Ключі та замки

Перші ключі та замки з'явилися тоді, коли первісні люди почали загороджувати свої схованки, укриття, печери від хижих звірів, використовуючи для цього звичайну палицю - кий. Водночас кий був і зброєю мисливців, і знаряддям землеробів та пастухів.

Про це свідчать не тільки археологічні дані, але й наша українська мова, в якій збереглися такі первісні слова як "кий", "кій", "кийок" та "кіл", "кілок". Вони є також і в інших слов'янських мовах, як то: кій, кіёк (біл.), киj (бол.), киjак (серб.), kуj (чес.), kij (пол.); кол, колік (біл.), кол, (бол.), колац (серб.), kul (чес.), кол (рос.), kół (пол.). На основі цих давніх слів утворилось слово "ключ": ключ (укр., рос.), клjуч, откліч (бол.), кључ (серб.), klič (чес.), klucz (пол.). Пізніше слово "ключ" було запозичене в угорську мову - "kulcs".

Як свідчать археологічні знахідки, особливо широкого застосування набули замки і ключі в епоху Київської Русі (Х-ХІІ ст.). Вже в той час на території нашої країни існувало багато великих і малих городів-поселень, будувалось багато фортифікаційних споруд. Про це збереглось багато свідчень, наприклад:

"А броди всі бяху заворені" (Псковський літопис); "І заповів Олег дати воям на 2000 кораблів по 12 гривень на ключ." (Іпатський літопис); "Володимир кожен ранок вуші (у воротах) закладав у Чернігові" ("Слово о полку Ігоревім").

Варяги називали Русь Ґардарікією (країною воріт, городів), німці - Ругією (ймовірно від нім. Riegel - засув). Серед великої кількості професій, які існували в Русі, писемні джерела засвідчують професію "замочника". Більшість замків мала циліндричну форму з висувною дужкою, яка одним кінцем заходила в циліндр, а другим - в доповнюючу приковку на циліндрі. Вони замикалися і відмикалися знизу ключами, в більшості складного малюнку і конструкції. Виготовлення таких замків потребувало великої майстерності.

Замки мали, очевидно, великий практичний інтерес не тільки для свого населення, а й для сусідніх країн. Цікаво відзначити, що в центральній Європі в середні віки такі замки носили назву руських. Про це свідчать, наприклад, чеські джерела XIV ст. При княжих дворах, при дворах посадників, воєвод, знатних дружинників існувала велика кількість різних приміщень, будівель, що потребували великої кількості замків та ключів. Була популярною і посада ключниці або ключника. Однією з них була історично відома особа Малуша, яка прислуговувала княгині Ользі та князю Святославу, - мати князя Володимира. Серед приміщень на княжих дворах літописи згадують: тереми, де жили, палати, де приймали гостей, підвали-погреби, склади-сховища, "скотниці" (приміщення, де зберігалися княжа казна, скарби, товари), медуші - сховища для вин і медів, арсенали зі зброєю, приміщення для вартових, лазні. Наприклад, на путивльському дворі князя Святослава в погребах було 5 тис. пудів меду і 80 корчаг вина. Все це оберігали міцні, великі залізні замки з хитромудрими пристроями запорів. В розкопках феодальних поселень знахідки замків і ключів - багаточисельні. Джерела згадують також "ключі клітнії".

Поряд з великими навісними замками виготовляли й маленькі замочки для різних побутових потреб, наприклад врізні замки в шкатулках-"лодіях". Робили й прості замочки "гачок - вушко", які знаходимо на багатьох ювелірних виробах: браслетах, гривнях, запонах, підвісках, колтах і т.д.. Для одягу виготовляли заколки-фібули, які користувалися великим попитом і відігравали роль застібки, - "запони". Робили замки також на окладах євангелій. Замки, великі й маленькі, весь час удосконалювались, зростало їх виробництво.

З далекої, сивої давнини люди побачили аналогію ключу і в природі. Звернули увагу на джерело, яке струмує з землі, подібно ключу, і назвали його тим же словом. У небі - пташині ключі, які восени відлітають до теплого краю - "ірію", "вирію", відкривають його своїм ключем, а навесні повертаються додому. Так, за однією з легенд, відлітаючий у вирій журавлиний ключ забирає з собою душі померлих, а коли журавлі повертаються навесні з вирію, то несуть нові душі.

За іншою легендою, ключі від вирію має пташка сойка, яка відлітає у вирій раніше за інших птахів, "відмикає" його, а сама повертається назад. За давніми віруваннями, праукраїнці вважали Богом Неба - Сварога і вірили, що Бог грому і блискавки - Перун на зиму замикає Небо і засинає, а весною своїм могутнім молотом розбиває зимові пута з землі, і все знову оживає. Старе оповідання каже, що як прилетить з вирію зозуля, вона будить Перуна з зимового сну, і він відмикає небо і впускає на землю тепло, тому й зозуля - віщий птах. Подекуди й до сьогоднішнього дня збереглося багато старих повір'їв.

З найдавніших часів людство супроводжують символи, які тисячоліттями передаються з покоління в покоління і втілюють поняття про навколишній світ, людське життя і природу. Вони імітують (зображують) форму того предмета, з яким вони пов'язані. На території України було знайдено багато предметів з символічними зображеннями з різних епох, в яких є зображення воріт, ключів, заворів. Це можна бачити на сарматських геральдичних емблемах. Біля зображення сарматського царя знаходяться ключі. Отже, сармати окреслювали певну територію свого панування. На гербах Боспорського царства, яке існувало в Північному Причорномор'ї (V ст. до н.е. - IV ст. н.е.), зображено символ воріт, що уособлює символ царства, поселення. А оскільки Боспорське царство контролювало Керченську протоку - яку зображено центральною паличкою, - то одна половина воріт знаходилася в Пантикапеї (Керч), друга половина воріт - в Панагорії (Тамань). Протоку, яку контролювало царство, вважали входом, воротами і на гербі символічно перегороджували поперечною паличкою. Зверху над воротами зображений птах - символ Сонця. Уже в пізніші віки на гербі міста Керчі зображувався грифон - символ столиці Боспорського царства Пантикапеї і ключ, що означав вхід з Азовського до Чорного моря.

Символи ключа присутні в гербах майже всіх міст і фортець, ключових в стратегічному відношенні населених пунктів, ряду портів, які знаходяться в протоках. Такі ключі зображувалися й зображуються або в горизонтальному положенні, або у вертикальному, причому борідкою повернуті донизу, вказуючи, що це ключі від земних володінь. Такими виразними були герби Перекопа, Городища та ін. В гербі міста Львова з незапам'ятних часів зображено символ міста - ворота. Вони відкриті, але їх вічно вартує лев. Такі зображення побутують і в багатьох сучасних гербах України. На гербі князя Святослава (ІХ ст.) зображено дві половинки воріт - символ поселення, Русі, країни, - закритих на поперечний кий-ключ. На гербі князя Володимира бачимо символічне зображення воріт з двома полами, відкритими зверху до сонця, до бога, подібно тому, як це було зображено і в гербах Боспорського царства на тисячу років раніше. Тільки ворота закриті не по горизонталі, як це бачимо у Святослава, а києм-ключем - вертикально. А в княжому гербі Ярополка Ізяславича зображено у воротах замок, продітий у вуші похрещених воріт. Ключик же зображено зверху над воротами.

Символічний ключ у пошані й сьогодні. В багатьох містах, музеях, високих державних установах зберігається великий символічний ключ від міста. Має свої секрети і символічний ключ від серця. Подекуди в Україні, перед тим, як молодятам зайти до хати, ще й досі підкладають під килимок перед порогом замкнений замок, а ключ від нього вкидають у колодязь - щоб шлюб був міцним, а стосунки чистими. Багато повір'їв, пов'язаних з воротами та ключами, є і в інших країнах.

Про давніх слов'ян арабські мандрівники відзначали: «В їхніх будинках немає замків і запорів». Мабуть, для арабів двері із замками були звичні, тому і відсутність запорів у слов'ян дивувало. Ще на початку ХХ століття більшість людей в селах і малих містах не замикали будинки. Взагалі.