6 січня Україна відзначала День народження Василя Стуса

Стуса ще за життя визнала літературна Європа, а його творчість було висунуто на здобуття Нобелівської премії.

6 січня минає 83 ріки від дня народження відомого українського дисидента, поета Василя Стуса, який є одним з найяскравіших представників руху шістдесятників.

Хрущовська “відлига” стала для Стуса тією відправною точкою, з якої він почав свою активну творчу і політичну діяльність. За власні переконання про необхідність збереження і розвитку української культури Василь Стус піддавався репресіям з боку радянської влади.

4 вересня 1965 разом з Іваном Дзюбою та В’ячеславом Чорноволом перед громадським переглядом фільму “Тіні забутих предків” у київському кінотеатрі “Україна” поет публічно виступив з протестом проти хвилі арештів української інтелігенції.

Василь Стус належить до тієї славної плеяди імен, без яких важко уявити досягнення української літератури XX століття.

Його ще за життя визнала літературна Європа, а творчість Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії, проте життя поета передчасно і трагічно обірвалося у радянських таборах.

Василь Стус був не тільки поетом і патріотом, але і борцем, правозахисником, членом української Гельсінської групи захисту прав людини, а девізом його життя стали слова: “За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу боротися до смерті”.

ТЕРПИ, ТЕРПИ…

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій, і стрій — допоки скону,
допоки світу й сонця — стій і стій.
Хай шлях — до раю, пекла чи полону —
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.

ВАСИЛЬ СТУС – ЯК ДОБРЕ ТЕ, ЩО СМЕРТІ НЕ БОЮСЬ Я…

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.

У 2005 році Василь Стус отримав звання Героя України (посмертно).