З далекої провінції до Риму
Вітання шлю з тривогами своїми.

Від служби вільний котре літо поспіль,
Тож часу для читання маю вдосталь.

Потрапила до рук предивна книга,
І серце відтоді закуте в кригу –

Від неї смертю віє, мов з могили –
Таке розпізнавать мене навчили:

Ти ж пригадай – мої передчуття
Не раз урятували нам життя.

Ту книгу написав юдейський ребе
(Ім'я зазначу потім за потреби) –

Я маю й досі всюди вуха й очі,
Тому і знаю все, що знати хочу.

Євангеліє зветься книга та,
І йдеться в ній про житіє "Христа",

Якого автор називав Ісусом.
Як справді ж звать – згадати не беруся.

Оскільки грецькою читаю вільно,
Проглянув книгу – в ній брехня суцільна:

Юпітером клянуся, друже мій,
Бо я був очевидцем тих подій.

Це сталось понад десять років тому.
Хто той Ісус – і досі невідомо:

Пройдисвіт чи то просто навіжений,
Чи дурник-блазень, чи пророк блаженний.

Постійно пленталась за ним голота –
Десяток-два юдейської бидлоти:

Нездари, ледацюги і невдахи
(в торгівлі й ремеслі зазнали краху).

Він вештався юдейськими містами,
Частенько зазирав у божі храми,

Перевертав лотки торговців ситих,
За що бував нерідко ними битий.

І провіщав аскетам царство Боже,
Учив не мислить й не чинить негоже.

Юдеї його гнали звідусюди –
Таких розумників не люблять люди.

Крамольні речі говорив про владу,
Тому й був звинувачений у зраді.

Служив я прокуратору Пілату,
Тож добре пам'ятаю й суд, і страту.

Та автор книги бреше, наче пес,
Що вже на третій день Ісус воскрес:

Я бачив, як ховали його тіло.
Якщо бажаєш – покажу могилу,

Де прах його покоїться й донині,
І тліє у тій самій домовині.

Втім, бреше ребе не лише у цьому,
І вчення перекручує свідомо:

Дає рукопис ницим в Рай дорогу
Й велить молитися Христу як Богу,

Не визнавать ні батька, ані матір,
Насильству й кривді не протистояти,

Ніколи опір злому не чинити
І віддавати працею нажите.

По теренах Імперії всієї
Чума ця розповзлась, крім Іудеї.

Прикинь тепер, мій друже, що і де,
Й куди така "духовність" заведе?

Народжений за Августа правління,
Ісус мав людству принести спасіння:

В час розквіту, добробуту і миру
Йде знищити народів рідну віру.

Скажи ж як видатний стратег й мислитель,
Від чого світ врятує цей "спаситель"?

Хоч золоті часи Октавіана
В минулому (навіки йому шана!),

В столиці лад, і на замку кордони –
Крокують переможно легіони.

В колоніях – і злагода, і спокій,
Лиш бунт десь спалахне поодинокий.

Проте, не меч зруйнує Рим, а слово –
Означена релігія Христова…

Давно не вхож я в цезаря в палати,
Та хисту до політики не втратив:

Тиберій вчив нас дбати про державу –
З тих пір і бережемо її славу.

А ти у Римі маєш вплив і досі,
І Клавдій у тебе поради просить.

Ідея мого задуму проста:
Віддай-но Клавдію цього листа –

Нехай його уважно прочитає
І зрозуміє – вибору немає.

Хай зробить висновки й віддасть накази,
І знищить в корені оту заразу.

Майбутнє світу у твоїх руках –
Не дай йому розвіятися в прах.

Тож доклади зусилля і старання:
Врятуй і Рим, і людство. Твій Афраній.

Теги:

Схожі статті

  • 04.04.2016
    5895

    Звідки прийшов звичай постувати? Коли вперше в Україні люди почали дотримуватися постів? Що

    ...
  • 03.03.2016
    2442

    Єгово, бійся свідків давнини!
    Тебе Чорнобиль меле вже на порох,
    Але полають жертви з

    ...

Медіа