Сили небесні. Частина друга. Цей таємничій Хорс…

Продовження. Початок Сонце Трисвітле - Дажбог

Хорс є найзагадковішим Божеством слов’янського світу. В ріжних джерелах його називають Богом сонячного диску, котрий є завжди поруч з Дажбогом, сонячним світлом… Наведемо декілька версій.

Російський історик Лев Прозоров в книзі «Боги і касти язичницької Руси» доводить, що Дажбог і Хорс є не Богами ріжних сонячних проявів, а одним і тим же Божеством – Дажбог Хорс, при чому одне з імен є епітетом.

Український етнограф В. Скуратівський визначає Хорса як Бога Місяця. На доказ цьому він наводить ті рядки зі «Слова про Ігорів похід», де говориться про полоцького князя Всеслава, котрий вважався перевертнем-вовкулакою:

«А сам вовком серед ночі темної
Вибігав із города з Києва
До півнів сягав Тмуторакані
Вовком путь перебігаючи
Великому Хорсові…»

Вовк-перевертень, згідно народних уявлень, може мандрувати лише вночі, при повному місяці – Великому Хорсові. Подібної ж думки дотримувалися російський міфолог Є. Анічков, дослідник «Слова про Ігорів похід» та київський історик Я. Боровський в книзі «Світогляд давніх киян» 

Лев Силенко в «Мага Вірі» теж визначав Хорса як Бога Місяця. Він вважав, що стародавнє ім’я нічного світила походить від санскритського «Хоурас» - біле (бліде) сяйво. В ведійській традиції Боги означалися сотнями, а то і тисячами епітетів. Сонце звалося Променистим, тож Місяць теж міг називатися за якістю світла. 

В. Войтович в «Міфах та легендах Давньої України» висуває ще одне припущення. На його думку «Хорс – Бог всеперемагаючої життєтворящої сили світла Дажбога, віддзеркаленої у Місяці… був…охоронцем сонячного світла уночі, аби своїм світлом освітлювати темне, земне царство».
Деякі дослідники взагалі відмовляли Хорсу в слов’янському походженні. Так відомий російський історик Б. Рибаков в «Язичництві давніх слов’ян» наводить гіпотези відомих міфологів, що Хорс «родом» з Ірану. Сам же Рибаков дотримувався думки про те, що «Хорс» є слов’янським іменем Божества від слова «хоро» - «коло», або танок по колу. Хорс у розумінні Рибакова є Богом сонячного диску, себто аналогом грецького Геліоса. Щоправда ще один російський міфолог Ішутін зазначає, що в християнських повчаннях Хорса порівнюють не з Геліосом, а з Аполлоном, який один час символізував саме сонячне проміння.

У «Велес Книзі» Хорс згадується як один з «Богів, які є світ», тобто – небесних проявів нашого світу. Згадується знов таки поруч з Дажбогом. Хоча на іншій дощечці Хорса розміщено в парі з Перуном, або в трійці – Хорс, Велес, Стрибог. 

«Проголошуємо славу велику Хорсові золоторунному, кола вертячому» - говориться у Велес Книзі. Це – єдиний славень цьому загадковому Божеству.

Співставимо ці відомості.

Те, що Хорс – Божество іноземне, маємо відкинути одразу. В житті язичницького світу не бувало випадків, щоб певний рід на своїй землі вшановував Богів сусідів. Зазвичай, завойовники, описуючи віру підкореного народу, називали їхніх Богів відповідними іменами своїх Божеств. Але це не означало, що переможені масово приймали релігію переможців. Однак, Хорс входив до Київського пантеону в часи, коли Русь була вільною і сильною. До того ж, про якесь «іранське завоювання» Руси історикам невідомо. З іранономовними народами наші пращури свого часу то билися, то мирилися, однак не до такого ступеню, щоб поставити в Києві образ їхнього Бога і вшановувати його аж до 10-го століття, коли за «іронцями» в наших степах давно і слід запався.

Те, що Хорс є Богом сонячного диску доволі сумнівно. Особливо, якщо врахувати, що в християнських писаннях його порівнюють з Аполлоном. Згідно грецької міфології, Аполлона називають Богом Світла, однак це Божество є також вельми грізним і загадковим. Світлосяйний Аполлон має при собі сагайдак з убивчими стрілами. Перша його справа, опісля народження – убивство жахливого дракона. Згодом він використовує свою зброю задля битви і помсти. І одночасно є покровителем мистецтв і приятелем муз. 

В 16-му столітті іноземець Вундерер нібито бачив образ Бога Корса (Хорса) неподалік Пскова. Образ стояв на поверженому змієві тримаючи в одній руці меча, а в другій «вогняний промінь», можливо спис. Сумнівно, щоб образ язичницького Божества, якщо його вже вдалося зберегти, показували проїжджому «німцю». До того ж слов’янський «Аполлон», якщо це був дійсно образ Хорса, а не Юрія-змієборця, мав би бути з луком та стрілами. Однак, саме Хорсу тут приписані мотиви змієборства, тобто перемоги Світла над Тьмою.

Отже, Хорс є Богом Світла, і можливо доволі войовничим Божеством. Цілком можливо, що він же вважався і покровителем Місяця, як то стверджує Войтович. Місяць в давньоарійській традиції, на відміну, скажімо, від грецької, чоловічого роду і є, за одною з легенд, сином Сур’ї-Сонця. Звідси, можливо і звичай згадувати Дажбога та Хорса поруч. Воїн світла Хорс є гідною парою і Богу – воїну Перуну. Тим більше, що Перун «обертає кола живих явищ в Яві», а Хорс рухає по колу світ Нави, як «нічне Сонце» потойбічного світу, котре світить відображеним світлом. Трійця - Хорс, Велес, Стрибог згадана у «Велес Книзі» може означати Богів, котрі є вартівниками темного навського світу: Хорс розсвітлює темряву, Велес, котрий стоїть «на межі» Яви та Нави, стереже потойбічний світ, Стрибог, котрий є Гнівом Божим, дбає про його очищення.

В сучасному рідновірстві Хорсу приділяють менше уваги, аніж іншим Божествам. Можливо – через оцю його загадковість. Однак, значення Хорса, як світла в темряві, є, здається, вже чітко визначеним. Хорс є непроявленим «зимовим сонцем», яке дбає про цей світ від Коляди до Весняного Рівнодення, Хорс є світлом Місяця, тобто «нічним Сонцем» і він же є всеперемагаючим Світлом.

В своїй якості Місяця Хорс є Божеством, до якого зазвичай має звертатися жіноцтво. Хорс сповнює силою рослини, надає травам цілющих властивостей. За повня та нового місяця ранкова роса має магічну дію. «Нічне Сонце» керує підсвідомістю, тому потрібно вміти приводити своє життя у відповідність до цих коливань. Хорс є покровителем чарівників і відьом, осіб таких же загадкових, як і він Сам.

Продовження. Частина 3: Бог битв і боротьби