або стовбури дерев, які називалися термами. До ями, в якій ставився терм, покладали розпечене вугілля, хлібне зерня, караваї, плоди, наливали мед та вино. Тут все було під владою Чура, і місце, де він головував, а іноді і з’являвся, отримувало таємниче освячення, і тому межу родових володінь боялися переступити ворожі духи. Пізніше на межах почали ставити зображення самого Чура.

Уособлювали Чура у дерев’яному зображенні, яке мало форму кругляша, короткого відрубочка товщиною у руку. На ньому вирізалися умовні знаки, що означали власника тієї чи іншої ділянки землі. Такі відрубки зберегли стародавню назву свою у відомих російських словах, які вціліли до нашого часу: «чурбан», «чурбан», «чурка», «чурбашка».

Теги:
 

Медіа