Образ ворога у Велесовій Книзі

Новітня Україна-Русь опинилася в стані війни. Перед народом виник образ ворога, який донедавна був начебто трохи не родичем, бо частина противника явні українці, а інша частина загарбників має велику кількість родичів в Україні. Це звісно не зупиняє один одного вбивати. І вороги наділяються не аби якими негативними прозвиськами. Наприклад, ворожу Московію (Російську Федерацію) називають Ерефія, Кацапстан, Мордор, їхнього президента – Путін Хуйло (Карлик), загарбників – кацапи, ватники, дебіли, комуняки, сепари і т.п.

Це типовий для багатьох народів та історичного часу прояв зневаги до свого ворога. І зумовлено це перед усім страхом вбити собі подібного. Щоб цей страх подолати треба ворога перенести у інший вимір, як щось нечестиве, що має померти, інакше воно принесе смерть твоєму Роду, близьким, передовсім твоїй родині.

Ця особливість нещадної боротьби з іншим світом притаманна казкам. Неманя Радулович зазначає: "серед демонічних істот узагальнені правила поведінки не діють. Їх дозволено вбивати й обманювати саме тому, що вони не належать до "нашого" світу… В основі такої поведінки лежить опозиція свій-чужий, відоме-невідоме, для якої можна знайти етнографічні паралелі стосовно членів іншої етнічної чи релігійної групи." [2, 104].

Ось як описує це явище Олена Синявська: "Історично більш стійка оцінка противника за критерієм "цивілізованості": ворог майже завжди "варвар", причому конкретний зміст у цей образливий термін може вкладатися різний (від нелюдської жорстокості до недотримання правил гігієни). "Приниження" ворога відбувається шляхом приписування йому всіх людських слабкостей: схильності пияцтву, розпусті, розкраданню, мародерства та ін. Нарешті, майже завжди присутня оцінка таких якостей, які мають дійсно істотне значення в ході військового протистояння: власної сміливості протиставляється боягузтво ворога, а мужні і навіть героїчні його вчинки оцінюються як бездумний фанатизм під дією пропаганди або п'яного чаду. Власної кмітливості протиставляється дурість ворога, а його військова хитрість і винахідливість сприймаються як підступність і т.д." [3, 254].

Розглянемо приклади на основі нашої давньої духовної літератури. Так тексти Велесової Книги особливу увагу приділяють питанню захисту рідної Землі. Безумовно, що зневажливе ставлення до ворога зумовлене психологічним налаштуванням воїнів до священної оборони свого Роду. Особливість Велесової Книги полягає в художньому принизливому образі ворога.

Руси вважають себе чисельним і могутнім народом, вони відокремлюють себе від інших: " І се маємо силу, і ми є множеством, і вороги не суть такими многими, як ми. І ми – русичі, і вороги не суть ними. (ВК, 17в). [тут і далі посилання за 1].

Руси ведуть священну війну з ворогами і ототожнюють себе із благородними птахами: "Налетімо соколами на Хоросун; Як соколи нападемо на них і вержемося до борні сильної." (ВК, 7д). "І тут одерземо [*осміліємо], утворимося, яко кречет. Се бо крик того є до серця нам". (ВК, 23).

Вороги натомість наділяються ознаками боязливими: "...були кіморії також отці наші, а ті то роми трясли і греків розметали, як поросят устрашених." (ВК, 6е). Або ворог, що для устрашення русів начепив на себе ознаки бика, порівнюється зі скотом, якого не бояться руси і йдуть на нього оголеними: "І також ми прялися од годів, іже навлекли на голови свої роги од волів і корів. І кожи навлекли на чересла [*стегна] свої. І так мніли се устрашити русів. І ті [руси] знімали срачеци свої й, оголя чересла, йшли до прі і переборювали. І багатократно ідемо оголені до прі і побідимо їх." (ВК, 22).

Вороги такі гидкі, що навіть хижаки поївши мертві тіла їх виздихають: "І да ті нападуть на ворогів і поімуть їх голови одторчені і там злих полишать – да звірі хижі те з'ївши поздохнуть." (ВК, 7ж).

Самі вороги також порівнюються з хижаками: "Ідемо од землі тої, де ж хуни наших братів забивають. То бо то криваві хвостаті звірі скотину нашу крадуть і дітей забивають." (ВК, 4г); "Там бо усілися варяги, іже суть хищники." (ВК, 4б).

Вороги мають бути убитими, тому руси очікують, що справлять по ним тризну: "Ми сила велика, і не можуть одоліти нас вороги наші. І се бо потовчемо їх і женемо їх, доки вони падуть на землю і здохнуть в Марі, і Мор їх візьме." (ВК, 23). "І да справимо тризну славну по ворогам" (ВК, 7д).

Підкреслюється, що греки русів бачать як злих, а в собі ти же якостей не помічають і видають за добро, хоча ведуть загарбницьку війну: "Ті бо то нас видять, яко злих, а самі добрі на Русь? А тьма не буде з нами, но з тими, які, чуже беручи, рекуть, що добро діють. А не будемо, як вони." (ВК, 7д).

Русам на допомогу Боги посилають небесне військо: "І зріли во Сварзі воїв тих, Перунових воїв, іже вергли на них і потрощили силу їх, і до ноги розтрощили." (ВК, 15б). Хоробрі руські воїни потрапляють до небесного війська: "І падшому на полі прі Перуниця дає Воду Живу попити, і, попивши її, іде до Сварги на комоні білому. І тамо Перунько їх встрічає і веде до благої своєї чертозиці." (ВК, 26). "Се бо Мора одступиться і одрече: "Не маємо сили тієї, аби одерзіла витязю руському." І також слава потече до Сварги, і там Боги речуть: "Якож хоробрі є руси, і маємо місця для вас біля Бога прі Перуна і Дажба, Отця вашого." (ВК, 23).

Натомість ворогів чекає інша участь: "Яко став грецьколан багатим, зніжив меч свій, і той буде борзо унавієн [*умертвлений] до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити, і тим жити отам." (ВК, 22). Ворог має ті ж ознаки кровопивці: "іже кров славних пив"(ВК, 15б). Навіть ворони не клюють очі убитих русичів: "І грящуть ворони над їжею мужеською, іже вержена єсь до поля, і пили очі їхні. Граять ворони над брашном [*їжею] і велика гряхоть стала во полі тому, і там же єсь очі грецькі і очі руські не трогая." (ВК, 23).

Місце, де перебувають вороги є гидотним, темним: "І Ерека відторжете од земель наших і турнете до срачинь [*гидоти] відкуди прийде. (ВК, 14). "Се втрачаємо Сурож, і там вороги наші, іже суть на темезі ями повзаючими, і грозять суть нам болем і Маром-Марою і кінцем живота всячеським. Явитися Богові сильному і бити тьму мечем-молнією, і та іздохне." (ВК, 4г).

Особлива увага приділяється захисту священної Землі від ворожого вторгнення. Причому застосовується груба образність: "І ще сьме про те, якоже Земля наша утовчена є спітнілими ногами ворожими. І тако зріти на тих будемо, які навколо нас? І не течемо на них, і не натичемо акини до дристи їх, і не вертимо їм у ранах ворожих, і не вб'ємо їх, якщо на нас налізли? Про те речемо: "На ви!" (ВК, 17б). Акіни, як короткі ножі, мають фалічний образ, тому їх збираються натикати в дристи-дупи, та ще й мають вертіти у ранах ворожих. Згадаємо, що зараз аналогічні вислови також вживають відносно ворога.

Важливе образне поняття "заду": поки стоїте передом, то ви чоловіки-воїни, а якщо повернулися задом – то вже жінки: "Течете, брати наші, плем'я за племенем, род за родом і бийте ворогів на землі нашій, яка належить нам і ніколи іним. Тамо бо умрете, але не повернете зади свої." (ВК, 14); "Показали зади вони." (ВК, 15б).

Ось класичне висловлювання, що там Земля наша, де пролита кров русича, тому вороги не можуть її зайняти: "І тамож се плачеть матка за дитиною своєю, яка вергла кров за кмить тую, і та кмить стала руською." (ВК, 23). "І де є вержена кров наша, там є земля наша. І се вороги видять, і се вони стараються, і се старання їх марне." (ВК, 17в).

Якщо ворог прагне землі нашої, то його треба нею нагодувати: "Се сила Божа буде на вас, і тут звитяжете ворогів ваших до кінця. Іже хотітимуть Землі вашої, також вержіть йому до уст повно. І те полока ону до дристи своєї і не рече, просто, жодного слова свого." (ВК, 17в).

Коли вже самі Боги нам допомагають у боротьбі з ворогами, то чого маємо їх боятися: "І зрів там Ор, яко Перунько кує мечі на ворогів. І, куючи, рече тому: "Се стріли і мечі маємо на воїв тих і не смійте боятися їх, яко знищу їх до поду, і кмота [*земля] їх буде умішана до переста [*праха, гною] ближче, як земля в багно звірям. І будуть вони, яко поросята, вмазані од брення, і сморід свій понесуть слідами своїми. І тамо речено буде про них, яко смердючих поросят і свиней". (ВК, 24в).

Велика віра в допомогу Богів надихала русів до великих звершень у битві: "Се Триглава молимо, великі й малі. І се бо Триглав наш остяжить [*збере] нас, і борзо скачемо на комонях, ворогам поразку творячи. І то узріємо, яко Боги оволодівають тими, і се узріємо, яко мертві суть й убиті Богами. І нам по них крокувати і видіти мертві тілеси многі, яко велика Рать Перунова на них се верглась і розтроще ту." (ВК, 24в).

З наведених прикладів можемо зробити висновки, що в усі часи ворог зневажався. Боротьба ішла за життя, і смерть чекала воїна на кожному кроці. Маємо нищити на війні своїх ворогів, аби убезпечити життя нашого Роду на Богом даній Землі.

Література:

1. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 192 с.

2. Радулович Н. Кодекс "іншого світу" і проблема неморального героя в казках // Народна творчість та етнологія. – № 2. – 2012. – С. 100-105.

3. Сенявская Е. С. Психология войны в ХХ веке: исторический опыт России. – М.: РПЭ, 1999. – 383 с.