Почну з усім відомих істин. Світ створений (народжений) Богом, і все існуюче підпорядковано Законам Божественного Ладу. Порушення цих законів призводить до страждань, їх дотримання (чи відновлення) – до щастя (чи відновлення Ладу).
Якщо ми розглядаємо питання відродження Родового Способу Життя, то неодмінно маємо відновити сповідування Рідної Віри. Вочевидь, що на цьому Шляху Національного Відродження ми маємо дотримуватись тих Богоодкровенних Істин, які сприяють процесам відновлення порушеного Ладу. Де шукати нам тих Законів? Загальновизнаними серед рідновірів є Веди, Велесова Книга, етнографічна спадщина Українського народу і власне внутрішнє відчуття Правди, згідно з яким і відбувається усвідомлення й тлумачення кожним зазначених джерел, або й витворюються власні напрацювання.
Спробую викласти моє усвідомлення, спираючись на прадавню Ведичну спадщину.
«А заради розквіту світів він створив із своїх вуст, рук, стегон та ступннів священика, воїна, господарника та працівника» (Кн.Ману 1.31).
Бог створив чотири верстви людей відповідно до їх властивостей та роду занять. Це є природний поділ у відповідності до різних властивостей, якими наділені люди від народження. Суспільство поділено на чотири стани: люди з властивостями священиків, люди з властивостями воїнів, люди з властивостями господарників та люди з властивостями працівників.
«Старшинство у священиків залежить від знання, у воїнів – від доблесті, у господарників – від богатства зерном і тільки у працівників – від віку» (Кн.Ману 2.155).
Наразі, будемо вести мову лише про священика.
Священики – верства високодуховних людей, відповідно до своїх природних властивостей, які не прагнуть нічого для себе, але присвятили своє життя служінню суспільству і Богу. Вони сповнені любові до Бога та прагнуть володіти великою силою для досконалого пізнання. Як батько-мати люблять свою дитину, так і священик виконує свій обов’язок, не шукаючи ніякої вигоди. Його винагорода – Духовне зростання і виконання Вищого Призначення.
«Саме народження священика – вічне втілення Праведності, адже він народжений для Праведності і призначений для ототожнення із Самоіснуючим» (Кн.Ману 1.98).
Отже, люди, які відчули в собі прагнення відроджувати Рідну Віру, мають культивувати у собі відповідністьвластивостям священика. В іншому випадку продукт їхньої праці на ниві Відродження Духовності буде мати всі ознаки недосконалості такого Провідника, а, отже, буде хибним. Така діяльність в подальшому, безсумнівно, буде перекреслена появою справжніх (чистих у намірах) священиків.
Звідси висновок: Якщо ми ставимо перед собою задачу відродження Рідної Віри – то маємо насамперед відродити верству священиків – Духовних Провідників Нації (Чому Нації – тому що Нація визначає Духовну Єдність народу в межах сучасних кордонів своєї етнічної держави. Якщо мислити категорією Єдності усіх слов’ян, то така Єдність має грунтуватися на умові рівних братерських відносин з урахуванням національних інтересів різних етнічних держав. На подібних умовах братерства з урахуванням соборності національних держав можемо розглядати і Єдність Білої Раси в цілому). Недостатньо наважитись самовизначити себе як священика (чи волхва). Цей шлях Духовного самовдосконалення необхідно пройти (виключень не існує). Тому і будь-яка посвята в будь-якій конфесії не вирішує цього питання, якщо людина практично не проходить цей Шлях і продовжує мати наявні ознаки недосконалості щодо набуття Духовного рівня мислення.
Що я маю на увазі: Це усвідомлення Духовної природи Світу. Створений Світ є Думка Бога. Усі різноманітні видимі форми створені внаслідок взаємопоєднання стихій: Простору, Повітря, Вогню, Води, Землі, які за своєю природою є послідовним ущільненням Божої Думки. Тобто, матерія і все матеріальне (з Духовної точки зору) є поняттями умовними, існуючими ніби як уві сні.
«Ті, хто живуть в оточенні невігластва та вважають себе розумними і просвітленими – є невігласами, що кружляють по колу знову і знову, слідуючи хибними шляхами, так само, як сліпі, що їх ведуть сліпі» (Ка. 1.2.5).
«Засоби досягнення іншого світу не розкриються невідаючій людині, що заблукала, зловилася на гачок оманливого багатства. Той, хто завжди вважає, що є лише цей світ, потрапляє під мою (Смерті) владу знову і знову» (Ка. 1.2.6).
Бог народив цей Світ. В тому то і полягає пожертва Бога, що Він вклав часточку самого себе у все ним створене, і тим, втративши своє самоіснування, розчинився в своїй багатопроявності. Також часточка Божої свідомості вкладена і в кожну людину.
«Як із полум’я вилітають тисячи жаринок подібних Йому, так із Невичерпного Джерела (Вищого Духу) народжуються істоти і повертаються в Нього же» (Му. 2.1.1).
Тіло є тимчасовою сполукою елементів різних стихій, і тому смертне. Все, що має початок, має і кінець. Але душа має вічне існування, адже вона ненароджена, а, отже, безсмертна. Її неможливо вбити чи знищити, і тому людина відаюча є вільною. Вона відає, що все видиме – оманливе, а істина – в усвідомленні вічної Єдності усього існуючого в Богові:
«Самоіснуючий розкрив отвори назовні, тому людина дивиться назовні, а не всередину себе; але всередину себе зазирає всякий, хто шукаєМудрості, закривши очі, прагнучи до безсмертя» (Ка. 2.1.1).
Отже, шлях повернення душі до Бога полягає в накопиченні Праведності (в першу чергу – це виконання визначених обов’язків):
«Праведність для священика – примноження Священного Знання, Праведність для воїна – охорона народу, Праведність для господарника – господарська діяльність, Праведність для працівника – виконання».
Адже лише Праведність визначає станове положення людини і в цьому житті, і в наступному втіленні: «Діяння, які мають походження від думки, мови та тіла, мають плід чистий чи нечистий; становище людей – високе, низьке чи середнє – походить від діянь» (Кн.Ману 12.3).
Отже,
«Оголошена наступна головна Праведність для чотирьох верств: Ненасилля, Правдивість, Непривласнення чужого, Чистота і Приборкання почуттів» (Кн.Ману 10.63).
«Праведність порушена – губить, Праведність дотримана – оберігає, тому Праведність не має бути порушеною, щоби порушена Праведність не покарала нас» (Кн.Ману 8.15).
Все, що трапляється в нашому житті є наслідками нашого мислення і наступних за ними діянь:
«Людина куштує плід здійсненого діяння – доброго чи осудного – так: розумом – здійснене розумом, словом – здійснене словом, тілом – здійснене тілом» (Кн.Ману 12.8).
«Адже людині неправедної поведінки, діяння якої засуджуються в світі, постійно притаманне нещастя, вона схильна до хвороб і має нетривале життя» (Кн.Ману 4.157).
«Якщо покара падає не на самого порушника Праведності, то на синів, якщо не на синів, то на онуків; але здійснене порушення Праведності не залишається без наслідків для того, хто здійснив порушення» (Кн.Ману 4.173).
Наша свідомість є частинкою Божої Свідомості. Бог створив Світ думкою, і ми також здатні досягати будь-якої цілі, на яку спрямована наша думка. Наші думки мають здатність втілюватись. Тому необхідно культивувати добрі думки, завжди бути виваженим і справедливим:
«Необхідний контроль над словом, контроль над думками, а також контроль над здійсненням; у кого в свідомості вони затвердились, той називається тривладним» (Кн.Ману 12.10).
«Неправедність, що здійснена в цьому світі, не одразу дає плід, як земля, але, поступово накопичуючись, вона підрубує корені того, хто здійснює її» (Кн.Ману 4.172).
«Єдиний друг, який супроводжує навіть після смерті – Праведність, оскільки все інше так само йде до загибелі, разом з тілом» (Кн.Ману 8.17).
Перехитрити Бога неможливо, адже все Богом народжене і в Богові перебуває:
«Якщо ти, добродійний, думаєш: «Я один», то відай, що у тебе в серці знаходиться совість –спостерігач за праведними та неправедними діяннями» (Кн.Ману 8.91).
«Серце, Небо, Земля, Води, Місяць, Сонце, Вогонь, Зорі, Вітер, Ніч, Ранкові світанки та Вечірні сутінки та Праведність – знають поведінку всіх втілених істот» (Кн.Ману 8.86).
Дотримання Праведності – це перша умова для очищення та пізнання. Досягнувши же рівня душі, людина усвідомлює себе вже не як тіло, а як Дух – це і є безсмертя, тому що Дух – Вічний.
Що може слугувати людині (священику, волхву) дороговказівником на Шляху Праведності? Звісно, що Духовні практики:
«Нехай кожен із зосередженою увагою споглядає в Духові все – реальнее та нереальне, – так той, хто споглядає все в Духові, не передає своє серце неправді» (Кн.Ману 12.118).
«Хто бачить себе в Духові і в Духові всі живі істоти, той, творячи Добро іншим творить Добро самому собі, і тим досягає усіх поставлених цілей» (Кн.Ману 12.91).
Отже, Відродження Рідної Віри постане лише тоді, коли зростуть Духовні Провідники.
Звісно, що варті одобрення найрізноманітніші здійснення на користь Української справи, але без відродження Духовної верстви України всі перемоги будуть, нажаль, лише тимчасовими. Об’єднатися в Духовне Коло Провідників можуть лише люди, які знаходяться на однаковому рівні усвідомлення дійсності. Подальша діяльність Кола – поширення ними усвідомленої картини Світу, що відбудеться природно швидко, якщо буде дотримана умова Чистоти прагнень і помислів. Але, оскільки такого стану речей на сьогоднішній день немає, то наша посильна задача – винесення такого усвідомлення на широке громадське обговорення через організацію конференцій, круглих столів, публічних звернень до громадськості – з метою спільного усвідомлення зазначеної проблеми (відсутності, на сьогодні, Духовного Проводу Української Нації) і, насамперед,вийти на єдине визначення в аксіомах Духовних понять:
- Картина Світу?
- Що є Духовне Поле Мислення?
- Що є Духовний Шлях?
- Наша спільна стратегічна мета?
- Тематика духовних проповідей.
СКОРОЧЕННЯ:
Кн.Ману – «Книга Ману про Праведність»
Му. – «Наставлення Мунді»
Ка. – «Наставлення Катха»
4 жовтня 2016
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira