З далекої провінції до Риму
Вітання шлю з тривогами своїми.
Від служби вільний котре літо поспіль,
Тож часу для читання маю вдосталь.
Потрапила до рук предивна книга,
І серце відтоді закуте в кригу –
Від неї смертю віє, мов з могили –
Таке розпізнавать мене навчили:
Ти ж пригадай – мої передчуття
Не раз урятували нам життя.
Ту книгу написав юдейський ребе
(Ім'я зазначу потім за потреби) –
Я маю й досі всюди вуха й очі,
Тому і знаю все, що знати хочу.
Євангеліє зветься книга та,
І йдеться в ній про житіє "Христа",
Якого автор називав Ісусом.
Як справді ж звать – згадати не беруся.
Оскільки грецькою читаю вільно,
Проглянув книгу – в ній брехня суцільна:
Юпітером клянуся, друже мій,
Бо я був очевидцем тих подій.
Це сталось понад десять років тому.
Хто той Ісус – і досі невідомо:
Пройдисвіт чи то просто навіжений,
Чи дурник-блазень, чи пророк блаженний.
Постійно пленталась за ним голота –
Десяток-два юдейської бидлоти:
Нездари, ледацюги і невдахи
(в торгівлі й ремеслі зазнали краху).
Він вештався юдейськими містами,
Частенько зазирав у божі храми,
Перевертав лотки торговців ситих,
За що бував нерідко ними битий.
І провіщав аскетам царство Боже,
Учив не мислить й не чинить негоже.
Юдеї його гнали звідусюди –
Таких розумників не люблять люди.
Крамольні речі говорив про владу,
Тому й був звинувачений у зраді.
Служив я прокуратору Пілату,
Тож добре пам'ятаю й суд, і страту.
Та автор книги бреше, наче пес,
Що вже на третій день Ісус воскрес:
Я бачив, як ховали його тіло.
Якщо бажаєш – покажу могилу,
Де прах його покоїться й донині,
І тліє у тій самій домовині.
Втім, бреше ребе не лише у цьому,
І вчення перекручує свідомо:
Дає рукопис ницим в Рай дорогу
Й велить молитися Христу як Богу,
Не визнавать ні батька, ані матір,
Насильству й кривді не протистояти,
Ніколи опір злому не чинити
І віддавати працею нажите.
По теренах Імперії всієї
Чума ця розповзлась, крім Іудеї.
Прикинь тепер, мій друже, що і де,
Й куди така "духовність" заведе?
Народжений за Августа правління,
Ісус мав людству принести спасіння:
В час розквіту, добробуту і миру
Йде знищити народів рідну віру.
Скажи ж як видатний стратег й мислитель,
Від чого світ врятує цей "спаситель"?
Хоч золоті часи Октавіана
В минулому (навіки йому шана!),
В столиці лад, і на замку кордони –
Крокують переможно легіони.
В колоніях – і злагода, і спокій,
Лиш бунт десь спалахне поодинокий.
Проте, не меч зруйнує Рим, а слово –
Означена релігія Христова…
Давно не вхож я в цезаря в палати,
Та хисту до політики не втратив:
Тиберій вчив нас дбати про державу –
З тих пір і бережемо її славу.
А ти у Римі маєш вплив і досі,
І Клавдій у тебе поради просить.
Ідея мого задуму проста:
Віддай-но Клавдію цього листа –
Нехай його уважно прочитає
І зрозуміє – вибору немає.
Хай зробить висновки й віддасть накази,
І знищить в корені оту заразу.
Майбутнє світу у твоїх руках –
Не дай йому розвіятися в прах.
Тож доклади зусилля і старання:
Врятуй і Рим, і людство. Твій Афраній.