Древні традиції на вашому столі: Вареники від язичництва до сучасності

Деякі дослідники припускають, що вареники існували ще за часів язичництва. Вважається, що трипільці споживали цю страву, яка символізувала місяць та родючість.

Офіційна історія вареників бере свій початок приблизно в XIII столітті, ймовірно, їх принесли на лезах своїх мечів татаро-монгольські завойовники. Вареники виготовляли з житнього, пшеничного, гречаного та ячмінного борошна.

Начинка вареників мала свої особливості в залежності від регіону: їх начиняли картоплею, сиром, капустою, овечою бринзою (у Карпатах), пшоняною кашею або товченою квасолею (Полісся), гречаною кашею з сиром (Волинь), вареною квасолею, іноді перетертую з калиною (Полтавщина). Вареники з вишнями та сиром були поширені по всій Україні.

З пісних начинок поширеною була урда («гурда», «вурда»), яку готували таким чином: трохи підсмажене конопляне (рідше лляне) насіння товкли та розтирали в макітрі, заливали окропом, розмішували, проціджували та ставили на вогонь. Жовтувату піну, що утворювалася під час кипіння, знімали і використовували як начинку.

Замість насіння часто використовували макуху (залишки після вичавлення олії з насіння). Для вареників «з піском» начинкою служило підсмажене на салі до золотавого кольору борошно.

Іноді вареники начиняли лише борошном, і такі вареники називалися "пирхуни". Траплялося, що цей вареник давали хлопцеві, який, з'ївши його, цілий рік називався "пирхуном".

Однак, однією з найнеординарніших начинок залишалася начинка з папороті.