Свято домовика

У давні часи домовик був добрим духом хатнього вогню і печі. Подекуди домовиків називали домовими, хазяїнами, дедами, дідусями, возилами.

За повір'ям, домовики опікувалися життям родини, що мешкала під одним дахом.
Люди вважали, що живуть домовики на горищах, бо вночі часом вчувалося, як там хтось ходить. А виглядали домовики по-різному. Якщо в хаті жив домовик, порослий густою шерстю, значить на добро, а якщо голий — на злидні.
В народі залишився звичай — садити молодих на весіллі на вивернутого кожуха, щоб задобрити домовика, не впустити в оселю молодого подружжя того «голого», за яким неминуче прийдуть злидні.
Люди вважали, що побачити домовика дуже важко, а от почути його вдавалося чи не щодня: потріскує вогонь у печі — то домовик ворушиться, скриплять крокви над головою — то він походжає, порипують вікна-двері — то домовик чогось просить.
У народі живе повір'я, що вогонь у хатній печі — то перевтілений домовик. Тому, перебираючись у нову хату, господиня запалювала востаннє піч, вигрібала жар у чистий горщик і приказувала: «Ласкаво просимо, дідусю, у нове житло». В новій хаті той жар висипали у піч. Люди вірили, що домовик творить не тільки добро, але може і покарати: наслати хворобу, невдачі, злидні. Найчастіше він карав тих, хто погано ставився до своїх покійних родичів, не дбав про їхні могили, не поминав померлих добром, а ще тих, хто скупився пригостити подорожнього, допомогти родичеві, сусіду, погорільцеві.
Траплялося чути, що домовики робили у домах пакості: відчиняли уночі двері, вікна, кидали камінням, шпурляли різноманітні хатні речі. Вони могли заховати у хаті якусь потрібну річ так, що довго ніхто не міг її знайти.
І все ж на те була рада: не гнівити доброго домовика, догоджати йому різними смачними речами, в жодному разі не солити для нього страви, а ще ніколи не згадувати його поганим словом.
Кажуть, як вселяються люди до нової хати, то першої ж ночі приходить старий дід (домовик). Той, хто його побачить, має у нього спитати: «Старче, чи на добро, чи на худо?» І як скаже той дідусь «на худо», значить, ламай хату і тікай з того місця, бо добра не буде, а як скаже «на добро», значить, все у тій хаті буде добре.
Під впливом християнства люди почали вважати домовиків нечистою силою, яка шкодить у хаті. Але були часи, коли слов'яни мали домовика за доброго духа своєї оселі.
Вважалося, що домовик виник з краплин, які стріпнув ненароком чорт, умочивши пальця у воду. Отакий ось «суржик» із християнського та язичницького віровчень.
Домовик — покровитель родини — за повір’ями, живе у кожній домівці. Здебільшого він незримий (найпростіше його побачити крізь зубці борони), та інколи таки з’являється: схожий на малесенького хлопчика у червоних штанцях, гостроверхій шапчині, з люлькою-носотрійкою у зубах. Часом він має вигляд пастушка, але тоді обов’язково із батіжком у руках. Він також може постати й у інших подобах — перетворитися на корову, телятко, та найчастіше — у вигляді собаки чи кота. Трапляється, йому бути й сажотрусом. і те добре. Як-не-як, а фах для дому корисний і шанований.
Домовик. Бог дому, родини, який походить, вірогідно, від культу Предка і домашнього вогнища. Недарма він живе за піччю або під порогом хати. Домовик невидимий, але іноді він показується маленьким дітям. Його перевозять у нову хату, щоб охороняв родину. Коли родина живе у злагоді зі своїм Домовиком, він навіть намагається допомагати по господарству. Домовик має Доманю (Домасю, Домаху, Домцю), що означає "пані, господиня дому". Вона інколи допомагає жінкам прясти. Домовики люблять домашніх тварин, особливо кішку й козу, але бояться сороки. Домовика не можна залишати, коли переїздять у нову хату, слід покликати його за собою, підставивши черевик: "Домовик, Домовик! Ось тобі сани - сідай, їдь з нами" або й просто: "Хазяїне, ходи з нами до нової хати!" Інакше він образиться, що його не шанують і буде турбувати людину, а часом навіть і шкодити їй. Існує повір'я, що інколи Домовик "душить" сплячу людину, ніби навалюючись на неї, не дає дихати. Тоді треба спитати: "На добро чи на зло?" Якщо він теплий - на добро, якщо холодний - віщує хворобу. Як твердять лікарі, таке відчуття може з'явитися у людини, якщо вона спить у незручному положенні (найчастіше на лівому боці, що тисне серце). Залишившись у хаті, з якої вибиралися господарі, Домовик починає шкодити новим господарям: стукає вночі, розкидає речі. Таке ж відбувається, якщо до хати випадково впустять чужого Домовика. Зображають Домовика у вигляді дерев'яної скульптурки бородатого дідуся і ставлять на Покуть поруч з іншими Богами. Наш Домовик як опікун родини і домашнього вогнища близький до античних Пенатів та римських Геніїв.