Початок.
Частина 1 Цей вогонь світлом скорив темряву
Частина 2 Тиха вода, що греблі рве
О, Вітре, прийди, радість наших очей,
Для тебе приготовано цю пожертву
Прийми її, почуй наш заклик
О, Вітре, співці тебе славлять
Біля наготованого напою
У призначений час
О, Вітре, твій голос заповнює все
Його чути здалеку.
Так оспівується Вітер в «Ріґведі». Ця стихія, подібно двом попереднім, суміщає в собі як прояви очищення так і прояви руйнування. Вітер вважався диханням Всесвіту і всіх живих істот – його раптовий гнів міг привести Світ до загибелі.
В «Рамаяні», давньоіндійському епосі, так змальовано гнів Вітру-Ваю:
«Зник вітер на всій землі… І людям, і Богам і всім живим істотам не було чим дихати, і завмерло життя у світі… Ми повинні вмилостивити Ваю, інакше зникне життя у всіх світах. Дихання – основа всього живого, як стовбур дерева – основа гілок та листя. Без дихання, без руху повітря не може бути благополуччя ні на небі, ні на землі».
Однак Вітер не тільки дає життя, він є й могутнім руйнівником всього старого і віджилого. «Вітер кінця віку-юги» є одним з нищителів старого світу.
Окрім Божества Вітру давні арії славили Богів - буревіїв, котрі, за одним з ведійських гімнів, були породженням Ваю:
«Для Тебе чисті ранкові зорі
Тчуть щасливу одежу з сяючих променів…
Ти породив Буревіїв з грудей Неба
З самого серця Небес.»
Буревії – Марути за легендою служили в дружині Громовержця Індри, тобто були воїнами, до яких зверталися з проханням про захист від ворогів і навіть від злого чаклунства:
«Хай буде зброя ваша твердою,
щоб відштовхнути зло
Міцною, щоб дати йому відсіч
Хай сила ваша буде дивовижнішою
За силу смертного чародія.
О, Марути, той, чию домівку
Ви охороняєте, могутні мужі неба,
Є найзахищенішим…
Ще за однією легендою Буревії-Марути були дітьми грізного Рудри – Божественного Гніву. Цей прояв Вітру, очевидно, якраз і був «вітром змін», що нищить старий Світ задля виникнення нового. Подальша зміна арійських Божественних енергій на індійській землі призвела до перетворення Рудри на Бога Шиву, котрий зберіг свої функції нищителя-очистителя.
Слов’янський Стрибог в свою чергу є видозміною давньоарійського Божества. В християнських джерелах він згадується саме як Бог повітря та вітру («Слово Іоанна Златоуста»). В «Слові про Ігорів похід» вітри називають «Стрибожими онуками». Образ Стрибога знаходився в Київському пантеоні, і його відповідником в подібному пантеоні індійських Божеств був знов таки Рудра.
Слов’яни очищувались вітром, обрядово гойдаючись на гойдалках у Великодні дні. Про те, що це був уламок прадавнього обряду недвозначно свідчить гнів християнських проповідників, направлений проти цієї невинної забави. Заборонялося навіть ховати в освяченому місці тих, хто загинув, випадково зірвавшись з гойдалки. В середині липня відзначався день, напевне колись присвячений Стрибогу. «Цей день святкується задля вітру», - говорили селяни. В хід йшли заклинання погоди, звертання до вітрів та громовиці, щоб ті не погубили врожаю.
Існує версія російського дослідника міфології Ішутіна А.А. («Восточнославянские Боги и их имена»), що «Стрибог как бог ветров есть, на наш взгляд, воплощение неких хаотических, демонических, тёмных начал... Он противоположен Дажьбогу (светлый порядок)». Ми ж вважаємо, що списувати певні стихії «по відомству Чорнобога», лише за те, що людині століттями не вдається їх опанувати повністю, є залишками християнського типу мислення, з якого потім виросло знамените «не будемо очікувати милості від природи…» За споживацьке ставлення до Чотирьох Стихій людство розплачується, страждаючи від повеней, землетрусів, буревіїв, пожеж. Але це зовсім не означає, що стихії є лихими. Вони знаходяться «по той бік добра і зла», і лише завдяки ним існує життя в нашому світі.
Стрибог є покровителем людей рішучих, котрі не бояться змінити своє майбутнє і є здатними на вчинки відважні і відчайдушні. Це Божество є мінливим, недарма ж бо воно є Вітром, і тому його опікунство може бути короткочасним, але ефективним. Вшановувати його необхідно перед самим початком рішучої дії, і тоді можна бути певним перемоги.