6 цікавих фактів про Василя Стуса, які вражають та доводять, що він надзвичайно сучасний

Василь Стус для українців є символом непохитності переконань, бо саме за захист української мови і культури та боротьбу за права людини його двічі засуджувала радянська влада.

6 цікавих фактів про Василя Стуса

Робив промо української мови, коли це ще не було мейнстрімом

Василь Стус був учителем. Після закінчення педагогічного інституту в місті Сталіно (тепер Донецьк) та армії він викладав українську мову та літературу у школі Горлівки. Але тоді радянська влада вважала українську мову "неперспективною" і всіляко витісняла її зі шкільної програми.

Тож, батьки учнів часто писали заяви на звільнення своїх дітей від вивчення української. Проте Василь Стус завжди намагався зробити свої уроки цікавими, використовуючи те, що у сучасному світі називають сторітелінгом: він розповідав дітям історії з українського минулого та читав власні поезії. Так учні принаймні постійно чули від нього українську мову і не втрачали до неї інтересу.

Захищав політв’язнів

Всі хоча б раз в житті чули його фразу: "Хто проти тиранії — встаньте". Її Стус вигукнув на повний голос під час прем’єри стрічки Параджанова "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна". Це сталося 4 вересня 1965 року, а рівно через 20 років у цей день Стус загадково загинув в в’язниці.

Учасники прем’єри фільму розповідають, що не домовлялися про акцію протесту. Але коли Іван Дзюба розповів про масові арешти української інтелігенції, Стус не міг змовчати. У залі одразу з’явилися працівники служби безпеки і арештували багатьох глядачів, а самого Стуса тоді відрахували з аспірантури.

Протестував проти знищення української культури

Василь Стус за кілька днів до першого арешту, який стався 12 січня 1972 року, разом із друзями-письменниками ходили різдвяним вертепом у Львові. Так вони протестували проти політики заборони українських національних традицій.

Натомість зібрані гроші (250 рублів) вони планували передати для допомоги політв’язням та їхнім рідним. Проте, як тільки Василь Стус повернувся до Києва, його та ще 18 учасників коляди заарештували.

Саме тоді під час обшуку в Стуса вилучили понад 500 оригінальних віршів, десятки статей, переклади поезії — загалом, усі праці, що він писав упродовж 15 років.

Навчився жити і працювати у повній ізоляції

Із 47 років життя щонайменше 13 років Василь Стус провів у слідчих ізоляторах, камерах-одиночках, карцерах та на каторжній роботі. А коли Стуса заарештували вдруге у 1980 році, його засудили до 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Він кілька років взагалі не бачився з рідним. Але попри це поет не припиняв писати, навіть у багаторічній ізоляції.

Писав таборові "блоги"

Останні тексти Василя Стуса – це таборові "блоги" (так їх називає автор книжки "Справа Василя Стуса" Вахтанг Кіпіані). У них поет висловив власні роздуми про життя та написав історії людей, які разом із ним відбували покарання.

А для того, щоб ці тексти не помітили наглядачі табору, Стус писав їх дрібним почерком на тонких смужках технічного паперу. І врятувати ці 16 нотаток змогла дружина литовського політв’язня Баліса Гаяускаса Ірена – вона на собі вивезла тексти Стуса на свободу. Згодом їх видали під назвою «З таборового зошита».

Навчав і виховував сина дистанційно

Через арешти Стус був із сином лише в його ранньому дитинстві та 9 місяців між першим і другим ув’язненням. Поета вдруге засудили 15 травня 1980 року, коли Дмитрові було лише 14 років.

Тоді, згадує Дмитро Стус, він поздавав борги з російської літератури у школі і збирався йти на футбол, але вдома вже був обшук. Того дня вони з батьком бачилися востаннє.

Проте Василь Стус продовжував займатися вихованням сина дистанційно – через листи. У них він радив синові, що читати, пропонував поміркувати над певними творами, надсилав переклади поезій, давав настанови.

Ось кілька головних з них:

• "Ти повинен мати міцне тіло. Для цього тобі потрібно: розвивати ноги (вони в тебе слабкі), виправляти поставу (ти горбишся). Допомагати мамі в домашній роботі".

• "Вчи англійську мову — разів у 5 вивчай більше слів, ніж дають у школі".

• "Візьми собі за правило: завше бути справедливим, спокійним, розважливим, мужнім".

• "Буває часто: людина знає бозна-скільки, але розмовляти з нею вкрай нудно, бо вона нічого не тямить розповісти цікаво: в неї нема свого стержня, хребта, до якого кріпиться вся кісткова система. Тобто, така людина не має самої себе (все інше — телевізор, машину, дачу, штани, професію — має!)".

• "Не знаю, чи є в тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за тебе. Тобто, щоб ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати тобі змогу — кращати, а не гіршати".

Що відомо про Василя Стуса та як до нього причетний Медведчук

Василь Семенович Стус є відомим українським поетом, прозаїком, перекладачем, літературознавцем та правозахисником. Він був одним із найактивніших дисидентів. У 1990 році Василь Стус отримав звання Лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка, а у 2005-му посмертно став Героєм України.

Стус завжди боровся за збереження і розвиток української культури та активно протистояв радянській диктатурі. Через це Стус зазнав репресій з боку радянської влади, а його творчість була заборонена.

У 1980 році проти поета відкрили справу за участь в Українській Гельсінській спілці та критику радянської влади. Дисидента засудили до п'яти років ув'язнення, яке він не зміг пережити.

Так, Василь Стус помер у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року. За офіційними даними – від зупинки серця, за неофіційними джерелами – від переохолодження. Смерть Василя Стуса розглядається, як вбивство, скоєне радянською тоталітарною системою.

До чого ж тут Віктор Медведчук? Саме Віктор Медведчук був державним захисником Василя Стуса у судовому процесі. Зрозуміло, що Медведчук погоджувався з усіма доводами сторони звинувачення. Він визнав, що дії Стуса є злочином – таким адвокатом він був. Але Василь Стус захищався самостійно як міг.

Роль, яку Медведчук зіграв у суді над Стусом, описана у розділі книги Кіпіані під назвою "Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?". Втім, сьогодні політик стверджує, що інформація у книжці не відповідає дійсності. Тому 19 жовтня суд зобов’язав автора видалити з книжки згадки про Медведчука.