«Читай тую книгу та з дощечки на дощечку»

Фрагмент духовного вірша Голубиної чи Глубинної Книги кінця XV - початку XVI століття

Минуло вже майже 100 років з моменту знаходження полковником білої армії Федіром Артуровичем Ізенбеком «Дощечок Ізенбека» чи «Велесової Книги» (далі «ВК») в розореному маєтку Донець-Захаржевських, 60 років з моменту першої публікації в часописі «Жар Птиця», який видавався в Сан-Франциско білоемігрантами, та 25 років з часу появи «ВК» в українському інтелектуальному просторі. Час нібито достатній для осмислення значимості цієї пам’ятки в сучасній релігійній культурі. Як слушно зазначив один з перших дослідників Микола Скрипник (Голландія): «"ВК" обговорює не тільки суто історичні події та проблеми, а й багато аспектів культурно-релігійного та політичного життя нашого минулого, впливи яких діють ще й донині в нашій сучасності».

«ВК», не зважаючи на критику, продовжує цікавити істориків, філологів, релігієзнавців, і в наукових колах має як своїх противників так і прихильників. Вважаю, що до цього питання важливо підійти об’єктивно, не впадаючи в передчасний ентузіазм і без завідомих упереджень. Ідеологічні дороговкази, які були нав’язані суспільству радянською академічною наукою як фальсифікація і «крапка», вважаю найзручнішим способом дискредитації будь-якої пам’ятки. Ярлик «фальсифікації» спрямовує дослідників не на осмислення національних, мовознавчих чи духовно-релігійних значень пам’ятки, як у випадку з «ВК» спрямовували на доведення, що алфавіт знахідки штучний і не має ніякої логіки, як це було встановлено в кінці 1950 р. експертом Лідією Жуковською за фотокопією лише однієї дощечки.

Фотокартку 16-ї дощечки направив з Австралії в Радянський Союз (в слов’янський комітет) за власною ініціативою професор Сергій Парамонов (псевдонім Лісний), емігрант який у 1943р. евакуювався з Києва. «Компетентні органи» Радянського Союзу установили, що лист направив емігрант. В листі згадуються білогвардійці, які віднайшли, перевели та опублікували «ВК». Справді історія склалася так, що полковник артилерист білогвардійської армії Федір Ізенбек знайшов пам’ятку, білогвардієць прапорщик Ю. Миролюбов переписав та перевів, а генерал-монархіст білоемігрант Олександр Куренков видав «ВК». Цю справу було поставлено на контроль П’ятого управління КГБ СССР, яке займалося ідеологічними диверсіями ворога ["Єкспертиза Велесової Книги". Історія, лінгвістика, ДНК-генеологія. Концептуал. М.- 2015р. Том І, ст.134]. Доктор філологічних наук О.В. Творогов так делікатно описав це питання: «Текст «ВК» розглядався в деяких академічних інституціях як ідеологічно небезпечний і заборонений для широкого поширення»[Там само].

До академічних переслідувачів «ВК» долучилися ще й певні інституції, яким не вигідно було поширення знань про письмову та духовну спадщину українського народу. Тут варто зазначити, що писемність - це вершина любої цивілізації. Знищуючи культуру нації, завойовники в першу чергу знищують (чи змінюють) писемність. Це автоматично призводить до забуття мови і зміни національної свідомості. Згадаємо Олександра Македонського, який увірвався в Персидську державу, завоювавши її, прийнявся палити Авесту, яка була написана золотими буквами на волових шкурах. Щоб її неможливо було відновити, він знищив багатьох зороастрійців та мудреців Ірану, і тільки після цього назвав себе новим царем Персидської імперії [Книга о праведном Виразе (Арда Вираз Намаг). Перевод со среднеперсидского (пехлеви), введение и примечания А. И. Колесникова].

Поява писемності, як прийнято вважати, на Русі співпадає з релігійними реформами Святого Володимира 988 р. Цю писемність начебто створили та подарували неосвіченим слов’янам, греки, християнські просвітителі Кирило і Мефодій. Діяльність цих проповідників якраз зівпала зі зміною ідеології і християнізації західних слов’янських племен, що було розпочата в 831р.

Велич кожного народу вимірюється величчю його культури, очевидно, не подарованої, а рідної. Гордитися не своєю культурою, а чужою (позиченою чи нав’язаною) значить їхати на позиченому коні. Знаємо, що на позиченому коні далеко заїхати не можна [«Мага Віра». Лев Силенко].

Безліч очевидних фактів не дають повірити, що у наших предків до хрещення не було писемності. Приміром, в музеї Історії Києва виставлені експонати знарядь для письма – це різного роду загострені знаряддя з кісток, металу. Довго їх класифікували як заколки для волосся чи фібули, але довелося визнати що це писала, які датуються 9-10 ст. Як же таке могло статися що писала є, а самого письма немає? Роботи багатьох дослідників доводять, що формування слов’янської писемності відбувалося ще до початку просвітницької діяльності першовчителів Кирила та Мефодія [М. Брайчевський "Походження слов'янської писемності", Сергій Плачинда та Олександр Хоменко "Історія, природа, державницька візія в давньоукраїнських міфах та письменстві Київської Русі",Олексій Семенюченко "Замисел" Бояна у "Слові о полку Ігоревім", В.С. Горський "Святі Київської Русі", Світлана Кагамлик "Києво-Печерська лавра: світ православної духовності і культури", В.Д. Баран "Слов'яни і навколишній світ"]. Український мовознавець Микола Суслопаров взагалі довів, що писемність була присутня в деяких формах ще в часи трипільської культури.

Той, хто ближче познайомиться з «ВК» зрозуміє, що підробити її неможливо. В цій пам’ятці зустрічаємо 80 географічних орієнтирів (Карпатська гора, Київ, море Готське, Ра-Річка, Семиріччя, Голунь), 70 етнонімів (алани, анти, араби, булгари, венеди, готи, грецьколани), 70 імен вождів і князів, близько 250 теонімів – назв божеств та релігіозних понять [«Велесова книга» - Волховник, 2007 – С. 473-476]. Пам’ятка має певну ритмічну організацію тексту. Вперше це підмітив дослідник Борис Яценко, інші дослідники підтримали цю думку. Схоже явище ми бачимо в текстах Корану, РігВеди. Ритміка була пов’язана з тим, що тексти довгий час зберігалися в усній традиції, а щоб облегшити запамятовуваність вони рифмувалися. Ритмічна організація тексту може засвідчувати значну давність деяких частин тексту «ВК», які тривалий час залишалися в сутній формі. На мій погляд неможливо будь якому фальсифікатору продумувати одразу алфавіт і граматику фальсифікації, створювати нову хронологію історії, звести воєдино масу відомостей, зафіксованих в різних джерелах, одночасно організувати ритміку сфальсифікованого тексту, а що найголовніше, підробити світогляд язичницької доби. Чи міг Юрій Миролюбов, який був вихований в християнському дусі (його батько був священником, а сам навчався у духовному училищі), підробити язичницький світогляд? Неспроможною також виглядає версія, що «ВК» підробив Олександр Сулакадзев. В часи, коли жив Сулакадзев, жодний словянофіл не міг собі уявити, що тексти «ВК» вміщують в себе деякі знання «РігВеди» і подібність сюжетів! Пам’ятка індійської духовності була вперше частково переведена в 1873 р. Максом Мюллером на німецьку мову, а на російську мову в 1989-1999 роках. Дивним чином для противників «ВК», в текстах згадані рігведійські гімни Індрі і Валу. Фантастична задача по підробці такої пам’ятки, мала лягати не на плечі окремих діячів (як це визначила радянська академічна наука), а на цілий інститут «Дохристиянських підробок». При цьому О.В. Творогов визначив, що «ВК» - це підробка 20 ст. Однак, це тоді протирічить висновкам Л.П. Жуковської, яка приписувала підробку Сулакадзеву, який помер в 1830р. Тут необхідно зауважити експертам, що необхідно вибирати щось одне, інакше протиріччя в експертизах радянських вчених самі становляться хиткими.

Умовно весь текст «ВК» можна розділити на три частини. Перша частина присвячена історії слов’ян. Причому, відомості про початок слов’янського народу представлені у вигляді легенд чи міфів. Ця частина співпадає із древньоруськими літописами. Друга частина представляє собою фрагменти священних текстів, а до третьої групи можна віднести дощечки, які нагадують повчальні настанови.

Світ «Книги» досить різноманітний і одночасно цілісний. Бог уявляється єдиним, проте багатопроявним. Вельми важливий вираз пам’ятки «Дажбожі Внуки», що показує зв’язаність слов’ян з божественним родом. Перший дослідник «ВК» Юрій Миролюбов, в своїй праці «Дополнительные материалы к предыстории Русов», так зазначає: «Люди составляли одну Бого-человеческую семью - Род, где старший родич - Отец всего Живого. Это понимание давало людям необычайную силу, ибо враги их в то же время одновременно были врагами божими» [«Дополнительные материалы к предыстории Русов» 1989г. 154ст.].

Привертає увагу одна дуже цікава подробиця. Судячи з деяких місць «ВК», у слов’ян було дуже цікаве по своїй цілісності сприйняття світу. Воно основане на трьох філософських категоріях Прав, Яв, Нав. До «ВК» ці поняття носили фрагментальний характер із народно - фольклорних джерел, у «ВК» отримало цілісне і глибоке наповнення. Яв – це явний світ в якому живуть люди, після смерті душа потравляє до світу Нави в якому перебувають душі наших пращурів, а через світ Нави душа потрапляє до Прави – божественної філософської форми, де душа зливається з Богом (Богами). Прав дає життя в Яві, тобто вислів «Діти приходять від Бога» показує розуміння божественного переходу. Таким чином, всі три світи є взаємопов’язані свою єдністю і циклічні, показуючи віру в переродження. Унікальна кам’яна скульптура «Збручський кумир», знайдена в річці Збруч 1848р. і датується IX-X сторіччям, має три яруси, кожен з яких має свою композицію. Після довгих досліджень і співставлень з «ВК», дослідники дійшли висновку, що в цій скульптурі відображено ідею трьох світів Прави, Нави, Яви (верхній ярус – небесні боги, середній ярус – земне життя, нижній ярус – світ предків), що лягає в основу знань про світогляд слов’ян.

Представляє собою інтерес ще одно поняття «Свароже Коло». Це поняття згадується в декількох дощечках: «Там і Перун і наша Земле бо птиця Матір Сва співа про дні, які ми очікуємо і про часи коли поверне Свароже Коло і часи ті прийдуть до нас одно за другим». «Свароже Коло» - це поняття Кола часу, пов’язане з положенням сузірь на небосхилі. Поворот небесного кола, зміна часу, зміна пори року чи зміна століття – що конкретно вкладали слов’яни в це поняття важко судити. Але це засвідчує, що наші предки були знайомі з астрономією. Таким чином, можна з впевненістю сказати, що наші предки розробили систему світогляду, яка заснована на філософських категоріях і спостереженнях за навколишнім світом.

В книзі присутня екологічно–природна концепція. Праотець слов’ян Орій (Арій) заповідав: «Любіть світ зелений і життєдайний! Любіть друзів своїх і будьте мирними між родами!». Це цілком співпадає з світоглядом цілісності, невід’ємності людини від Космосу-Природи, Природи-Родом.

Привертає увагу те, що в текстах відсутні міфи про «кінець світу» чи «останні дні». Взагалі відсуне поняття про знищення. Це каже про віру, яка засновувалась на вічному розумінні процесів та циклічному переродженні.

Дослідження «ВК» продовжуються. Сьогодні можна сказати, що ґрунтуючись на інформації з «ВК», територія нашої батьківщини зіграла ключову роль в формуванні європейської культури, так, як в основі текстів лежать події, які відбувались переважно в Дніпрово-Дунайському водному басейні, з наступним просуванням до Балтійського моря.

Ці тексти дали значний поштовх до відродження та розвитку сучасних рідновірських течій України, Росії, Білорусії та патріотичних організацій у цих державах.

Вражають масштаби публікації цієї книги у світі. В цілому по темі «ВК» існує близько двох сотень робіт в Австралії, Білорусії, Великобританії, Гондурасі, Ізраїлі, Литві, Росії, Сербії, США, Україні, Франція, ФРГ, Хорватії, Чехії, Швеції та інших державах світу. Можна знайти близько 500 тисяч посилань по зазначеній темі в Інтернеті. Книгу перевели на англійську, польську, сербську та чеську мови. Стаття «ВК» в інтернет енциклопедії «Вікіпедія» переведена на 16 мов світу. Статистика показує, що кожного дня цю статтю читають на африканській, фінській, японській мові.

Але ж скептики безапеляційно стверджують, що «предмет спору відсутній»! Нехай вони згадають, що цілий ряд протографів, які не дійшли до наших днів. Як приклад, «історія Фукідіда» (450-400 рр. до н.е.) відома 8-ми книгами які датуються 900 р. н. е., чи «Поетика» Арістотеля, яка була написана близько 343 р. до н.е., а відомий ранній список датується 1100 р. н.е. Де протографи цих авторів? Кабалісти стверджують що їх найдавніша книга «Зоар» написана в ІІ ст. до н.е., хоча відома вона стала в XIII столітті.Можливо хтось бачив оригінали Біблії, чи Книгу Мармона на золотих листах?

«Дощечки» вибивають з під ніг у «Деяких зацікавлених інституцій» ґрунт для дискусій про нібито варварство слов’ян і всього навського 1000 літню культуру, за подарунок якої ми до дарувальників відчуваємо те що відчувають діти до батьків. Тут можемо вбачати приховану «верховність культури», що є основною ланкою «верховності раси». Тому, паплюження і випади зі сторони «верховних» та тих хто на них працює, неодмінно будуть переслідувати історію з «ВК».

Досконала експертиза «ВК», певно, справа майбутнього. Всі критики вивчаючи і критикуючи пам’ятку мають розуміти, що вони критикують авторські переклади. Критикувати авторські переклади «ВК» це все одно що критикувати «Глиняного Іванушку», персонажа російської казки, прототипом якого був «Голем», персонаж давніх єврейських переказів.

Для досягнення наукових цілей необхідно вивчати та робити експертизи оригіналів та копій тих матеріалів з якими працювали першопроходьці Ізенбек, Миролюбов, Куренков, розглядаючи при цьому не тільки фотокопії, чи прориси «ВК», а й всі супутні матеріали (можливо листування, щоденники, особисті записи тощо), які відносяться до «ВК» і визначають всі обставини знахідки. Я сподіваюсь, що неупереджена об’єктивність буде досягнута виключно науковими методами!