Українській  Визвольний Рух неможливий з релігійним Авраамічним заколисуванням   

[52] І Він забрав свій нарід наче овець і повів їх наче отару в пустині

[53] і провадив їх в надії, і не злякалися, і їхніх ворогів покрило море.

[54] І ввів їх до гори своєї святості, ця гора, яку придбала його правиця,

[55] і викинув з перед їхнього лиця народи і дав їм жеребом, мірилом поміру насліддя і

поселив в їхніх поселеннях племена Ізраїля.

Біблія. Книга Псалмів. Співається в церквах України для вираження хвали ділам Бога. 

Неважливо від якої духовної прописки буде залежати українець чи то від Константинопольської чи від Московської, для Української Національної ідеї згубна інформаційна біблійна система, яку спрямували на душі. Націоналізм виявляється марнославним, хвалячи Бога який завдяки приниженню інших народів робив все заради свого плем’я Ізраїлевого. Націоналіст, підспівуючи в церквах про велич юдейського Месії, який є євреєм не тільки по крові, а що найголовніше – за світоглядом [доведено наприклад з наукового аналізу новозавітних текстів доктором філософських наук П. Павленка в роботі «Іудей Ісус із Назарету – засновник месіансько- есхатологічної гілки іудаїзму» 2010 р.], стає заручником свого ж внутрішнього світу. Чи доцільні тут розмови про цінність власної нації як найвищої форми суспільної єдності.

Релігійні зв’язки є сильнішими від расових, територіальних, національних, і прекрасно виконують дезінтегративні функції там де це потрібно. Будучи в основі всіх соціальних інститутів «тихою сапою» впливає на долі народів. Божий Промисел особливо зацікавлений (в чому можна абсолютно точно переконатися зі Святого Письма більшості українців) в геополітичних цілях та в чиї хатини вселити своїх людей. Так, завдячуючи Біблії, правицею Бог селить в хатини Палестинців богообраних, для цього були всі ідеологічні передумови, бо ж в Біблії ця земля описана як «Земля обітована» християн, а отже кровних засновників конфесії – Євреїв. Все збулося до останнього, це ж доказ непогрішності й Богодуховності Біблії – кажуть українці, і на вечір читають такий рідненький Новий Завіт, з новими пророцтвами. Геополітичне майбутнє України хмарне, бо кладучи під подушку релігійний задум чужої нації, українцям сниться останнє пророцтво і остання глава Біблії «1. Побачив я небо нове і землю нову; бо перше небо і перша земля минули, і моря вже немає. 2. І побачив я місто святе, Єрусалим Новий, що сходить з неба від Бога, приготований, мов наречена, прикрашена для мужа свого.» [Новий Завіт]. Хто ж має стати тою нареченою на географічній карті? А хто найбільше вірить в ці Біблійні писання, землі тої нації вже й приготовані до шлюбу! Чи когось дивує в світі, що українці є найбільш релігійною нацією в Європі, яка духовну силу віддає Святому Єрусалиму. Чи Новий Єрусалим має постати не на землях де люд бідніє і дичає, де немає доріг, безлюддя в селах, зона яку покидають люди в безнадії, як результат стрімке скорочення населення, а націоналіст вітається до бойового побратима «Слава Ісусу Хресту», навіть не підозрюючи, що кожного разу прославляє юдейського Яхве, бо ж з єврейської національної мови Ісус (євр. Йешуа, Йешу; скор. варіант Йего-шуа) означає – «Яхве моє спасіння» [Новий Завіт. Словник. Російська біблійна спілка. – М, 2013. – С.498]. Патріоти по справах, але духовні бранці по духу називають своїх дітей Ілля –  означає «мій бог Яхве», Матвій – «дар Яхве», Йосип – «Яхве розмножить», Михайло – «подібний до «ель», Елохіма», Яків – «п’ятка Яхве» тощо, не розуміють що вакцинують Україну іноземною духовною сироваткою від незалежності.

Методологія, якою користуються будівники для «прикрашення для мужа свого» досить проста, і не може реалізовуватись без релігійного та політичного сплаву:

• влаштування безробіття, встановлення низької зарплатні, пенсій, стипендій, не спроможних прикрити витрати на харчування, опалення житла, комунальні послуги, навчання дітей, захоронення померлих. Все це і подібне ставить людину на грань життя і смерті, штовхає її до самогубства, культивує зрадливість, підкупність, порушення життєвих норм моралі, традицій, звичаїв;
• несправедливе, безкарне грабування національного багатства держави, створене потом і кров’ю українського народу, і яке мало б належить й прийдешнім поколінням. За роки незалежності з України вкрадено та вивезено за межі держави таку кількість національного багатства, за третину якого тепер можливо викупити (в разі легалізації відповідної земельної реформи) у селян Лівобережну Україну;
• знищення або низько відсоткове дозування державної української мови. Тобто того, що робить нас, українців, українцями, що єднає нас, визначає наш дух, національний характер, ментальність, культуру. Немає мови – немає нації. Немає нації – немає проблем для формування Нового Єрусалиму;
• протидія та замовчування, компрометація рідної дохристиянської культури. Вбивства лідерів цих рухів, залякування та нищення пам’ятників дохристиянської культури;
• знищення української національної культури через агресивне впровадження вульгарно-космополітичної масової «культури». Заохочення вимирання українського чесного, трудового способу життя, моралі, вірності в коханні, шлюбі, патріотизму;
• знищення української народної пісні, яка в душах, генах кожного українця;
• знищення та тиск на національно-інформаційні засоби масової інформації, портали та видання які присвячені відродженню Рідної Віри (рідновірства), натомість підтримка газет, журналів, книговидань, телерадіокомпаній, котрі пропагують знищення української нації, обливають брудом наших геніїв, пропагують цинізм, статеве розбещення. Масово фінансуються християнські теле-радіо програми, коштом держави та її платників податків. Україна обклеєна Біблійними цитатами про покору, прощення, неминучості небесного суду, неважливості багатства. Це духовна окупація;
• знищення української національної банківської системи – джерела економічної організації в державі. Фактично в Україні діє іноземна банківська система з побудовою «кредитної голки»;
• тотальний, масовий принцип ринкової економіки «Купи дешево за кордоном, продай дорого в Україні». В магазинах продається 7 % товарів вітчизняного виробництва, нас перетворено в державу залежних споживачів, які не здатні виробляти;
• поступове, планомірне знищення в Україні стану селян, його самодостатності, створення глумливої моделі землероба-селянина. Через церковні інституції прививання любові до святої землі Держави Ізраїль, святої річки Йордан, інших об’єктів біосфери та церковних об’єктів за межами України. Разом з тим прадавні, дохристиянські вірування де Матінка Земля Богиня, Дніпро священна річка українства,  ліси з горами Природні Храми, піддані демонізації й поборються як владними структурами так і церковними. Це створює умови для злочинів і духовно-економічних умов для спекуляції землею аж до переходу нашої землі іншій чи іншим державам через підставних осіб, що призведе до обезземелення, втрати підстави для існування нації та використання людського ресурсу в будь-яких цілях;
• замість забезпечення України національними кваліфікованими патріотичними кадрами на всіх рівнях владних структур та підприємств – нищення талановитих національних кадрів, недопущення українців до керівництва державою, підприємницькими структурами, культурою, медициною, освітою… У цей же час космополіти через закриті структури готують для себе свої кадри, своєчасно проводять ротацію їх у всіх державних структурах. Сьогодні, як ніколи, діє формула Бронштейна-Троцького: «Идите в Украину и куйте наши кадры, недопуская к руководству украинцев»;
• замість побудови сильної, спроможної Української народної армії, здатної захистити українську державу від внутрішнього і зовнішнього ворога, підготовки молоді до виконання функцій захисника Вітчизни, армію перетворюють на кишенькових найманців з контрактною службою. Головною мотивацією багатьох контрактників стають гроші, їх легко використовувати у внутрішніх конфліктах проти свого народу,  бо тут керують не патріотичні чинники, а той хто дає кошти. Ось чому в Україні ліквідовані елітні національно-патріотичні війська, і ось чому
  «фінансові жмикрути» створюють свої військові підрозділи де молодь виховується грошовими оборудками;
• духовне і фізичне нищення українських дітей – нашого майбутнього. Реалія наших днів – хворі діти. Тільки 5% українських дітей, які закінчують школи, здорові. Телеканали пропагують розпусту, грабунки, грошову мораль життя, вбивства. В школах з 1-го класу впроваджено предмет «Християнська Етика», де під маркою Біблія подаються притчі, термінологія, сюжети, мораль етнічної культури Юдеїв. Підручники «Х Е» просякнуті ідеологією всепрощення, послуху, терпіння, щедрості та інших соціально-психологічних маркерів, які націлені на адаптацію нації до поневолення. Ці інструменти отруюють психіку дітей, розтлівають юні душі, лишаючи націю на майбутнє існування.

Український Націоналізм, як будівник Української Національної Ідеї, у своїх прагненнях буде спотикатися об Єврейський Націоналізм, бо обидві ідеології підпорядковуються одному релігійному вченню – Єврейському Священному Писанню Танаху чи Старому Заповіту. Старий Завіт повністю відповідає змісту книг Танаха [Michael D. Coogan. The New Oxford Annotated Bible // Oxford. 2007. — P.4], і є продовжуючим контекстом Нового Завіту, де відношення обсягу Старого до Нового складає 80 % до 20 %. Якою мовою буде розмовляти нація якщо 80 % обсягу в школах давати на російській мові, а 20 на українській?

Як би не плекали ідею наші патріоти-священники що «Нація Понад Усе», вони навчені, що «Головним сенсом життя може бути тільки Бог» який згідно Священних Писань прописаний за кордоном, і повернувшись з фронту в церковні споруди все ж вимушені будуть співати канонічних церковних пісень для парафіян з Псалма 113:20 «Господь пам’ятає про нас, нехай поблагословить! Нехай поблагословить Ізраїлів дім, нехай поблагословить Він дім Ааронів!». Чи доведеться комусь почути з синагоги (та й українських церков) канонічний спів про вільну Україну, Северина Наливайка, Івана Сулиму, козаків Тараса Федоровича (Трясили), Крутян?

Згадаймо, як в 30-ті роки ХХ століття для духовенства стало бути зрозумілим, що націоналізм стає передовою ідеєю національного визволення українців, попи почали промовляти до людей про згубність обраного шляху. Наприклад, архієпископ І. Бучко почав приводити в свідомість паству: «наш націоналізм зійшов з дороги Христової правди», тому «треба старатися завернути його зі злої дороги, а спрямувати його на ту дорогу, якою самі йдемо» [На порозі діяльності КАУМ // Нива. 1934. Ч. 1. С. 29 (промова єпископа І. Бучка)]. Ідея християнського націоналізму міжвоєнного періоду здобула багатьох прихильників, була запущена з церковних амвонів єпископами  І. Бучка, М. Конрада, д-ра К. Чеховича та іншими. На думку ідеологів християнського націоналізму, він несумісний з модерним «поганським націоналізмом», який приписував абсолютну цінність власній нації, тому світоглядний конфлікт між цими ідеологіями був неминучим [Попович Д. Християнський націоналізм. Торонто, 1956. С. 21–23.].

У «Програмі праці ідеольоґічної референтури Проводу Українських Націоналістів» поставлено конкретні завдання ОУН, що мали б виконувати члени організації: «стати провідниками й організаторами духового, політичного, суспільного й культурного життя Української Нації» [Програма праці ідеольоґічної референтури Проводу Українських Націоналістів// Розбудова Нації. 1930. Ч. 7–8. С. 188.]. Чому ж тоді націоналіст стає духовним провідником Єврейської Нації?

Ідеолог Українського Націоналізму Степан Рудницький визнавав, що головною перешкодою природного розвитку націй є універсалізм, і одним з його чотирьох різновидів – Релігійний універсалізм світових релігій, зокрема й християнства, який «старається ущасливити все людство на реліґійно-моральному полі. […] Він бажає панувати над усім людством, щоби всі люде вірили в одні доґми, жили на однаковий спосіб, слухали одного універсально-релігійного авторітету (єрархії) без огляду на свою особисту чи народну індивідуальність» [Рудницький С. До основ українського націоналізму. С. 30–38].

Розмірковуючи над причинами поразки українців у боротьбі за державність, Дмитро Донцов дійшов висновку, що провідники українського національного відродження XIX–XX ст. страждали на «надрозвиток інтелекту», занадто вірили у всесильність розуму, схилялися перед наукою, натомість не мали віри в силу власної національної ідеї, і не мали релігійного запалу, без якого не може перемогти жодна ідея.

За браком світської інтелігенції церковники очолили хвилю національного відродження на християнській духовній платформі, використовуючи унікальну можливість поширення ідей серед церковних приходів та видавництв. Світські ідеологи українського націоналізму змушені були рахуватися з релігійним суспільством, зокрема з авторитетом ГКЦ та митрополитом Андрієм Шептицьким, останні відчували що українській націоналізм може перетворитися на квазірелігію, отже позбавить цінування їх же та підпорядкуванню церковній структурі. Безумовно, церква має певні заслуги в національному відродженні, але все ж вони

наклали на нього свій відбиток, втискуючи в рамки своїх інтересів національне піднесення.

Людина народжується членом певної нації й зобов’язана підпорядковувати свою діяльність її інтересам, зробити українців сильною нацією, завоювати для неї гідне місце в світовій спільноті – це головне завдання чинного націоналізму. Абсолютно очевидно, що глибоко інтелігентні і мислячі сили українства ніколи не зможуть виробити чи відродити Національну релігійну ідею (без якого неможливе виживання Української Нації)  без опори на Природну твердь СВОГО коріння. Варто визнати, що навіть після релігійної війни за надання автокефалії Православній Церкві в Україні, яку неодмінно влаштує Московитське  РПЦ і кине всі сили щоб ми не виконали головну політичну умову автокефалії – незалежність народу, серед якого Помісна Церква несе своє служіння, і навіть після виснаження нації в цій боротьбі, автокефалія не дає статусу автономії. Та й чи звільниться українська нація від духовного возвеличення юдейського богообраного народу, бо ж Біблія не заміниться Кобзарем. Також зазначимо, що Україна історично ніколи не була монорелігійною спільнотою. Домінуюча християнська традиція, у своїх конфесійних виявах занадто різнорідна, жодна конфесія не збирається поступатися своїми специфічними, історично сформованими ознаками, заради національної єдності України, а отже об’єднання поліконфесійного християнства неможливе. І той з церковних ієрархів, хто вперше вийде з цією правдою до нації, здійснить подвиг найвищого рівня гуманності.

Націоналізм має опертися на Природну релігійну культуру власного народу, тільки в цьому випадку стане зрозуміло почуття поваги, відданості та любові до своєї Батьківщини.

Духовною основою для українського Відродження може бути тільки українське релігійне бачення дохристиянського періоду, хоч ми пізніше за всіх зазнали хрещення серед європейських народів, й посіли останнє ієрархічне місце в цій культурі, ми залишаємось першими в збережені та зародженні праіндоєвропейської культури, яку майже втратили західні народи, зазнавши раннього впливу християнства.  Саме слово Відродження засвідчує, про те що українці мають йти Від Роду свого. Сьогодні у нас є така історична можливість, учора її ще не було, а нині, все більше мовчазних залишків предківського краю від Кам’яної могили до Старокиївської гори почали промовляти про надзвичайний інтелектуальний потенціал закладений в Рід наш, та й самі українці неначе вагітні високими духовними почуттями, але народити їм не дають зайди.

Повернення до рідного  світогляду це логічне завершення еволюції націоналізму, бо почуття національного довершується почуттям релігійним.   Необхідно зробити оцінку проповідникам, які заявляють що «Національність це прив’язка до тіла, отже душі це не стосується», але релігійні центри якими вони керуються прив’язуються саме до тіла. Гідність нації в глибині своєї душі, Української Душі, зневаживши страх перед спекулятивною юдейською ідеологією вічних небесних мук, зможемо нашою волею та генетичною пам’яттю сакралізувати цінності українського Роду.