Три карпатські легенди

Українські Карпати відомі своєю багатою та красивою природою, працьовитими і чуйними людьми, а ще цікавими прадавніми легендами

Легенда про назву міста Мукачево

Колись дуже давно, на місці, де розташувалось закарпатське місто Мукачево, оселився зі своїм військом чужоземний князь. На мальовничій рівнині Дунайської долини, серед гір, він наказав збудувати неприступний замок-фортецю.

Будівництво замку було складним і тривалим, люди тяжко працювали, щоб його спорудити. Їм доводилось возами возити і руками носити землю, щоб насипати високу гору для спорудження фортеці. Князь був дуже жорстокий до людей, що працювали на будівництві. Тисячу днів насипали замкову гору, аж поки вона не досягла потрібної висти, яку бажав князь. А потім на вершині гори збудували замок — міцну, неприступну фортецю. Все це коштувало людям багато сліз, кривавого поту, тяжких страждань і мук. Через це і назвали люди місто Мукачевом.

Легенда про село Довге на Закарпатті

Село Довге розміщене за 28 км від Іршави, на берегах річки Боржави. Перші письмові згадки про поселення Госсумезо (угорс. Hosszúmező) відносяться до 1383 року. Ця назва перекладена з української як «Довге Поле» або «Довгополе». За легендою, таке найменування пов’язане з іменем місцевого героя Довгая.

В сиву давнину на поселення нападали татари, грабували і вбивали людей. Згодом в селі виріс міцний та прудкий хлопчина на ім’я Довгай. Одного разу під час татарського нападу Довгай почав кидати на ворогів дерева, як каміння. Вороги були здивовані силою Довгая, вирішили перемогу здобути хитрістю і запропонували бій з татарином Кизилом. Умови боротьби були такі: якщо перемогу здобуде Довгай – то вороги ніколи не нападатимуть на село, а якщо переможе татарин – то всі селяни здадуться без бою. Перемогу в бою здобув Довгай, а переможений Кизил розпростався на землі. Птахи рознесли тіло по горах і там з’явилися кущі з червоно-бурими плодами кизилу. Ось так, на території Довгого, Приборжавського та Лисичева росте кизил. Вдячні за перемогу селяни дали Довгаю право взяти землі стільки, скільки він зуміє обійти за день. Юнак спустився з гори Свинка і за день пробіг достатньо велику територію і оселився на рівнині. Згодом з гір прийшли ще люди які і заснували село у долині річки Боржава. А село почали називати на честь Довгая – Довгим.

Легенда про озеро «Марічейка»

Існує цікава легенда про мальовниче високогірне озеро Марічейка, що на масиві Чорногора в Українських Карпатах. А було все це, як оповідає легенда, ще в глибоку давнину. Одного разу чорним вороняччям налетіли злі недруги на зелений і квітучий карпатський край. Вони руйнували села, губили народ, а хто вцілів, рятуючись, пішов далеко в гори. Але вороги довідалися, що гуцули ховаються десь у дрімучих лісах, і рушили ордою слідом за ними.
Марічейка, молода дружина чабана Івана, побачила ворогів та умовила чоловіка піти й попередити людей. Але саму Марічейку вороги таки знайшли і наказали вести до гуцулів. Та смілива жінка завела їх в такі дикі й безлюдні місця, звідки і не вибратися. Розлютилися вороги і накинулися на неї. Затремтіла земля, дмухнув страшний вітер, гримнув грім… І злетіли в небо камені, зрушились гори й утворилося озеро. У ньому і знайшли свою загибель вороги. З тих пір ліс на честь хороброї дівчини стали називати Дівочим, а озеро – Марічейкою.