Лісове пасічництво: традиції пращурів та сьогодення

Бортництво – це традиційний вид народних промислів, лісова форма пасічництва.

Для добування меду бортники спершу утримували бджіл у природних або штучних дуплах дерев, пізніше – у спеціально виготовлених колодних вуликах, які підвішувалися до лісових дерев або розташовувалися в садибах.

Історія розвитку бортницького промислу сягає часів Київської Русі.

Виробництво меду та воску згадується у літописах та записках середньовічних географів. Кодекс законів «Руська правда» містить відомості про штрафи за порушення бортної межі, за знищення бортів і бортних дерев.

На території України бортництво було розвинене у низці регіонів: на Поділлі, у Карпатах, на Полтавщині, на Поліссі. Проте на більшості територій воно ще у ХІХ столітті було витіснене сучаснішими формами бджільництва.

Традиція предків:

Значення в системі господарських практик бортництво (як вид традиційного промислу) зберігало до другої чверті ХХ століття в Поліському регіоні. До призупинення бортного промислу на Поліссі призвели меліоративні роботи радянських часів, внаслідок яких осушувалися та заростали лісом болотяні прогалини з великими масивами медоносних рослин (насамперед вересу). Проте в деяких поліських селах досі займаються цим промислом. Так, дослідники зафіксували бортні дерева майже в кожному селі північної частини Рокитнівського району Рівненської області (села Глинне, Познань, Вежиця та інші).

У Поліському регіоні сьогодні працюють близько 100 спадкових бортників. У більшості сіл бортництвом займаються лише окремі родини. В деяких селах (наприклад, Купелі) бортницький промисел представлений ширше.

Сьогодні ареал поширення бортництва охоплює Зарічнянський, Володимирецький, Дубровицький, Сарненський, Березнівський, Рокитнівський райони Рівненської області та Овруцький, Ємільчинський, Олевський райони Житомирської області.

Особливості бортницького промислу

Традиційно бортництво було заняттям чоловіків. Воно передавалося у спадок по чоловічій лінії разом із бортями та пасіками. Так утворювалися династії спадкових бджолярів.

На півночі Полісся борті, як правило, встановлювали в кронах високих дерев, здебільшого сосон. Для цього обирали дерево, не дуже затінене іншими рослинами і захищене від вітрів. На півдні Полісся борті найчастіше тримали в межах садиби. Поліські пасічники з давніх часів розводили особливу місцеву породу бджіл, що мала назву слєпотні. Ця порода вважалася витривалою і стійкою до хвороб.

Вулики традиційно виготовляли з колод різних дерев (дуба, сосни, липи, вільхи). Для цього видовбували внутрішню частину колоди. На дерево бджоляр підіймався за допомогою плетених зі шкіри канатів або конопляних шнурів (лезиво, жень) довжиною 25-30 метрів. До мотузки кріпилася лавка (сідало), на якій сидів пасічник, та крюк. Мед пасічник складав у спеціальну коробку – лазбень. Пізніше до дерев почали приставляти драбини. Для обкурювання бджіл використовували курель – гілку дерева (крушини), на одному кінці якої закріплювали дерев’яні скалки. У своїй роботі бджолярі також використовували бортне колесо, яким витягували важкі колоди на дерева. Часто знаряддя праці бортника (крюк, лавка дошки-довжі, що закривали вхід до вуликів) були прикрашені геометричними різьбленими орнаментами.

Звичаї поліських пасічників

Виготовленням нових вуликів зазвичай займалися восени та взимку, за цей час деревина мала підсохнути. Навесні проводилася чистка старих вуликів, зазвичай це робилося після свята Теплого Олекси або Благовіщення. За поведінкою бджіл пасічники могли визначати погоду. Наприклад, якщо бджоли рано вилітали з вулика, очікували теплої весни. Бортники брали мед із вуликів лише один раз на рік – восени. Як правило, стільники з медом вирізали до половини та залишали бджолам їжу на зиму. Після завершення збору меду пасічники починали підготовку бортів та бджіл до зимівлі. Цей процес тривав від Семена (14 вересня) до Другої Пречистої (21 вересня), а у північних районах навіть до Покрови. За цей час вулики утеплювали, накладали глицю від шкідників (мишей та куниць).

В народі вважалося, що пасічники мали особливі магічні знання. Перед початком роботи пасічник мив руки, молився і тільки тоді ліз на дерево. Кожна династія спадкових бджолярів мала свої замовляння, якими вони захищали бджолині сім’ї. Щоб у промислі щастило, перший освячений на Спаса мед роздавали дітям.

Ворожили на медовий урожай під час важливих календарних свят, зокрема під час Різдва та Багатої Вілії (Багатої куті). Під час різдвяних свят колядники співали бортнику особливих величальних пісень. 30 квітня 2018 року бортництво як традиційний промисел було включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.