Володарка краси, кохання та весни

Леля (Ляля) — дочка богині Лади, володарка краси, кохання та весни. Після довгої холодної зими Весна-Леля приносить юнкам любов та веселощі, а згодом одруження; тепле літечко господарям на добро-працю та добрий урожай, а бабусям з дідусями — приємне тепло та відпочинок.

Леля приходить навесні з далекого вирію, де живуть душі родителів, звідки приходять і новонароджені дітки. Через Небесні ворота разом з Лелею прилітають і птахи — вісники неба. Переддень свята Юрія Змієборця (23 квітня – 6 травня) називають Ляльником. Цього дня молодь зустрічає свою осяйну Лелю веснянками, гаївками, веселими іграми. Зібравшись десь на лузі, юнки вибирають з-поміж себе найкращу — ту, що має бути віддана Змієві. Обраницю Лелю (Лялю), як весільну наречену, заквітчують і вбирають стрічками та різним зіллям, біля її ніг кладуть віночки з квітами на ознаку чистоти й незайманості та різні молочні страви: сир, масло, молоко. Леля сидить на підвищенні, а довкола неї дівчата ведуть хоровод:

Ой, Лелю, молодая, о Лелю!
Ти в’юная, о Лелю!
Ти по горниці пройди, о Лелю!
Покажи своє лице, о Лелю!
Та в віконечко, о Лелю!
Покажи нам молодая, о Лелю!
Свого-то вьюнця, о Лелю!
Та пожалуй-ко яєчко, о Лелю!
Щоб на красному блюді, о Лелю!
При добрих людях, о Лелю!

По закінченні танку Леля обдаровує всіх дівчат віночками й молочними стравами, що означає: Змія – напасника вже поборено св. Юрієм. Ці віночки зберігають до наступної весни.

У веснянках ім’я Леля згадується часто і в різних формах: Лелю, Лельо, Леле, Лелі, Люлі. Як припускають дослідники, слово леля має загальнослов’янське походження. Так колись називали ляльку у значенні «мала дитина», «пестунчик», «улюбленець». Лельо також — батько, отець. Слово це збереглося у гуцульському діалекті. Леліяти — плекати щось у своїх мріях: мати сина леліяла, потіхи ся надіяла. Давнє значення цього слова — «заколихувати», «убаюкувати», «няньчити», «холити». Леління — тиха течія, тихоплин.