То "коли ж ми прозріємо" та "доки чекатимемо пророка"?

Наші українські Прорки, яких українці не бажають слу­хати, вже давно відповіли на це запитання. Рідна націо­нальна віра — це найвища цінність народу. Народ, який покидає свою рідну віру, покидає свою душу, свої ідеали, йде на службу чужим «богам». Там він може бути тільки рабом або прислужником. Почуття меншовартісності перед чужою культурою і чужим духом буде його прокляттям.

За різних «богів» будуть різатися сини одного Батька. Буде він (народ) наслідувати всяке зло і всяку погань світу. Не буде знати, що зле, а що добре. Буде вічно хитатися і не буде в ньому єдності. Ніщо не буде в ньому тривалим ав­торитетом. Не буде він цінувати власних великих мужів і власних великих досягнень тому, що кожну цінність буде міряти чужою міркою. Великим буде тільки те, що в чужи­нців. Власних цінностей він не зрозуміє і не оцінить. Пра­вдивий Володар Народу буде маленьким в очах народу без рідної національної віри. Народ не зрозуміє і не змо­же його пошанувати. Чим більші цінності загубить такий народ, тим більше буде його розгублення і приниження. Він буде шукати захисту і спасіння в чужих «богів» так дов­го, аж поки не зрозуміє, що своє спасіння він може знайти тільки у ВЛАСНІЙ, РІДНІЙ ВІРІ".

Те ж саме говорять Т.Шевченко, Л.Українка, І.Франко, Л. Силенко. А поки що нашадки славного лицарського ро­ду стоять (даруйте за грубе слово) раком перед іконами іудея Ісуса і співають: «Свят, свят, свят, народе ізраїлевий». За кого молимося, той і живе за наш рахунок. Обраний же украінцями президент відзначає Великдень не з ними, а з народом ізраїлевим.

Повноцінний рід (нарід) повинен мати як мінімум чо­тири типи людей. Тих, хто створює матеріальні цінності (хлібороби, ремісники); тих, хто створює духовий цінності, лікує, навчає, створює оптимальні для виживання роду за­кони. Сьогодні цей стан називають чужим словом інтелігенція, а раніше, можливо, саме вони були знаттю від слова "знати"; управлінців, які організують представників роду (народу), спираючись на рідні закони, дбають про лад у ньому; військових, які захищають власний рід і його закони від нападників. А ще є люди з незалежним мис­ленням, які вміють аналізувати і важко піддаються чужо­му впливу (їх мало), і ті, які живуть за готовими, усталени­ми законами (їх більшість). Подібні нахили потрібно мати з народження. Якщо рід не має тих, хто створює матеріа­льні і духовні цінності, він буде паразитом на тілі інших народів. Якщо рід не здатен організуватися, плекати вла­сних духовних провідників (вчителів, лікарів, державних ді­ячів, вчених, полководців), не здатен захистити кращих представників роду свого, свої матеріальні і духовні над­бання, він буде рабом (товаровиробником) в інших наро­дів. Українські матері ще до сьогодні народжують пред­ставників усіх цих станів, тобто народжують повноцінний рід. А ще ми тримаємося за рахунок могутньої Пам'яті ро­ду нашого, в якому закладено знання і досвід, створений працею сотень поколінь наших предків. Були часи, коли всі стани роду українського в матеріальному плані один від одного особливо не відрізнялися. Всі мали рівно стіль­ки, скільки потрібно для нормального життя. Всі дбали про свій рід, і весь рід дбав про кожного свого представ­ника. Якщо судити з побуту князя Святослава, то, можли­во, так і було.

То що ж сталося з українцями? Хто розділив один на­рід на власне нарід (під цим словом сьогодні мають тих, хто створює матеріальні і значну частину духовних ціннос­тей і до яких відносяться як до упосліджених рабів), і, ма­буть, ненарід, який сьогодні називається еліта, яка забула, що колись були знаттю, князями, лицарями, частиною єдиного роду українського, які дбали не про свої привілеї чи права, а дбали про свій рід? Хто українську культуру і українську духовність розділив на народну (низькопроб­ну) і ще якусь, напевне, ненародну (можливо, ту, яка зву­чить сьогодні по радіо і телебаченню з ранку до вечора). Слід не забувати, що духовні цінності будь-якого народу створюються його знаттю, фахівцями, і не для сцени, а для життя. Якби українці мали змогу випускати власні комп'ютери, то останні, мабуть, також назвали б народ­ними. Коли по радіо просвіщають рід український, що за народним календарем 14-го січня — обрізання господнє, то потрібно уточнювати: за календарем якого народу про­ходило це дійство. Для українців воно не властиве.

Суспільне життя будь-якого народу організовується за допомогою відповідних законів, своїх власних, характер­них для цього народу, цієї землі і оптимальних для його виживання і розвитку, або чужих, які хитрістю, підлістю чи силою нав'язуються спільноті з відповідною метою. Щоб усі верстви роду (народу) сприймали ці закони як аксіому, на їх основі створюються обряди, які постійно йому повто­рюються. А там, де є обряд, там є і релігія.

Тоді, коли весь рід український жив за рідними зако­нами, можливо, між усіма станами і був лад.

Способами організації суспільного життя чужинці, що правлять Україною, володіють чудово і нав'язують нам свої закони через обрядовість юдейо-християнську, маркси­стсько-ленінську, а сьогодні через ритуали насильства і розпусти, що також є відповідним релігійним обрядом.

То де ж наші Пророки?

Для українців Т.Шевченко — проста людина, богом мо­же бути лише юдей Ісус. Українська мати для українців бога народити не може. Для українців бога народити мо­же лише єврейка. Так навчили думати українців, але не так думають окупанти. Вони прекрасно знають ціну Т.Шевченку, і не лише йому. Таких, якщо їх не можна поставити собі на службу, по можливості знищують фізично. Щоб з маленького українця не виріс Великий Кобзар, створю­ються відповідні умови, за яких українським дітям над­звичайно важко розвинути свої здібності, здобути освіту. Тут стараються і чужі і свої. Але не обов'язково чекати, поки виросте в Україні Б. Хмельницький чи І.Гонта. Селе­кцію роду українського можна проводити, скориставшись досвідом біблійного царя Ірода. Він же знав, коли пови­нен народитися Месія, і влаштував побиття немовлят. Сьо­годнішні астрологи, судячи з їхніх таблиць, знають ще краще, коли українська мати може народити І.Гонту чи Т.Ше­вченка. Знаючи це, можна організувати побиття немовлят різними способами: створити голодомор. При цьому пер­ші гинуть немовлята. Організувати Чорнобиль з примусовими абортами і дбайливими порадами не народжувати в цей період дітей. 3 такою ж «батьківською турботою» посилати вісімнадцятилітніх хлопців збирати голими рука­ми радіоактивний графіт. Тим самим одночасно знищити дві генерації українських пророків. Можна заражати не­мовлят стафілококом чи туберкульозом. Лише наївна лю­дина думає, що на початку 50-х років Сталін наказав аре­штувати по всьому Радянському Союзі лікарів за те, що вони збиралися його отруїти. Сталіна, якщо і отруїли, то без допомоги лікарів. Сьогодні жодна українська жінкане народить дитини без допомоги лікарів, а лікарі пере­важно неукраїнці.

А поки що в українських календарях немає місця для відомих і не дуже відомих українців. Немає місця і для історичних подій, з якими пов'язано буття українського роду. Зате наші календарі прославляють старців і юроди­вих юдейського та грецького походження, відзначаються там історичні події, які ніякого відношення не мають ні до України, ні до українців.

Джерело: журнал "Рідна віра", №3(41)