Таємниці Влескниги

«В(е)лескнига» названа по першому слову (Влескниго) на дощечці 16 і пов'язане з ім'ям слов'янського бога Велеса.

1 Даремно забули доблесні наші старі часи,
бо куди йдемо – не відаєм.
А так озираємось назад і речемо:
“Невже ми устидилися Наву, Праву і Яву знати
і навколишнє відати і думати?” 

2 Це Бог Дажбог створив нам яйце,
Яке є світ-зоря, що нам сяє.
І у тій безодні
Повісив Дажбог Землю нашу,
Аби тая удержана була.
Так це душі Пращурів суть
І ті світять нам зорями од Іру. (Дошка I)

«Велесова Книга» (скорочено «ВК») цілком заслужено вважає святинею українського народу. Вона викладає історичний шлях, світогляд, звичаї, вікопомні події, етнічні витоки та світосприйняття русів (українців-русичів і загалом слав'ян), а також давньоукраїнську релігійну концепцію створення світу – триєдність Яви, Прави і Нави, що знайшло своє втілення у Тризубі – сучасному Гербі України. Розглядаючи «ВК», перш за все зазначимо, що автори стародавніх текстів описують не всі події, а лише найголовніші на думку тодішніх авторів, до того ж не в хронологічній послідовності, бо «ВК» – не історична, а ідеологічна збірка текстів, покликана зберегти духовні надбання українців-русичів, що зазнавали нищівного впливу тлінної релігії чужинців, та надихнути спільноту українців-русичів до захисту землі отців наших. «ВК» охоплює події з ІІ тисячоліття до нашої доби і до 860 року нашої доби. Цей висновок підтверджений словами дощечки д.4б: 

«За десяток віків забули своє родство, і так роди жили окремими племенами. Се називаються ті поляни, свередзі і деревляни: тут бо всі руські… За другу тисячу літ підпали розділу і лишились у самотності… І так за дві досьогодні тисячі літ не могли сутворитися до Русі, а там прийшли варяги (860р.)». 

Як бачимо, двотисячолітній огляд історичних подій реально закладений у «ВК» і спонукає до переосмислення висновків, що побутують нині стосовно цієї літературної пам'ятки. Сучасному читачу важко осмислити усі події «ВК», бо це не по силі навіть іменитим науковцям, тож споглянемо загальну історичну картину, на тлі якої відбуваються події. Причому деякі з них переказуються по кілька разів кожним слав'янським родом з привнесенням свого бачення та амбіцій (докладніше про все дивитись далі по тексту). Загальний огляд «ВК» розпочнемо з формування праслав'янської спільноти (укрів-венедів-русичів) та створення релігійної концепції, коли «Дажбо нас народив од корови Замунь». Цей міфологічний світогляд відповідає зодіаку Тельцю (4400-1710 роки до н.д.). Утворилися наші роди в добу кімерійців (ХХ-VІІ ст. до н.д.) в «Семиріччі» (північне Приазов'я), де відбулась битва 950 року до н.д. («на берегах моря Готського») з азіатськими кочовими племенами. Першу битву на праотці виграли, але через кілька століть азіатські орди насунулися знову, причому більш чисельні. Це були скіфи – східні давньоіранські племена, що з’явились на Русі в VІІ ст. до н.д. Цій потужній навалі не зуміли протистояти наші праотці і відступили: частина пішла на північ на чолі з легендарним праотцем Орієм (розбудувавши Голунь та Києв у Подніпров'ї), частина – на захід (розбудувавши м. Кімерій в Італії), частина – до Малої Азії. Згідно існуючої історіографії, скіфи на чолі з царем Мадієм, переслідуючи кімерійців, через Кавказ вдерлися до Мідії і оволоділи на 30 років великою частиною Малої Азії. Це засвідчує розповідь «ВК» про відступ наших праотців з «Семиріччя» до Сірії та зворотне повернення на свою батьківщину:

«І вийшли з краю Семиріччя до гір Сірії, в Загрос, перебувши там вік» (д.15а),

тобто наші Праотці перебули в Сірії деякий час, ймовірно вік одного покоління, перечекавши поки вщухне розгул азіатської орди.

Головна увага «ВК» зосереджена на тій частині наших праотців, котрі після виходу з «Семиріччя» не залишали межі стародавньої Руси. В першу чергу це стосується легендарної особи – патріарха Орія – батька Кия, Щека, Хорива, чиї роди утворили спільноту русичів на Подніпров'ї, Чехії та Дунаї (Хорватія). Після виходу з «Семиріччя», зумовленому навалою скіфів, частина наших пращурів на чолі з Орієм пішла на північ «у ліси» верхів'я Дніпра, звідки невдовзі повернулись на середнє Подніпров'я, де сусідили зі скіфами, що випасали у наших степах свою худобу («іранець Скотень»). Згідно «ВК», старотець Орій розбудував чи відбудував Голунь у голому степу на Ворсклі, а його сини, ймовірно після смерті батька, розійшлися по Русі: Кий разом з братами укріпив стародавнє місто Куява («матір городів руських»), після чого Щек і Хорив подалися на Дунай, де розбудували Старокарпатську державу, яка проіснувала близько тисячі років, слугуючи заслоном від римлян. Нащадки Хорива залишись на Дунаї (хорвати), а нащадки Щека у І-ІІІ століттях повернулись до Дніпра і замешкали долину Прип'яті, де перебували близько 500 років і поволі переміщувались на захід (чехи, поляки).

Переселення частини русичів з Подніпров'я до Карпат – це вікопомна подія, що зазначена у «ВК» як Карпатський Ісход (640 р. до н.д.), а вже від Карпатського Ісходу ведеться датування інших подій. У VІІ ст. до н.д. розпочалась Велика Грецька колонізація узбережжя Руського моря (воно ж Чермне море, перекручене у сучасну назву «Чорне» море). «ВК» розповідає про захоплення греками наших стародавніх міст – Сурож (суч. Судак) та Корсунь (суч. руїни м. Херсонес біля Севастополя), які були збудовані русичами (кімерійцями-антами-венедами) за «400 років» до греків, тобто наприкінці ІІ тисячоліття до н.д. Зауважимо, що в ті часи захоплення земель відбувалось за правом сили, тож наші праотці вели майже невпинні війни з загарбниками. Легендарне місто Голунь (суч. руїни біля м. Більськ на Ворсклі), згадане Геродотом як місто «Гелон», було спалене персами на чолі з Дарієм-І у 514 р. до н.д.; згодом відновлене русами. Крім Голуні й Києв, як головних міст русичів, «ВК» згадує Воронженець (суч. Вороніж), Росія-Град (суч. Ростов), Новгород (суч. Новгород) та інші. Згадуються й імена славетних героїв та перемоги русичів у неугавній боротьбі за землю Руську з численними ворогами.

У ІІІ столітті нашої доби з заходу посунули готи (германські племена), з якими розпочалися довготривалі війни. «ВК» згадує ватажка готів Германаріха (350-375 роки), від якого також ведеться датування подій. Крім готів серед ворогів «ВК» згадує єгуншів (суч. інгуші), які об'єднались з азіатськими гунами ІV ст., утворивши союз племен під назвою "Велика Болгарія" (м. Біла Вежа на території суч. Цимлянського водосховища). Також згадуються обри (вони ж авари), елани (алани) – іранське плем'я (предки осетинів), костобоки (геко-дакійці), язиги (яги, яси – іранське плем'я), хозари (Хозарія VІІ ст.), варяги – зокрема ватажки варягів Аскольди (загалом три однойменні особи).

Події у «ВК» викладаються не в хронологічній послідовності, а в довільній формі, тож розібратися в них сучасному читачу вельми важко. Адже те, що було добре відоме нашим праотцям, постає незбагненним навіть сучасним науковцям. Відтак, авторські коментарі допоможуть нашим сучасникам розібратися у вирі історичних подій «Велесової Книги».

4 Права бо є невідомо уложена Дажбом,
а по ній, як пряжа, тече Ява,
і та соутворює життя наше.
І та, коли одійде, Смерть є.
Ява текуща, а творена в Праві.
Нава бо є по тій: до тої є Нава,
і по тій є Нава, а в Праві ж є Ява.

5 Поучившись старому,
зануримо душі наші в нього, бо є те наше,
яко се бо вже найшло на коло нам.
Творящу богом силу узріли в собі,
бо то дано дар богів,
і не потребуємо бо се напраснити. 

6 Се душі пращурів наших од Їру зрять на нас
і там з жалю плачуть і виказують нам,
що не берегли ми Праву, Наву і Яву,
не берегли того, а ще й глузували.
Істино, що не достойні бути Дажбожими внуками. (Дошка I)

Вважається, що більша частина «ВК» написана з усних переказів аналогічно тому, як були записані індійські веди, складені на теренах України-Руси в 4-3 тисячоліттях до н.д., але записані лише в 2-тисячолітті до н.д. брахманами в Індії. Відомо, що тексти усіх вед заучувалися брахманами напам'ять, як обов'язкова умова посвяти в релігійний сан. Відтак, напевне, і «ВК» заучувалася волхвами (служителями рідної української релігії), але навряд чи повністю вся літературна пам'ятка була складена (записана) виключно з переказів. Бо маємо докази, що деякі дощечки записані з означенням часу їх написання. Одна з перших дощечок (д.5б) була записана у 374 році, де міститься згадка про битву язигів з костобоками у 174 році, згідно сучасної історіографії: «І була та убориця за двісті літ (до часу написання, тобто до 374р.)»; інша дощечка (д.29) була записана у 410 році, де міститься згадка про битву з римськими легіонами імп. Трояна у 210 році: «І се дідове наші пішли на легіони Трояна і розтрощили їх. І то було за триста літ до нашого часу (тобто до часу написання)». 

Підтвердження давності написання деяких дощечок «ВК» убачаємо у вислові: 

"Грецьколані не богів почитають і не людей. Їхні боги суть із каменя зроблені подобою до мужів".

Подібний вислів правомірний лише до повної християнізації грецьких колоній на Північному Причорномор'ї, після проголошення християнства державною релігією Візантії у 325 році. Нагадаємо, що насильницьке утвердження християнства почалося з християнізація Балкан. Візантія понесла нову релігію до болгар, з якими візантійські імператори розпочали неугавні війні і врешті перетворили на своїх васалів. Відтак, передбачаючи загрозу християнізації волхви-русичі почали створювати «Велесову Книгу», щоби зберегти релігійні традиції та духовні надбання пращурів. Тож не дивно, що тексти дощечок близькі до давньоруської літературної традиції дохристиянських часів за своїми лексико-граматичними характеристиками. 

Щодо авторів «ВК» зазначимо слова самого Ю.Миролюбова, який безпосередньо тримав у руках дощечки з автентичним текстом:

«Букви були не всі однакової величини, були рядки дрібні, а були й великі. Видно, що не один чоловік їх писав». 

При уважному прочитанні «ВК» можна помітити повтори і навіть різний стиль викладу, а це також засвідчує, що певні частини тексту (окремі дощечки) написані різними людьми. Зокрема дослідники «ВК» розрізняють дощечки, написані здебільшого волхвами Західного Полісся (басейну ріки Прип'яті, яка звалася Дніпром та Лукою), а також волхвами Наддніпрянщини та прибічниками отця Ора (патріарха й царя антів); декілька дощечок містять певну кількість чеських слів, що також вказує на причетність нащадків роду Щека (чехів) до написання цієї літературною пам'ятки. Не виключно, що до створення «ВК» долучились і прибалтійські руси (на це вказує згадка про величне святилище Світовида на о. Рюген в Балтійському морі). Зауважимо, що на просторах між Одрою й Лабою жили і поляни, і волиняни, і деревляни – родичі наддніпрянців (носіїв черняхівської культури), утворивши там Балтійську Русь. Згодом поляни-укри (нащадки Кия, Щека, Хорива) одержали перевагу і сформували державну спільність під назвою Русь. Проте лише укри-укріани Балтійської Русі зберегли традиції найдавнішого індоєвропейського етносу аж до ХІІІ століття. 

Крім того, маємо пам'ятати, що «ВК» була написана різними представниками слав'янської спільноти, які розповідали перекази свого племені, котрі не слід переносити на увесь давньо-український етнос. Зокрема на дощечці «6в» розповідається про тиверців, які потрапили у вавилонський полон і згодом повертались в причорноморські степи й Подніпров'я через Кавказ. А загалом, за визначенням фахівців, у збірнику «ВК» не менше 15-ти пам'яток, складених у різний час різними людьми і зведених воєдино у VІІ – ІХ століттях, коли християнська релігія поточилась на Русь, несучи свої фатальні згубні наслідки. Не викликає сумніву, що «ВК» була складена для того, щоби донести нащадкам правдиву історію українців-русичів, не спотворену вітхозавітними вигадками. Саме завдяки «Велесовій Книзі» ми можемо з упевненістю сказати, що Русь була відома в Старому Світі за тисячоліття з-перед того часу, котрий зазначили християнські літописці «Повісті плинних літ», розпочавши літочислення Русі з 852 року.