7 травня 1838 року Тарас Шевченко отримав «відпускну» з кріпацтва

Коли поміщик П.Енгельгардт розгледів у своєму кріпакові Тарасові Шевченку неабиякий хист до малювання, то скерував його до Вільно, в науку до художника Яна Рустема, а затим відпустив навчатися малярству до Петербурга.

Поміщик і гадки не мав, щоб подарувати талановитого митця світові. Навпаки – волів мати власного, лише йому, господареві, належного художника.  

Тарас у Петербурзі заприязнився із земляком, ІваномСошенком, а той познайомив юнака з знаними художниками К.Брюлловим іВ.Григоровичем та поетом В.Жуковським. Він як ніколи до того відчув красу світуі силу мистецтва, а водночас – власні талант ісилу духу. Тарасове серце з усіхсил прагнуло свободи – аби вільно творити, ні в кого на те не питаючи дозволу. 

Та Енгельгардт дати «вольну» відмовився. Натомість порахував,скільки грошей витрачено на Тарасове навчання: мовляв, відшкодуй – і йди собі зБогом. Розумів поміщик, що бідному сироті таких коштів узяти немає де.

Кинувся Тарас до свого товариша і навчителя, ІванаСошенка. Той подумав-подумав – і придумав геніальний план. Треба, щоб  Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського,а тоді його слід продати і за  вирученігроші викупити Тараса на волю. 

Портрет вийшов чудовий. 4 травня 1838 р. в палаці графаМ.Вієльгорського, відомого шанувальника мистецтв і музичного діяча, портретрозіграли у лотерею. Василь Жуковський, близький до царської фамілії, запросиві їхні величності. Але … отриманих грошей не вистачило. 

Тоді було оголошене додаткове збирання пожертв на добрусправу. Долучилися поет Є.Гребінка, художник і мистецтвознавець В.Григорович,художники О.Венеціанов, А.Мокрицький, І.Сошенко, керівниця Смольного інститутушляхетних дівчат  Юлія Адлерберг і багатоінших людей, небайдужих до мистецтва загалом і зокрема — долі талановитогохудожника Шевченка.

7 травня 1838 р. в помешканні Карла Брюллова, уприсутності графа М.Вієльгорського та художника А.Мокрицького, поет Василь Жуковськийпередав Тарасові Шевченку грамоту, якою П.Енгельгардт відпускав його на волю.Тарас, не стримуючи сліз, вигукнув: «Живу,учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окрім Бога! Велике то щастя – бутивільною людиною: роби, що хочеш, і ніхто тебе не зупинить!..»

Далі було навчання в Академії мистецтв, невимовна радістьтворчості, вихід друком «Кобзаря», заслання… Чи не найстрашніше – заборонаписати і малювати… Всенародні любов і слава… звання академіка… Нещасливекохання, самотність, невідступна і недосяжна мрія – дожити віку в Україні, утихій хатині, поруч із голубкою-дружиною…

47 років – вік, коли з досвідом єднаються жага життя іпрагнення творити… Тяжка хвороба, смерть…

Його несла на своїх струджених руках вся Україна.

За тиждень до його смерті було скасоване кріпацтво…