ПОЧАТОК

1. Все є Бог. Все Богом народжене і в Богові перебуває.

2. Бог єдиний і багатопроявний. Він многоликий і багатоіменний, і має стільки імен во Славу Йому, скільки проявів Його існує у Всесвіті.

3. Спочатку цей світ невідомий, безмежний, недосяжний для розуміння, непізнаваний, ніби-то цілком занурений у сон, був мороком Небуття. (1.5.)

Перед сотворенням Всесвіт був ніби розчиненим в тілі Вищого Самоіснуючого Бога: «Самоіснуючий сам своє тіло жертвуючий… пожертвував всі світи» (Р.В. 10.81. 5,1) та не був проявлений: «Пітьма пітьмою, морок був спочатку» (Р.В. 10.129.3).

4. Тоді Божествений Самоіснуючий невидимий, але такий, що робить все це – великі Стихії та інше – видимим, що проявляє енергію, з'явився, розсіваючи пітьму. (1.6.)

5. Той, хто осягається лише розмірковуванням, неосяжний, невидимий, вічний, що охоплює собою усі живі створіння, дивовижний, проявився як Дажбог – Датель Буття – сам за власним бажанням. (1.7.)

6. Маючи намір створити зі свого тіла різноманітні істоти, він спочатку створив хвилі, що стали водами Див-моря первісного буття, і в них випустив насіння своєї думки. (1.8.)

Божественна духовна енергія, що проявилася під час творіння, і була тими Космічними Водами, тим живильним середовищем, в якому сім'я думки Творця почало процес видозміни: «Ось той перший Зародок, що несуть Води… спочатку із нього виникло бажання, яке було першим насінням думки» (Р.В. 10.82.6; 129,4).

7. Воно стало золотим яйцем, що сяє як сонце; у ньому він сам народився як Творець і прародитель усього світу видимого і невидимого. (1.9.)

Так виник зародок всесвіту; заради життя світу Творцю потрібно перебувати всередині:

«Хто приніс у пожертву всі світи – наш Батько, що прагнув бажанням до богатства,
в навколишню оболонку спочатку увійшов» (Р.В. 10.81.1).
Все є Бог. Все Богом народжене і в Богові перебуває:
Поза творінням, насамоті, Він – «Те Самоіснуюче» (Та. 3.10.5);
Коли став проявленим, Він Дажбог – Датель Буття;
Всередині же творіння, як Творець, Він Світовид – Творець Світу видимого і невидимого;
А для народженого ним світу Він Сварог – Небесний Родитель, Отець Небесний.
Бог і Господь. Нарід робить різницю між іменами Бог і Господь.
Бог – це загальна ідея духового Найвищого Єства.
Господь – це Господар Світа, його Творець і Володар.
«Велесова Книга» також має тотожній виклад сотворення Світу:
Се бо Дажбог сотворив нам яйце, що є світ-зоря, яка нам сяє,
І в тому просторі повісив Дажбог землю нашу, аби тая удержана була.
Права бо є таємно уложена Дажбогом, а по ній як пряжа тече Ява, і та створила життя наше.
Доти є Нава, і по тому є Нава, а в Праві ж твориться Ява.

Колядка стародавня про Сотворення Світу:

Приспів: Подуй же подуй Господи
Із Святим Духом по Землі!

Або:

Приспів: Славен єси Боже
Та й у Сім Світі і на Небесах!
Коли не було з нащада світа,   Дажбоже!  (двічі)
Тоді не було Неба і Землі,   Дажбоже!
А но лем було синєє море,  Дажбоже!
А серед моря зелений явір.  Дажбоже!
На явороньку три голубоньки,  Дажбоже!
Три голубоньки радоньку радять,  Дажбоже!
Радоньку радять, як Світ сновати;  Дажбоже!
Та спустимося на дно до моря,  Дажбоже!
Та дістанемо дрібного піску,   Дажбоже!
Дрібний пісочок посіємо ми,  Дажбоже!
Так нам станеться чорна Землиця,  Дажбоже!
Та дістанемо золотий камінь,  Дажбоже!
Золотий камінь посіємо ми,  Дажбоже!
Так нам станеться ясне Небонько.  Дажбоже!
Ясне Небонько, світле Сонійко,  Дажбоже!
Світле Сонійко, ясен Місячик,  Дажбоже!<
Ясен Місячик, ясна Зірниця,  Дажбоже!
Ясна Зірниця, дрібні Звіздоньки.  Дажбоже!
Рігведа 10.121.:

 

1. Спочатку він виник як золотий зародок.
Народившись, він став єдиним Господарем Творіння.
Він підтримав землю і це небо.
Якого Бога ми вшанували жертвенним возливанням?

2. Хто дає життя, дає силу, чий наказ
Всі визнають, чий наказ визнають Боги,
Чиє відображення – безсмертя, чиє – смерть – 
Якого Бога ми вшанували жертвенним возливанням?


3. Хто завдячуючи своїй могутності став єдиним царем
Світу живих, того, що дихає і моргає,
Хто править його двуногими та четвероногими – 
Якого Бога ми вшанували жертвенним возливанням?

4. Чиєю могутністю існують ці снігові гори,
Чий, кажуть, океан разом з ріками,
Чиї ці сторони світу, чиї руки вони утворюють – 
Якого Бога ми вшанували жертвенним возливанням?


5. Ким грозно небо, ким тверда земля,
Ким встановлено сонце, ким – небозвід,
Хто в повітрі вимірює простір – 
Якого Бога ми вшанували жертвенним возливанням?

6. На кого дивилися з трепетом в душі
Два війська, підтримувані його допомогою,
На кого яскраво світить сонце, що сходить – 
Якого Бога ми вшанували жертвенним возливанням?


7. Коли ж прийшли високі води,
Вбираючи в себе все як зародок, народжуючи Вогонь,
Він виник із цього як єдина життєва сила богів –  
Якого Бога ми вшанували жертвенним возливанням?


8. Хто в своїй величі охоплював поглядом води,
Зачинаючі Сваргу, народжуючі жертву,
Хто був єдиним Богом над Богами – 
Якого Бога ми вшанували жертвенним возливанням?

9. Хай не причинить нам шкоди той, хто родитель землі,
Чи хто народив небо, той, чиї закони істинні,
І хто народив високі виблискуючі води – 
Якого Бога ми вшанували жертвенним возливанням?


10. О Прародителю! Ніхто, окрім тебе,
Не охопив всі ці створіння.
З яким бажанням ми здійснюємо тобі возливання, хай здійсниться воно для нас!
Якого Бога ми вшанували жертвенним возливанням?

9. Із цієї першопричини, невидимої, вічної, що утворює реальне та нереальне, виник

Світовид, який в світі прославляється під іменем Божого Духу. (1.11.)

10. Він, божественний, прожив у тому яйці ціле річне коло, сам-таки силою своєї думки розділив це яйце навпіл. (1.12.)

Цілий рік – це завершений цикл розвитку космогонічної структури. Всесвіт не виник в одну миттєвість. Природні процеси відбуваються послідовно і поступово. Вчення Мудромисла (Ману) про космічні ери дає можливість визначити часові межі року Дажбога (Брахмана) в 8 млрд. 760 млн. земних років.

11. Із тих двох половинок він створив Небо та Землю, поміж ними простір, вісім сторін світу та вічний колообіг Вод. (1.13.)

Внаслідок створення Неба і Землі виникли усі пари протилежностей: верх-низ, праве-ліве, легке-важке, тонке-щільне, холод-тепло, чоловіче-жіноче, духовне-матеріальне, світле-темне, день-ніч, Білобог-Чорнобог тощо.

Величний механізм Всесвіту діє завдяки божественій енергії, а енергія діє завжди поміж двох полюсів – «плюса» та «мінуса», «півночі» та «півдня». Така структура і всесвіту, і галактик, і планет, і також усіх елементів сотвореного Світу.

На нашій планеті енергія Дажбога – Води – перебуває повсюди, має також два матеріальних протилежних прояви – це небесні Води (небозвід, зоряні скупчення) та земні води, що про-сочують та оживлюють все живе. Вічний колообіг Вод забезпечує вічність життя на Землі.

Небо ми звемо – Сварга, Землю – Макошь (Вона – Мати Сира Земля). У створеному між Небом і Землею просторі Дажбог розмістив Сонце, Місяць і Зорі, до яких ми звертаємось, виголошуючи Їх божественні імена: Хорос (Сонячне Божество), Велес (Місяць), Стрибог (Зорі, володарем, що тримає стрижень-вісь, навколо якого вони обертаються, є непорушна у Зоряному небі Полярна Зірка, що прямо, як політ стріли, веде Аріїв (Дажбожих Онуків, сонячних синів Світла, благородних, шляхетних) шляхом Прави – Праведних Божих Законів).

12. Із самого себе Він також виокремив Розум, що утворює реальне та нереальне; із Розуму же – Свідомість, яка має властивість Самосвідомості та володарювання. (1.14.)

13. Окрім того – Велику Душу, всі створіння, що одарені трьома властивостями, та почергово п’ять органів чуттів, які сприймають об’єкти Світу.

(1.15.)

14. Поєднуючи малі частки цих шести, що володіють надзвичайною потугою, з частками самого себе, він створив усіх істот. (1.16.)

Розум Творця поєднав в Духові, що володіє надзвичайною потугою, малі частки цих 5-ти стихій.

Сімома творящими складниками (Розум, Дух, Простір, Повітря, Вогонь, Вода, Земля) Дажбог створив всі рослинні та тваринні форми життя. Дух, що має у собі закладену програму розвитку, відповідною до їхнього роду, наділяє втілену істоту снагою життя.

Розвиток Духу послідовно через досвід життя від низчих форм до життя у вищих формах еволюціонує до можливості втіленій істоті бути наділеній Душею, вмістилищем для якої є серце. Дажбог вкладає вогнем Перуна, що уособлює собою первинний вогонь, запалювач Божого Духу – іскри життя, часточку своєї Душі у серце кожної втіленої істоти, яка стає індивідуальною душею і, таким чином, вона отримує самосвідомість.

Із семи складників головним, звісно, є частка Духа Бога-Творця. Вона є найголовнішою, навколо якої вибудовується все інше. Все, що живе та існує – створене Духом і наділене Душею – має в собі стрижнем частку Божого Духу. Тому ми ніколи не можемо залишитись без Бога, питання лише у тому, наскільки ми усвідомлюємо Його присутність. Так чи інакше, одного разу ми вийшли із Нього, і настане час – увійдемо у нього знову: «Як із полум'я вилітають тисячи жаринок подібних Йому, так із Невичерпного народжуються істоти і повертаються в Нього же» (Му. 2.1.1).

Матеріальне тіло – минуще, а вічна душа – не зазнає змін, така природа обох.

Те, що пронизує все тіло, – непідвладне руйнуванню. Ніхто не може знищити безсмертну душу.

Душа непідвладна руйнуванню, незмінна й вічна; лише тіло, у якому вона перебуває, приречене на завершення свого існування.

Для душі не існує ні народження, ні смерті. Вона ніколи не виникала, не виникає і не виникне. Вона – ненароджена, вічна, незмінна і первинна. Вона не вмирає, коли гине тіло.

Як людина одягає нове вбрання, скидаючи старе, так і душа вбирається у нове тіло, залишаючи старе й непридатне.

Душу неможливо розсікти на шматки жодною зброєю, неможливо спалити вогнем, втопити у воді, висушити вітром. Знаючи це, не слід сумувати за тілом. Адже душа знову буде втілена в нащадках нашого роду.

16. В нього входять великі Стихії зі своїми діями та Розум зі своїми малими частками – вічний творець всіх істот. (1.18.)

Осягнути Вищого Духа можливо лише чистою свідомістю, яка звільнена від нашарувань самосвідомости-его, розума, почуттів, емоцій та інстинктів: «Потоки течуть із океана серця, за сотні огорож, щоби не роздивився лукавий, золоте стебло посеред них – великий Бог увійшов у смертних» (Р.В. 4.58.5,3).

17. Із малих часток цих сімох могутніх складників, поєднанням яких утворюються тіла всіх істот – походить цей Світ, що має витік із Незмінного.(1.19.)

18. Серед них кожний наступний отримує властивість кожного попереднього, і вважається, що яке місце кожний з них займає, такою кількістю властивостей він і володіє.(1.20.)

19. Розум, що спонукається бажанням творити, формує творіння і тому породжує Простір; оголошено, що його властивість  – звук. (1.75.)

Розум Дажбога (Брахмана), що творить – це Семеро Волхвів (сузірря Великої Ведмедиці), а малі частини – думки – інші зірки (давні боги Зор'ї (Садх'ї) – «Ці ж могутності вознеслися на небо, де знаходяться попередні боги – Зор'ї» (Р.В. 10.90.16). «Для нього вони пожертвували богатство, перші волхви – творенням, на місці світлого і несвітлого простору, вони сотворили ці створіння» (Р.В. 10.82.4). Творчі частки приводять до руху 5 стихій: Простір проявляється у дії самосвідомості, Повітря – волі, Вогонь – розуму, Вода – почуттів, Земля – тіла (Ка. 1.3.3,4). Коли ми бачимо зірку, що падає, то можемо рахувати, що це Зор'я лине з неба на землю, щоби дати життя новонародженій особистості.

20. Від Простору, внаслідок його видозміни, походить могутній Вітер; його рахують володіючим властивістю дотику. (1.76.)

21. Від Вітру, внаслідок його видозміни походить променистий Вогонь, що осяює та розгонить пітьму; властивістю його вважається форма; (1.77.)

22. А від Вогню внаслідок його видозміни – Води; вони вважаються такими, що володіють властивістю смаку;

від Вод – Земля, вона володіє властивістю запаху. Так було створено напочатку. (1.78.)

Витокове невизначене божество, що Його називають «Те» проявило свою енергію у Великому космічному вибухові – це було початком творення: «Що було приховано в пустоті витоку, народилось від жару – велике єдине Те» (Р.В. 10.129.3) Ця тонка духовна енергія в подальшому видозмінюється послідовно в п'ять стихій – п'ять матеріальних складових всесвіту: «Від цього Духа виник Просітр, із Простору – Повітря, із Повітря – Вогонь, із Вогню – Вода, із Води – Земля» (Та. 2.1.2.)

Одже, спочатку творення розум Творця, що був проявлений Божим Духом – найтоншою духовною енергією, почав видозмінювати її в більш ушільнені матеріальні складові світу, послідовно, одні за іншими. Ці 5 стихій всесвіту (Простір, Повітря, Вогонь, Вода, Земля) проявляються відповідно п'ятиричними поєднаннями в різних сферах творення: в божествених світах (Небо, Зірки, Сонце, Місяць, Земля), в особистостях (самосвідомість, воля, розум, почуття, тіло), в почуттях (слух, дотик, зір, смак, нюх).

Знання про п'ятиричність відображено ще у Веді: «Обертається колесо з п'ятьма шпицями, на ньому, вічному – всі істоти» (Р.В. 1.164.13), але чітке формулювання цього вчення викладається вже авторами Веданти, де одним з перших був волхв Тіттирі, який склав «Заклинання п'ятиричностей» (Та. 1.7.1-3):

Земля, повітряний простір, небо, сторони світу, проміжні сторони; 
Вогонь, вітер, сонце, місяць, зірки; 
Води, трави, дерева, простір, Дух – це відносно істот.

Тепер – відносно тіла:

Дихання в легенях, дихання, розлите по тілу, дихання, що йде донизу, дихання, що йде вгору, загальне дихання; 
Зір, слух, нюх, смак, дотик; 
Шкіра, м'ясо, жили, кістки, мозок.

Розподіливши це таким чином, волхв промовив: «Воістину, все це п'ятерично. Завдяки п'ятеричному досягають п'ятеричного».

Рігведа 10.129. Про сотворення Світу:  

Хто, воістину, знає, хто тут повідає, 

Звідкіля це творіння, звідкіля народилось? 

Боги – далі цього сотворення,  У вільному перекладі Олеся Бердника

Хто тепер знає, від чого воно виникло?   (Чаша Амріти, с.90):

Не було небуття, не було буття тоді,  Нічого не було: ні чистого Неба

Не було ні повітряного простору, ні неба далі нього,  Ні блакитного безміру навколо Землі.

Що ж приховувалось, де, під покровом чого,  Що ж обнімало все? Що обмежувало? Що

Що за вода була, глубока безодня?  ховало? Чи були то невимірні глибини вод?

Не було ні смерті, ні безсмертя тоді,  Не було безсмертя, і смерті не було,

Не було проявлення ночі і дня,  Не було межі між мороком і світлом.

Одне Те на свій лад дихало без повітря,  Тільки Єдине в диханні без подиху

І ось, не було нічого іншого окрім нього.  Було, а крім нього не існувало буття.

Пітьма пітьмою морок бул спочатку,  Панував Морок, і все було приховано

Непроявлений потік до усього цього,  В глибинах Океану безсвітного.

Але що було приховане в пустоті витоку,  Зародок, схований у Яйці. Під подихом

Те велике єдине народилось від жару.  Агні в Природу він розгорнувся…

Спочатку у нього виникло бажання,   Хто таємницю пізнав? Хто повідомив?

Яке було першим насінням думки,  Звідки все творіння багатобарвне?

Створення буття в небутті відкрили    Навіть боги народжені пізніше –

Ясновидці, що прозріли мудрість в серці.  Хто ж скаже про велич творення?

Поперек натягнутий їхній шнур,  Може, те, звідки вийшло все існуюче? Чи

Що було внизу, що було вгорі?   Його воля все створила, чи була безмовна?

Був сотворяючий і був примножуючий –  Чи знає про те Ясновидець Небесний,

Перебування внизу, зусилля вгорі.  Чи, може, й він нічого не знає?

Істина і правда народились

Із возпломеніючого жару,

Звідси народилася ніч,

Звідси – хвилюючий океан.

Із хвилюючого океану

Народився рік,

Що розподіляє дні та ночі,

Володар видимого всього.

Дажбог сонце та місяць

Встановив по черзі:

небо та землю, і повітряний простір,

по тому – світло.

Бог у Своїй непроявленій формі пронизує весь Всесвіт. Все перебуває в Богові, і Бог – у всьому.

Все створене покоїться у Богові. Бог підтримує всі живі істоти і перебуває скрізь, Бог є космічне проявлення, тому що Бог Сам – джерело творіння.

Як могутній вітер, що дме повсюди, завжди залишається у небі, так усі створені істоти завжди перебувають в Богові.

Наприкінці віків усі матеріальні проявлення входять в Божу природу, а на початку наступних Своєю могутністю Бог творить їх знову.

Весь космічний порядок підвладний Богу. З Божої волі і задуму все проявляється знову та знову, і з Божої волі зникає, коли приходе час.

Матеріальна природа, яка є однією з Божих енергій, працює під Божим наглядом, виробляючи все рухоме та нерухоме. Під її керуванням це проявлення твориться і знищується знову й знову.

Бог має благодатну природу владну над усім, що існує.

23. Саме Дух – всі боги; всесвіт перебуває в Духові, бо Дух поєднує тих, хто одарений тілом із здійсненням. (12.119.)

Богом починається та Богом завершується усе матеріальне та все духовне у світі, Божий Дух пронизує усе.

Бог – найвища істина. Усе тримається на Богові, як ті перли, що нанизані на нитку.

Бог – смак води, світло сонця й місяця і слово Бог. Бог – звук у безмежності й талант в людині.

Бог – первісний аромат землі, і Бог – жар вогню. Бог – життя всього живого, і Бог – покута всіх аскетів.

Бог – первісне сім’я всього живого, розум мудрих й доблесть могутніх людей.

Бог – сила сильних, вільних від пристрасті й бажань.

Бог – статеве життя, що не суперечить Звичаю.

Всі стани буття: благочестя, пристрасті чи невігластва – це прояви Божого Духу. Бог є все суще, однак Бог – незалежний. Бог непідвладний матеріальній природі, навпаки вона перебуває у Богові.

24. Треба бачити повітря в порожнинах тіла, вітер – в органах руху та дотику; вище світло – в органах травлення та зору, воду – в рідинах тіла, землю – в його твердих частинах. (12.120.)

25. Треба розглядати Вищого Духа як верховного правителя їх усіх, навіть більш дрібнішого, чим найменша частка, що сяє як золото, який осягається тільки наче уві сні. (12.122.)

26. Одні називають його Світовидом, інші – Творцем, володарем істот, інші – Перуном, Божим Духом, деякі – диханням життя, а деякі – вічним Дажбогом, Дателем Буття. (12.123.)

27. Він, проникаючи у всіх живих істот п'ятьма формами, постійно примушує їх обертатися як колесо за рахунок народження, розвитку і смерті. (12.124.)

28. Спочатку же він визначив для всіх – для кожного окремо, – у згоді зі словами Вед, імена, рід діяльності та особливе положення. (1.21.)

29. Він, Володар, сотворив богів діяльних і одухотворених і невідчутний вплив Зірок, а також вічне жертвопринесення. (1.22.)

Арійські Боги.

Ці Боги  володіють величезною потугою та впливають на життя всіх істот. Воістину, вони, творці життя, і самі є свідомими особистостями. Арій завжди звертався до Богів як до живих особистостей.

Спілкування – і з людьми, і з Богами – це самопожертвування; сотворення Всесвіту – це самопожертвування Вищої Свідомості; світ не має можливості існувати без самопожертвування особистостей – це засіб єднання, тому вічне жертвопринесення є умовою життя.

30. Із вогню, вітру та сонця він проявив потрійну вічну Веду, що складається із славенів, молитов та  пісень, заради досягнення успіху в жертвопринесенні, (1.23.)

Божествений Батько сотворив живих істот, прагнучи до богатства: всі ми і є це його богатство.

В кожному із нас – частинка Вищої Душі, і кожний із нас, пройшовши шлях життя у цьому світі, має стати Богом: «Воістину, хто відає це Вище Самоіснуюче, той стає Самоіснуючим, переправляється через погибель та зло, визволений – стає безсмертним» (Му. 3.2.9). Обряди жертвопринесення здійснюються для пізнання світобудови.

Бог перебуває у серці кожного Душею Божою. Якщо хтось забажає вшанувати певний Прояв Божий (бога), Бог зміцнює його віру так, щоб він міг присвятити себе цьому певному Прояву Божому (богу). Наділений такою вірою, він намагається вшанувати Прояв Божий (бога) і знаходить бажане.

Людей введених в оману приваблюють безбожні погляди. У стані омани всі їхні надії, вся їхня матеріальна діяльність й плекання знань терплять поразку.

Великі душі, що непідвладні омані, перебувають під захистом божественної природи. Вони цілком присвячують себе праведній відданості Богу, тому що знають, що Бог – одвічний і невичерпний.

Завжди оспівуючи Божу славу, звеличуючи Бога, цілеспрямовано скеровуючи свої зусилля, ці великі душі постійно вшановують Бога з любов’ю та відданістю.

Інші ж, чиє звеличення Бога полягає у розвитку знань, уславлюють Бога, як єдиного і неповторного, як різноманітність того, що існує і у Божій Всесвітній формі.

Бог – і обряд, і вшанування, Бог – поминання пращурів, цілюща трава і благодатний спів.

Бог – і масло, і вогонь, і пригощання.

Бог – Мати Всесвіту і Батько, опора його. Бог – об’єкт пізнання, і той, хто очищує.

Бог – слово: «Бог». Бог також Звичай. 

Бог – мета, опора, владика, свідок, обитель, притулок і найближчий друг.

Бог – творіння і знищення, основа всього, місце спокою і вічне сім’я.

Бог дає тепло, і Бог утримує та посилає дощ. Бог – безсмертя, і Бог також – уособлена смерть.

І дух, і матерія існують у Богові.

Тим, хто постійно уславлює Бога з винятковою відданістю, заглибленим у молитву, сконцентровану на Богові, Бог дає те, чого їм не вистачає, і зберігає те, що вони мають.

Ті, що уславлюють Бога – будуть з Богом.

31. Час та розподіл часу, зірки і також планети, річки, океани, гори, рівнини та пагорби, (1.24.)

32. Блискавки, громи та хмари, повні та неповні веселки, метеори, небесний гомін, комети та різноманітні небесні світила,(1.38.)

33. Розділивши своє тіло, він однією половиною став Чоловіком – Родом, іншою половиною Жінкою – Рожаницею;  від неї той Володар сотворив Всероджа – людський рід. (1.32.)

Ми маємо Божественне походження, ми – діти Божі, і тому живемо вічно. Рід – найвища наша святість. Душі та клітини наші були у тілах наших пращурів. І мріяли пращури про майбутні покоління, про нас – своїх нащадків. Життя земне передається у Явному (матеріальному) світі клітинами з покоління в покоління – і народжуються люди.

Душі належать до Навського (духовного) світу. Покинувши після смерті тіла пращурів, відвідавши Ирій, душі втілюються у тіла нащадків, які створені клітинами попередніх поколінь і мають їх у собі. Зараз душі вічні наші та клітини пращурів наших є в тілах наших. І пам’ятаємо ми про попередні покоління – нас: у минулих наших народженнях, втіленнях наших душ, у тілах, з яких походять клітини, що створили нас.

Так і душі вічні наші та клітини наші перебуватимуть у тілах наступних поколінь. Бо життя їм ми передаємо у Яві клітинами, які створять тіла їх, а у Наві душі наші втіляться у створені нашими клітинами тіла. І  пам’ятатимуть нащадки пращурів своїх – себе у минулих життях своїх, втіленнях наших душ. 

Є від Бога безперервний ланцюг життя вічного душі та тіла. І схожі ми на Бога та пращурів душею та тілом, і будуть схожі на нас нащадки. Душі та тіла пращурів наших – це душі та тіла нащадків наших, які втілені зараз в нас. Минуле, сучасне та майбутнє живе в нас.

Від пращура до нащадка передається і душа, і плоть, і кров, дані Богом. Душа має природу, яка за властивістю подібна до якості вогню: він, множачись або з’єднуючись, залишається вогнем.

Ми були, є, і будемо, бо є вічний Рід Наш. 

34. Праведність, мову, насолоду, бажання та почуття; і, бажаючи створити ці живі особистості, Дажбог здійснив це творіння. (1.25.)

Кожен Рід оселився на землі Богом даній. І від Богів заповідано нам йти Шляхом Праведним. Земля – наша Мати, а Небо – Батько. Людина народжена Богами – бринінням Матері-Землі і Батька-Неба, і наділена від Богів мовою, аби Славу Богам співати, плекати любов до землі своєї і творити життя во славу Богам, Предкам і Роду своєму, тим творячи красу Роду людського.

35. А заради розквіту світів він сотворив із своїх вуст, рук, стегон та ступнів священика, воїна, господарника та працівника. (1.31.)

Бог створив чотири верстви людей відповідно до їх властивостей та роду занять.

Інтелектуали, адміністратори, виробники та звичайні працівники. Це природний поділ.

У відповідності до різних властивостей природи різні типи людей можна поділити головно на чотири духовно-соціальні стани. Священики, воїни, господарники та працівники складають чотири верстви.

Священики – верства високодуховних людей, які не прагнуть нічого для себе, але живуть для суспільства. Вони прагнуть володіти великою силою для досконалого пізнання, сповнені любові до Бога. Як мати любить свою дитину, не шукаючи ніякої вигоди.

Воїни – витязі, правителі, керуюча верства, прагнуть стати безсмертними, звільнитись від страждань, притаманних життю. Обов’язок воїна – захищати наш Рід.

Господарники – виробнича верства, їх обовязок – матеріальне забезпечення Роду.

Працівники – верства простих виконавців, люди, які чесно працюють для життєзабезпечення Роду.

Суспільство поділяється за властивостями; людей у ньому виховують на тій основі, що все належить Богові й повинно застосовуватись на користь Йому.

Від природи у тілі суспільства є ці чотири верстви. Як і тіло не можна поділити на мозок, руки, живіт та ноги, так і вони єдині.

Суспільство не може залежати лише від працівників чи лише від священників. Щоб задовольнити потреби тіла, необхідний мозок, руки, шлунок і ноги. Необхідно, щоби всі складники співпрацювали злагоджено, виконуючи призначення всього тіла. Якщо у суспільстві немає чотирьох верств, у ньому панує безладдя. Суспільство не діє належним чином. Все має бути підпорядковано єдиному мудрому керуванню.

Тип щастя слід визначати за якостями людини. Суспільство поділено на чотири верстви: люди з властивостями священиків, люди з властивостями воїнів, люди з властивостями господарників та працівників. Кожен має мати сприятливі умови, щоб працювати відповідно до своїх природних властивостей.

Обов’язок уряду – стежити, щоб кожен представник суспільства мав заняття відповідно до своїх природних властивостей. Тоді люди будуть щасливі.

Якщо уряд штучно зараховує всіх до одної верстви, щастя бути не може – це неприродньо і тому приведе до безладдя. Як у організмі людини є різні частини, що працюють разом, так суспільство повинно складатись з різних частин, що працюють разом задля однієї мети. Руки відрізняються від ніг. Але людина каже рукам: «Принесіть склянку води» – і ноги допомагають. Ноги потрібні, так само, як і руки.

Руки та ноги працюють по-різному, але їхня спільна справа – підтримувати тіло. Якщо є спільна для різних верств мета – патріотизм, вони не ворогують. 

Не може бути лише одної верстви, люди мають бути забезпечені різними видами діяльності. Не знаючи цього мистецтва, на суспільство чекає невдача, бо без поділу праці настанє руйнація.

У суспільстві різні верстви мають співпрацювати, як співпрацюють різні частини тіла. Хоча кожна частина тіла має власне призначення, всі вони працюють задля спільного призначення: підтримують тіло, як належить. Воїни мають радитись з священиками (інтелігенція) і відповідно до того створювати закони. Господарникам слід втілювати накази воїнів (адміністратори). А працівники мають працювати під керівництвом перших трьох станів. Тоді суспільство буде досконалим. Священики – мозок суспільства, воїни – адміністратори, господарники – організатори виробництва, працівники – виконавці. Досконалість людини полягає у тому, що вона працює для Бога на своєму місці, визначеному для неї Богом. 

36. Старшинство у священиків залежить від знання, у воїнів – від доблесті, у господарників – від богатства зерном і тільки у працівників – від віку. (2.155.)

37. Іменем священика хай буде слово, яке означає щастя, воїна – сповнене захисту, господарника – пов’язане з процвітанням, працівника – пов’язане зі старанністю. (2.32.)

38. «Довгих років, віщий!» – так при вітанні має бути сказано священику. Відповідь на привітання: «Дякую, дай Боже і тобі!» (2.125.)

39. Зустрівши священика, хай запитують про щастя, воїна – про досягнення, господарника – про добробут, працівника – про здоров’я. (2.127.)

40. Праведність для священика – примноження священного знання, праведність для воїна – охорона народу, праведність для господарника – господарська діяльність, праведність для працівника – виконання.

41. Посох священика має бути зроблений розміром до верху волосся, воїна – досягати чола, господарника – до носа. (2.46)

42. Серед властивих їм занять найбільш гідні: для священика – повторення Веди, для воїна – охорона, для господарника – господарська діяльність. (10.80)

Люди, що складають суспільство, мають різні здібності та вміння. Досконале суспільство – це живий організм, де кожна його частка вміло здійснює властиві їй справи для загального добра, порядку та ладу. Про досконалий устрій світу, що виник із частин тіла Світовида-Дажбога розповідає ще Веда (Р.В. 10.90):

41. Як при зміні пори року все існуюче само по собі  приймає свої  відмінні властивості, так і створіння, що одарені  тілами, – свої види діяльности. (1.30.)

Всі особистості від народження отримують свої властивости. І, звісно, не може бути хліборобом той, хто не має вміння працювати на землі, не може правити той, хто не має волі. Не може нести знання той, хто не має розсудливості.

42. Оточені темрявою, маючі різноманітні види внаслідок плодів діянь – вони наділені самовідчуттям та знаходяться під владою насолод і страждань. (1.49.)

Особистість, народжуючись в світ, отримує такі тіло, характер і розум, які відповідають іі справам і рівню духовності, що були досягнуті в попередньому житті: «В нове лоно входять для втілення в тілі, нового положення досягають відповідно своїх справ, відповідно знанням» (Ка. 2.2.7).

Процес творіння Творець завершив сотворенням Мудромисла. Саме Мудромисл – чоловік розумний – став вінцем цього творіння. Далі створений механізм Всесвіту самостійно продовжив свій рух та розвиток, відраховуючи час та строки, встановлені Великим Володарем Часу.

Теги:
 

Медіа