Насправді наукова назва цих квітів з «військовою» народною назвою - Цинія (лат. Zinnia) і вона належить до роду трав'янистих, чагарникових багаторічників родини Айстрові родом із Південної Мексики та Центральної Америки.
Зрозуміло, перш за все, всіх цікавить чому ж так люди поміж себе назвали цю квітку. Проте з військом чи військовими назва немає нічого спільного. Можливо її так назвали, що вона струнка та охайна, як вояк вправний, а ще від того, що майорить різними барвами ще здалеку.
А наукову назву квітка отримала на честь фармаколога й ботаніка Йоганна Готфріда Цинна з Геттінгена. Він, коли був директором ботанічного саду, постачав Карлові Ліннею гербарний матеріал для досліджень. Серед безлічі рослин і насіння, привезених з материка Новий Світ, були і насіння цієї самої «королівської» квітки.
Оскільки ботанічним садом Геттінгені керував пан Цинн, то відомий ботанік Карл Лінней, який товаришував з директором багато років, просто назвав неймовірно екзотичну для німецького клімату рослину в його честь - майорець.
Ацтеки культивували цинію з 1500 року. Появі циній в європейських країнах передували події часів таємничих конкістадорів, а одна з легенд розповідає про королівську квітку, що росла тільки в садах Монтесуми. В Європі вона з'явилася у XVIII ст., відразу ставши улюбленою прикрасою садів і аристократичних прийомів.
До двадцятого сторіччя цинія культивувалася вже на всіх континентах, а з 1931 по 1957 р. квітка цинії була навіть символом штату Індіана, США.
Сьогодні відомо близько двадцяти видів, безліч сортів і гібридів цієї прекрасної квітки, що вирізняється красою і невибагливістю до умов вирощування. Квіти легко розмножуються, цвітуть з літа до пізньої осені і милують око різнобарв'ям. Тому їх можна зустріти і у селах коло хат, і у містах на великих клумбах.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira