Водяник і Потерчатко

Водяник – міфічний цар, який володіє всією водою у світі: ріками, озерами, болотами, водориями, морями тощо. За народними уявленнями, Водяник – голий, рудий, часто волохатий, з хвостом, крильми, часом як свиня, з малими ріжками; він сміється та плескає руками.

Дощ для нього – то п’янкий  трунок, ніби вино і мед. Який він залюбки поглинає в своє велетенське черево. Він володар усіх живих істот водяного царства, дух річок та озер. Неодмінним атрибутом Водяника є золотий тризуб, котрим він вибиває із землі джерельну воду. Водяники майже завжди жонаті і мають багато дітей, одружуючись на утопленицях і на тих дівчатах, яких прокляли батько чи мати і які через це були забрані нечистою силою в підводне царство. Там вони перетворюються на Русалок і стають доступними любові водяника.

Водяник спить лише взимку, коли холод замикає дощі і застилає води кригою. З початком весни він просинається голодний і сердитий; з такої прикрості він ламає лід, піднімає хвилі, розганяє рибу.

Водяника легко можна впізнати, бо з лівої поли його постійно капає вода; де б він не сів, те місце завжди виявляється мокрим. Водяник також має здатність перекидатися в сома, щуку, лебедя, в’юна,  жабу, в дитя у сорочечці, що сміється та бігає по воді, іноді перетворюється на кота, скаче у вогонь, кричить, рідше – на діда, дорослого чоловіка, на ягня чи пса. Відомі сюжети, де Водяник являється людям високим сивим конем.

В одній з легенд Водяник – це колишній утопленик, що вночі навідується до власного скарбу. Одного разу рибалки спіймали в сіті дитинку, що гралася, коли її опускали у воду, і плакала, коли приносили до хати. Вона виявилася донькою Водяника, рибалки відпустили її до батька – з умовою, щоб він наганяв у їхні сіті якомога більше риби.

Водяник може допомогти людині, коли та зречеться віри і рідних.

Потерча – немовля, яке одразу померло після народження,  стає потойбічною істотою. Як і Русалки, Потерчата незлосливі, хоча й мають магічну силу. Потерчата живуть по озерах або на болотах, ходять у темряві з каганчиками і тим світлом заманюють людей. Уміють літати у подобі кажана чи сороки, кричать, як коти, кумкають, як жаби. У новорічну ніч Потерчата переслідують своїх бабок-повитух, тому повитухи в цю ніч ходять із різкою, бо Потерчата штирхають та дряпають їм ноги, а все через те, що повитуха мала право, при народженні, бачачи вроджені дефекти новонародженої дитини, покласти її в кошик і втопити.

Коли нікого з дорослих немає в хаті, Потерчата можуть вилазити з-під печі та колихати своїх молодших братиків і сестричок.

На відміну від інших заложних мерців Потерчата приходять на допомогу своїм родичам тоді, коли виникає пряма загроза їхньому життю або у переломні моменти долі: при народженні дитини, шлюбі, смерті.

Придбати картину "Водяник і Потерчатко" пензля Сергія Глущука можна в магазині Рід і Віра.