Велес — хранитель Чорного Каменю

Набридло Велесу все вдома та вдома жити. От і вирішив він по білому світу походити, поплавати по буйних морях. Зібрав він своїх товаришів і в дорогу рушив.

Багатьом людям і богам допоміг Велес. Багатьох злих духів убив. Він допоміг богові Перу ну звільнитися від полону і перемогти ворога свого.

Ворогами Велеса були Дий і Вій. От Велес боровся і з ними, і з тими людьми, що у них вірили та поклонялися їм. Здавалося, що війна ця ніко­ли не скінчиться і земля не витримає стільки ненависті. Не стерпів і сам Велес стільки ненависті, тому й вирішив покаятися перед Всевишнім.

Прийшла пора Велесові по Чорному морю в похід вирушити. Підняла його дружина вітрила, понісся корабель по хвилях.

Подивився Велес на своїх друзів-корабельників і сказав їм:

— Скільки ж ми з вами людей погубили! Тепер свою душу настав час рятувати! Тому поїдемо ми всі до Алатиря.

— А де ж цей камінь Алатир? Чи довго їхати до нього, чи довго плисти?

— Морем вітер дожене корабель до гирла Ра-ріки і Смородинки, потім позаду залишиться острів Буян. По ріці Смородинці — пряма дорога до Ала­тиря. Уся дорога сім тижнів триватиме.

Але дорога ця не така проста. Адже її охороняють гірські велетні. Як тільки бачать вони, іцо корабель неподалік пливе, кидають з високих гір каміння. Скільки ж кораблів потонуло! Небезпечна дорога.

Є до Алатиря-каменя й інша дорога. Тільки на тій дорозі багато морів лежить: Земне, Атлантидське, Біле. Та потім ще і ріками доведеться спус­катися! Дорога років двісті займе!

Тому вирішили Велес і його дружина йти прямою дорогою. Доплив ко­рабель до гирла Ра-реки, до гори Сарацинської. Час тепер на землю сходити.

Піднявся Велес із дружиною своєю на вершину Сарацинської гори. От уже до середини гори добралися наші подорожани. Побачив Велес на тій горі величезний череп. Стукнув Велес ногою цей череп і пішов далі своєю дорогою. Але тут почув віщий голос:

— Навіщо ж ти череп ногою вдарив? Чи знаєш ти, що це голова славно­го воїна? Чи знаєш, що воїн цей силою тобі рівний був?

А Велес собі далі йде. Бачить він — лежить Чорний Камінь. А на тім камені напис вибитий: 

«Перестрибнеш Чорний Камінь —

Тут навіки застрягнеш!»

Велес і не повірив, уже ногу заніс, та тільки стримало його щось. Не став він перестрибувати.

І тут з'явилися перед Вапесом духи гір — Горині. Стали вони випитувати, відкіля і куди Велес: шлях тримає. А Велес і відповідає:

— Тільки у храмі Всевишнього мене чекає порятунок, тільки в молочній ріці очищення.

Коли ти туди шлях тримаєш, то ти і за нас помолись, могутній Велесе! — попро­сили його Горині.

З тим Велес свій шлях і продовжив. Поплив він спочатку по Ра-реці, потім по Смородинці. І добрався до Сварги.

І молився він у храмі Всевишнього, і просив у Бога прощення за великі гріхи, просив і за дружину свою, і за Горинь. Потім і Велес, і вся його дру­жина в молочній ріці викупалися, голови свої буйні остудили.

Після того вся Велесова дружина в зворотний шлях вирушила. І от зно­ву Велес на горі Сарацинській. І знову він перед Чорним Каменем стоїть. Не витримав він, став його перестрибувати. А хіба можна жартувати з древ­німи пророкуваннями? Так Велес і став Стражем ріки Смородини, Ра-ріки і Чорного Каменю. Навіки він тут залишився.