Анна Ярославна – розум та мудрість середньовічної Європи

Майбутня прабабця більше тридцяти французьких королів була дочкою правителя Київської Русі Ярослава Мудрого та Інгігерди (хрещеної Іриною), дочки шведського короля Еріка VI Переможного та польської княжни Гунгільди.  

Точна дата народження майбутньої королеви невідома, однак історики схиляються до думки, що це сталось після 1024 року. Також відомо, що коли французький король Генріх І шукав собі дружину, свататись він почав саме до Анни, адже її інші сестри були старшими за неї і вже одруженими. Завдяки розумній міжнародній політиці свого батька Анна Ярославна могла пишатися неабияким родоводом. Фактично, вона була ріднею майже половини тогочасної аристократичної Європи. ЇЇ сестра Єлизавета була королевою Норвегії, дружиною короля Гаральда III Суворого, найстарша сестра Анастасія була королевою Угорщини, дружиною короля Андраша І. Не менш поважні були брати. Ізяслав Ярославович був одружений з Гертрудою, дочкою польського короля Мешка II й сестрою польського короля Казимира I, інший брат Святослав був одружений з Одою, внучкою цісаря Генріха II, Всеволод був одружений з Марією, дочкою візантійського імператора Костянтина Мономаха, Ігор був одружений з німецькою принцесою Кунігундою, графинею Орламіндською. Її двоюрідний брат Магнус І Добрий був правителем Норвегії, а її прабабця Сігрід Горделива була мачухою Кнута І Великого, який до 1035 року був правителем величезної імперії, до складу якої входила Англія, Данія, Норвегія і Швеція.

Окрім знатного походження Бог наділив Анну Ярославну неабиякою красою та непересічним розумом. Вона була однією з небагатьох представників королівського двору, хто в той час підписував державні документи не хрестиком, а власним ім’ям. А її видатний кириличний підпис ANA PЬНNA («Анна Регіна» – «Анна Королева») вважають найстаршим існуючим зразком староукраїнського письма. Освіченою княгинею, яка зі собою з Києва привезла Реймське Євангеліє, на якому згодом присягами французькі королі, захоплювалися й дивувались провідні мужі Європи. Ось цитата з листа тогочасного Папи Римського Миколая ІІ:

«Чутка про Вашу доброчинність, чарівна доню, дійшла до наших вух, і з великою радістю чуємо ми, що Ви виконуєте в цій дуже християнській державі з похвальним завзяттям та видатним розумом». Згадуючи про перші роки перебування Анни в Парижі історики часто цитують її лист до Батька Ярослава Мудрого: «До якої варварської країни ти мене відправив. Тут житла похмурі, церкви потворні, а нрави жахливі».

Очевидно, що середньовічний Париж не можна було порівнювати з пишним та квітучим тоді Києвом з різноманітними церквами, бібліотеками та монастирями, що заснував її батько. Однак відомо, що освоїтись в Франції Анні вдалося дуже швидко, після виконання свого основного завдання – народження довгожданого спадкоємця. Для Генріха І це було особливо важливим питанням. Його перша наречена з Матильда, дочка імператора Священної Римської імперії Конрада II, померла ще до весілля. Його перша дружина Матильда, донька маркграфа Фризії, померла разом з дитиною під час невдалого кесаревого розтину. Для Генріха це були нелегкі часи. Францію лихоманило від феодальних міжусобиць, фактична влада короля обмежувалась маленьким ареалом навколо Парижа та Орлеаном, міжнародна напруга між Францію та Німеччиною зростала. В Генріха не було ані коштів, аби утримувати могутню армію, ані надійних союзників, ані спадкоємця, аби продовжити правління своєї династії. За таких умов шлюб з київською княгинею виявився справжнім порятунком. Він дав Генріху чималий на той час посаг, впливові міжнародні зв’язки, й головне – первістка Філіпа, який і став його спадкоємцем. Загалом рід Капетингів, до яких і належала Анна, був при владі аж до 1328 року. Їм на зміну прийшли Валуа – представники старшої гілки Капетингів. А з 1503 року Францією правили Бурдони, які теж є відгалуженням родоводу Анни. Є підстави стверджувати, що українські гени в крові французьким королів прослідковуються аж до 1848 року. Ба більше, сучасний король Іспанії Хуан Карлос I та великий герцог Люксембургу Анрі теж належать до Капетингів.

У 1060 році Герніх І помирає. Через малолітність сина Анна разом з графом Болдуїном Фландрським залишається його регентом. Королева переїздить з гучного Парижу до містечка Сансілі, де колись після народження сина вона заснувала церкву Святого Вінсента й монастир. Але самотнє життя ще молодої вдови не тривало довго. Київська красуня була до серця багатьом підданим свого чоловіка, а особливо графу Раулю де Крепі-і-Валуа, який, за переказами, викрав Анну та одружився на ній. Однак на той час в графа вже була дружина Елеонора. Ватикан визнав шлюб недійсним й відлучив Рауля від церкви. Але це не змусило його залишити свою полонянку. Очевидно, в графа були на це причини. В скарзі на свого чоловіка Елеонора згадувала: «Королева Анна, — писала вона, — найчарівніша, найкраща серед жінок Франції». Лише смерть графа після п’яти років спільного життя розлучила Анну з її другим чоловіком. Про подальшу долю королеви достеменно не відомо. В основному джерелі інформації про життя київської княжни у Франції – тритомній «Історія Франції» Франсуа Ед де Мезере, виданій в 1643 році за підтримки кардинала Рішельє, містяться дані, що після смерті свого другого чоловіка Анна повернулась на Батьківщину. Ця теза вважалась беззаперечною до 1682 року, поки отець-єзуїт Клод-Франсуа Менестріє, оглядаючи старовинну церкву в абатстві Вільє, що розташована 40 км від Парижа у місті Серні, не знайшов склеп на якому був напис «Агнеса, дружина короля Генріха».

Похована там, чи у Києві, Анна в будь-якому випадку залишила свій помітний слід у історії Франції.