Дажбог і Златогорка

Тепер Дажбог славився як найдужчий воїн. Ніхто не міг перемогти його, ніхто здолати не міг.

І от одного разу перетворився Дажбог на ясного сокола. Злетів у підне­бесся. Оглянув він широке поле і побачив, що їде по ньому поляниця-наїзниця. їде, а сама спить. Коси її вогнем горять, шолом небо підпирає.

Дажбог вирішив і з нею свою силу випробувати. Опустився він на зем­лю, обернувся витязем. Потім під'їхав до діви і вдарив її палицею. Златогорка від цього удару навіть не прокинулася. Дажбог дуже здивувався і знову вдарив. Але і тепер нічого не помітила поляниця. Тоді Дажбог зібрав усі свої сили і втретє вдарив. Тепер, нарешті, Златогорка прокинулася, узя­ла правою рукою Дажбога разом із конем і поклала у скриньку. Скриньку цю замкнула діва ключиком. А ключик у кишеню сховала. Так якийсь час їхали вони. А потім Златогорка відкрила скриньку і говорить Дажбогові:

— Стань мені, Дажбоже, вірним чоловіком. Тоді випущу тебе із скринь­ки. А якщо відмовишся, на одну руку покладу, іншою приплюсну. Ніхто

А Дажбог покохав Златогорку, тільки не мило йому було те, що вона сильніша за нього. Але тепер уже робити нічого. Став Дажбог Златогорці вірним чоловіком.

Якось зранку вирушили чоловік із жінкою по Святих горах. Тільки ви­їхали в широке поле, побачили величезну кам'яну труну. Златогорка захотіла її приміряти, залізла в гробницю і закрилася. Тільки потім не змогла вона вийти. Адже цю труну Чорний Бог зачарував. Дажбог сильно засмутився, хотів визволити свою дружину. Підняв він високо меч-кладенець, став по труні бити. Тільки труна з кожним ударом усе міцнішала і міцнішала.

Що тут вдієш? Вирушив Дажбог до Вія. Хотів він попросити чарівний перстень, що може зняти закляття. Вій дав перстень, і Дажбог зняв чари із дівчини. Але життя їй було повернуте тільки на час, поки вона не народить Коляду.

Тепер поїхали Дажбог і Златогорка полем. Дажбог їде — за ним по полю жито встає. Златогорка їде — золоте колосся зріє.