Хліборобство, як окремий світогляд. Українські традиції, пов’язані з хлібом

Українські хлібороби завжди ставились до своєї справи з повагою та любов’ю.

Здавалося б, у них є зовсім інший, відмінний світогляд. В дохристиянські часи у наших предків навіть був бог, який опікувався хліборобами, Велес, йому залишали на полі дань, у вигляді пучка нескошеної пшениці і спеченої хлібини, в знак подяки за гарний урожай.

Взагалі, з різними етапами праці хліборобів, було пов’язано багато обрядів та традицій, багато з яких збереглись ще з дохристиянського періоду. Випікання хлібу у той час було особливим таїнством, адже тоді його не можна було просто купити в магазині. Тож кожна господиня зберігала свій особливий рецепт приготування хліба у таємниці, вдосконалюючи його та передаючи новому поколінню.

Український хлібороб створив цілу низку своєрідних ритуалів заорювання, завершення польових робіт, зажинок тощо. Нам достовірно невідомі дохристиянські ритуали заорювання, однак ретроспективний аналіз окремих фрагментів уже християнських ритуалів свідчить про наявність двох світоглядних позицій — магічної конкретно-речової і магічної абстрактної.

Українські традиції та обряди, пов’язані з хліборобством:

Серед робіт, які слід було виконувати в процесі, завдання розділились на суто чоловічі, суто жіночі, або ж колективні. Орати землю, молоти зерно та виконувати найважчу фізичну роботу мали чоловіки. Жінки вирощували льон, коноплі тощо. А от на жнива ходили усі разом.

Толока – одна з найдавніших традицій, що хоч і добряче видозмінилась, але залишилась у нашому побуті. Вона відбувалась якраз під час жнив, громада виділяла найкращих працівників, люди ділились своїми навичками та технічними прийомами, передавали цінний досвід.

Ще одна традиція, яку українці шанують і досі – це випікання короваю на весілля. Раніше хліб відігравав ключову роль у весільних обрядах і не обмежувався лише короваєм. Хлібом батьки благословляли молодят на одруження. Хлібом наречені запрошували на весілля гостей. Хлібом вшановували батьків молодят. Окрім короваю на весілля випікати також різноманітні хлібні вироби: вари – для частування гостей, барило – для батьків нареченої, дивень – коровай лише для молодят, лежень – печиво, яким частували родину. Наречених та запрошених гостей. Хліб вважався символом поєднання двох сімей, символом продовження роду. Тож навіть сватання за традицією починалися з обряду, який називався «міняти хліб». Хлопець приходив до дому дівчини із хлібом, який дарував її родині. У знак згоди дівчина вимінювала його на свій, а якщо відмовлялась – повертала йому принесений хліб. Також благословення батьками на одруження відбувалось саме з хлібом. І це був не просто звичай, який можна не брати до уваги, ні. Молодята не могли одружитись без благословення своїх батьків.

Прикмети про хліб

Викидати хліб вважалось великою неповагою, за прикметою, це віщувало голод і хвороби.

Якщо взяти хліб з дому з собою в дорогу, то він служитиме оберегом від труднощів.

Не можна передавати хліб з дому через поріг – це віщує бідність для дому.

З-за столу під час прийому їжі годувати собаку хлібом – до злиднів.

Той, хто з’їсть увесь даний йому хліб, не впустивши ні крихти, буде здоровим та матиме удачу.

Так чи інакше, всі прикмети пов’язані з хлібом вказують лише на одне: потрібно бережно ставитись до хліба, не переводити його. Це свідчить про надзвичайно шанобливе ставлення українців до достатку родини, до праці, яку вклали у випікання хлібу господині, до праці усієї родини над вирощенням зерна. Хлібороби усвідомлювали, скільки роботи було пророблено, аби цей хліб опинився на їх столі і просто морально не могли собі дозволити його марнувати. Тож аби хліб не встиг зіпсуватись, його засушували у сухарі і вживали до супу, у різні страви чи частували ним худобу, але ні в якому разі не викали його.

Також існували прикмети, не пов’язані із раціональним використанням хліба. Радше, вони походять від того світогляду хліборобів і священного значення хлібу в житті селян:

• Якщо дівчина наколола на виделку чи ніж хліб – накликала на себе нещастя.
• Залишити ніж стирчати у хлібині – до голоду.
• Щоб у новому домі панували достаток, щастя та злагода в родині, у кожну кімнату треба було зайти спершу зі шматочком хліба та з сіллю.

Також існували і різноманітні приказки про хліб, які добре відображають ставлення українців до нього:

• Хліб в дорозі не тягар.
• Завидливому і свій хліб не солодкий.
• Розмовами ситий не будеш, якщо хліба не здобудеш.
• Де хліб, тут і миші.
• Хліб – усьому голова.
• Багато снігу — багато хліба.
• Без солі, без хліба—немає обіда.
• Без хліба —не обід; без капусти — не борщ.
• Без хліба половина обіда.
• Бублик — не хліб.
• Будем постити, як хліба не стане.
• Весна днем красна, а на хліб пісна.
• Галушка та лемішка — хлібу перемішка.
• Глибше орати — більше хліба мати.
• Давайте, що попало, як не хліб, то сало.
• Де оре сошка, там хліба трошки.
• Держи хліб на обід, а слово на одвіт.
• Добрий хліб, коли нема калача.
• Дурне й сало без хліба!
• Житній хліб — пирогів дід.
• Зима без снігу — літо без хліба.
• З’ївши калач, знов берися до хліба.
• Книш — не пиріг.
• Лісу — хоч бійся, води — хоч мийся, а хлі­ба — хоч плач.
• Літом сякий-такий бур’янець, а хліба буха­нець — та й ситий чоловік.
• Люди мруть не від хліба, але від голоду.
• Май холодний — рік хлібородний.
• На чорній землі білий хліб родить.
• Не буде хліба, не буде й обіда.
• Не всякий паше, хто хліб їсть.

Українські хлібороби вірили, що не існує смачнішого хліба за той, який ти випікаєш власноруч