ІІ.ПРАВЕДНІСТЬ

  1. Дізнайтесь ту праведність, що одобрена серцем, які наслідують просвітлені, добродійні, вільні від ненависті та пристрастей. (2.1.)

Праведність, про яку розповідає батько Мудромисл – це не встановлений кимось закон чи правило, це – природнє відчуття правди, розуміння якої витікає із серця, із совісти, і його наслідували завжди ті, хто відрізнявся розумом, справедливістю і стриманістю.

  1. Ненасилля, Правдивість, Непривласнення чужого, Чистота і Приборкання почуттів так головну праведність для чотирьох верств оголосив Мудромисл. (10.63.)
  1. Це вчення дає найкращий добробут, розширення розуміння, вічну славу, вище блаженство. (1.106.)

Ті, хто дотримується цього закону, досягають більш вищого рівня свідомості не тільки після смерті, але і під час земного життя.

  1. Це правило життя – вища праведність, викладена в Одкровенні, а також в Переданні; тому бажаючий собі добра двічінароджений хай завжди дотримується їх. (1.108.)

Скеровування до дій і натхнення для свого життя Арій з найдавніших часів знаходив у Веді. Подальше посилення спеціалізації верств, і в тому числі і священичества, призвело до поглиблення духовних знань. Так з'явилося вчення Веданти – Завершення Веди.

На вченні Веди та Веданти грунтується традиція Аріїв, і тому вони названі Одкровенням. Третє вчення Арійського священного канону – Книга Мудромисла (Ману) – було створено пізніше і несе додаткову допоміжну функцію. Воно вже відноситься до писемної традиції і називається Переданням. Тільки тоді Арійський народ може досягнути справжнього добробуту, коли буде знати Одкровення і Передання, в яких закладені знання, досвід і пам'ять предків.

  1. Розглянувши все це оком знання, розумний відповідно до авторитету священного Одкровення хай прагне до виконання праведності свого призначення. (2.8.)
  2. Адже людина, слідуючи праведності свого призначення, що проголошена в священному Одкровенні та священному Переданні, досягає в цьому світі слави, після смерті – найвищого блаженства. (2.9.)
  1. Під священним Одкровенням розуміється Веда, а під священним Переданням – наставляння, що несуть приписи праведності; ці обидва у всіх справах не мають підпадати під сумнів, оскільки праведність виникла від них. (2.10.)
  1. Той двічінароджений, який, опирається на роздуми, нехтуючи тими двома, має бути означений добродійними як безбожник і хулитель Веди. (2.11.)

Арій, що нехтує вченням Одкровення і Передання, надаючий перевагу власним роздумам, що не грунтуються на них, не маючи у собі якостей Духовного Провідника, які досягаються тривалим дотриманням Шляху Праведності, чистою свідомістю, спрямованою на досягнення вищого щастя для Роду, здатен хибно тлумачити Вчення внаслідок свого особистого матеріалістичного мислення і власного, найчастіше недосконалого, бачення природи речей. Таке необачне тлумачення Вищого Знання може спрямувати розвиток суспільства хибним шляхом, оскільки не враховуються всі складники цілісного знання, що буде суправоджуватись тяготами та стражданнями для народу.

Тому зневажувач Веди має бути відсторонений від права керування суспільством Аріїв, оскільки його невиважені дії, нерозуміння принципів Божественного устрою суспільства – руйнують душу народу. Бог саме заради розквіту світів створив із своїх вуст, рук, стегон та ступнів священика, воїна, господарника і працівника. Кожен має бути найкращим на своєму рівні розвитку. Саме тому тлумачення Вед – виключно спеціалізація священика.

  1. Діяння, які мають походження від думки, мови та тіла, мають плід чистий чи нечистий; становище людей – високе, низьке чи середнє – походить від діянь. (12.3.)
  1. Вякій мірі почуттєві люди схильні до тілесних насолод, в такій самій мірі у них відтворюється схильність до них. (12.73)
  1. Якщо людина, перебуваючи в якому-небудь становищі, здійснює те чи інше діяння, то він, перебуваючи в тілі, наділеним таким самим становищем,куштує відповідний плід. (12.81.)
  1. Так розсудившив душі про наслідки діянь після смерті, треба завжди здійснювати розумом, словом та справами лише чисті вчинки. (11.232.)

Безстрашність, очищення свого існування, розвиток духовного знання, самовладання, вивчення Вед, виваженість, витривалість, витримка, відсутність жадібності, доброта, порядність, скромність, непохитна рішучість, наснаженість, гордість, сила духу, мужність, аскетизм, простота, правдивість, свобода від гніву, самозречення, спокій, небажання вишукувати недоліки в інших, співчуття до всіх живих істот, чистота, благодійність, вшанування, відсутність заздрощів – всі ці благодатні якості притаманні праведним людям, що наділені божественною природою.

Зухвалість, зарозумілість, гнів, брутальність і невігластво – ці якості притаманні тим, хто має злочинну природу.

Благодатні властивості ведуть до звеличення, тоді як злочинні – поневолюють людину.

У світі є два різновиди створених істот. Одних називають божественними, інших – злочинними. Природа виникнення злочинності – темрява невідання Божих законів. Злочинці не відають, що треба робити, а чого – не треба. Їм не властиві ані чистота, ані гідна поведінка, ані правда, їхніми его-вчинками керують лише пристрастні жадання. Вони кажуть, що світ зумовлює лише хтивість. Вони говорять, що світ нереальний, що у нього немає основи, немає Бога, який керує ним. Виходячи з таких уявлень, злочинці, які загубили себе й втратили розум, займаються жахливою, шкідливою діяльністю, яка спрямована на руйнування світу. Але такий погляд на світ не звільняє їх від страждань, які вони засівають своїми неправедними думками і вчинками, які приходять в їх життя згідно з наслідками плодів власних діянь. Така ціна їхньої недосконалості, яку вони будуть платити, допоки не усвідомлять, що шлях повернення душі до Бога лежить виключно через сповідування і накопичення Праведності.

Знаходячи втіху у невситимих жаданнях, охоплені зарозумілістю, пихою, злочинці перебувають таким чином в ілюзії, зачаровані минущим, і їх постійно приваблює нечиста діяльність.

Вони вважають, що чуттєве задоволення – найперша потреба людської цивілізації. Таким чином охоплені до кінця своїх днів незмірним неспокоєм, вони зазнають незліченних страхів й тривог. Обплутані тенетами сотень і тисяч бажань, у полоні хтивості та гніву, вони неправедними шляхами добувають гроші для чуттєвого задоволення.

Невігластво вводить людей в оману.

Так, пригнічені турботами, охоплені тривогою, заплутавшись у тенетах ілюзій, вони стають надто прив’язані до чуттєвих насолод і опускаються.

Самовдоволені й завжди зухвалі, введені в оману багатством й ілюзорним престижем, вони, сповнившись пихи і нехтуючи всіма правилами й приписами, інколи приносять шанування лише про людське око.

Збиті з пуття оманною сутністю, силою, пихою, хтивістю й гнівом, злочинці починають заздрити Богу, який перебуває у їхніх власних тілах й тілах інших, і вони вдаються до блюзнірства та богохульства з приводу істинної Віри.

Їх, заздрісних і лихих, найнижчих з-поміж людей, Бог постійно карає.

Такі люди ніколи не можуть наблизитись до Бога і поступово опускаються до тваринності.

Три брами відкривають шлях до злочину – хтивість, гнів, пожадливість. Кожна розумна людина повинна відмовитись від них, тому що саме вони зумовлюють деградацію душі.

Людина, яка уникла цих трьох злочинних брам, здійснює вчинки, що ведуть до самоусвідомлення, й таким чином поступово досягає вищої мети.

Той, хто зневажає настанови і діє, керуючись власними примхами й хтивістю – той не зможе досягти ні досконалості, ні щастя, ні вищого призначення.

Тому, керуючись приписами, людині слід зрозуміти, у чому полягає її обов’язок і що їй треба робити. Знаючи ці правила й приписи, людина повинна діяти таким чином, щоб поступово піднестись.

  1. Знання праведності приписує неприв'язанність до користолюбства і бажань; для тих, хто бажає знати праведність, священне Одкровення – вищий авторитет. (2.13.)
  1. Бажання має корінь в уяві про користолюбство, жертвопринесення має походження в уяві про користолюбство, обітниці та праведність, що приписують утримування – все вважається такими, що народилися від уяви про користолюбство. (2.3.)
  1. Бажання не вихваляється, але в цьому світі немає відтсутності бажання, бо на цьому бажанні засновано вивчення Веди, виконання ведійських обрядів.(2.2.)

Вплив бажання – це ознака недосконалості, а для досягнення досконалості нам даються знання і обряд Веди. У того, хто досягнув же досконалості, влада бажання зникає: «Хто відає Самоіснуюче – істину, безмежне знання, приховане в серці, той досягає всіх бажань» (Та. 2.1.2).

  1. Той, хто правильно живе згідно цих приписів досягає безсмертного стану, а в цьому світі досягає здійснення всіх замислених бажань. (2.5.)

Той, хто живе праведно – слідує вченню Одкровення і Передання. Обрядом він досягає здійснення бажань, знанням досягає безсмертя.

  1. Веда, Передання, поведінка добродійних та благосність – це оголосили чотирма очевидними витоками праведності. (2.12.)

Праведності можна навчитися, побачивши її у Веді, в Книзі Мудромисла (Ману), в житті істинних Аріїв і в чистоті своєї совісті.

Треба уникати розкошів та насолод, які невідповідні до вимог праведності, і таких, що заподіюють нещастя, а також таких, що викликають осуд людей.(4.176.)

  1. Неправедність, що здійснена в цьому світі, не одразу дає плід, як земля, але, поступово накопичуючись, вона підрубує корені того, хто здійснює її.(4.172.)
  1. Праведність порушена – губить, праведність дотримана – оберігає, тому праведність не має бути порушеною, щоби порушена праведність не покарала нас. (8.15.)
  1. Единий друг, який супроводжує навіть після смерті – праведність, оскільки все інше так само йде до загибели, разом з тілом. (8.17.)
  1. Треба поступово накопичувати праведність, як мурахи споруджують свій мурашник, не замучивши жодної істоти заради придбання супутника в іншому світі. (4.238.)
  1. Адже в іншому світі ні батько, ні мати не є супутниками, ні син, ні дружина, ні родичі – лише праведність залишається з ним. (4.239.)
  1. Самотньою народжується істота, самотньою же помирає; самотньою вона куштує плоди праведних діянь і самотньою – неправедних. (4.240)
  1. Поклавшив землю мертве тіло, як поліно чи грудку землі, родичі полишають його, повертаючись до своїх справ; його супроводжує лише праведність. (4.241.)
  1. Тому треба завжди поступово накопичувати праведність заради придбання супутника в іншому світі, адже з праведністю в якості супутника він переходить навіть важкопрохідний морок. (4.242.)
  1. Людину видатної праведності, у якої пороки знищені покаянням, світлоликого, такого, що має легке просторове тіло, цей супутник швидко веде в інший світ. (4.243.)
  1. Навіть визнаному добродійнику треба дотримуватись праведності в кожній перепетії життя, дотримуючись однакового відношення до всіх живущих; наявність визнання – ще не доказ дотримання праведності; (6.66.)
  1. Постійність, поблажливість, слухняність, непривласнення чужого, чистота, приборкання почуттів, розсудливість, знання Веди, справедливість та негнівливість утворюють праведність, що володіє десятьма ознаками. (6.92.)
  1. Священики, які вивчають науку про праведность, що має десять ознак, а вивчивши – дотримуються, досягають вищої мети. (6.93.)
Теги:
 

Медіа