Чи була серед гетьманів жінка?

Традиційно вважається, що Україною правила лише одна жінка – княгиня Ольга. Це не зовсім так.

Був в історії ще й інший прецедент, при чому такий, що хвалитися ним не надто зручно. В Україні колись ходила приказка: «Іван носить плахту, а Настя – булаву». Ідеться про гетьмана Івана Скоропадського, «обраного» Московщиною на противагу гетьману Мазепі. А хто така Настя?

Про «Настю-гетьманиху», дружину гетьмана Скоропадського, гарно знають професійні історики. Проте її життя наразі майже невідоме широкому загалу. А даремно.

Анастасія Маркович була донькою єврея-вихреста й орендаря Марка Марковича. Дівчина вельми приваблива і дуже амбітна, кар’єру свої вона облаштувала через шлюб. Не маючи ще 20 років від роду, вона побралася з Генеральним бунчужним Гетьманщини Костянтином Голубом. Зліт був майже вертикальний – з доньок купця, у коло вищих керманичів гетьманської України. Багато у кого запаморочилася б голова. Але Настя (саме так – по-простецьки, її називали сучасники) мала міцні нерви.

У 1687 р. Костянтин Голуб помер, проте Настя у вдовах ходила недовго – у 1700 р. вона побралася з новим генеральним бунчужним Іваном Скоропадським. Це був типовий шлюб з розрахунку, подружжя мало різницю більш ніж у 20 років. 54-річний Іван Скоропадський був перспективним чоловіком – один з прихильників гетьмана Мазепи, він виконував низку дипломатичних місій, а у 1701 р. став генеральним осавулом. Потім – Стародубським полковником. Відомо, що Петро І розглядав Скоропадського, як спадкоємця Мазепи задовго до приходу в Україну шведів. Усе це явно лестило привабливій дружині полковника Івана.

Мазепин зрив для Анастасії Скоропадської став справжнім випробуванням. Іван Скоропадський приєднатися до Мазепи не встиг – і став «гетьманом від Петра». Його дружина, разом з родинами інших старшин, була взята у заручниці. Проте – ситуація змінилася разом з поразкою Карла ХІІ під Полтавою і смертю Мазепи.

Іван Скоропадський був людиною нерішучою, схильною до довгих роздумів та обережних вчинків. Москва ж заходилася обмежувати гетьманську владу як тільки могла. Літньому гетьману це явно не додавало настрою. Натомість – буквально засяяла зірка Насті.

Як дружина гетьмана вона стала відвідувати Москву і Петербург – і мала там чималий успіх. На тлі московських бояринь – щойно втиснутих у європейські сукні, Настя (яка до того сяяла при батуринському дворі гетьмана Мазепи) зі своїми манерами виглядала практично королевою. Вона потоваришувала з царицею Катериною – майбутньою імператрицею Катериною І. Настя приймала в гетьманському палаці у Глухові гостей з Москви і Петербургу. З одного боку Настя з легкістю вирішувала у Петербурзі питання, які було несила вирішити гетьману Івану, з іншого – літній гетьман повністю потрапив під вплив своєї гарної і владної дружини. Настя де-факто стала керувати Гетьманщиною.

«Іван теля пасе, а Настя булаву несе» – сміялися в народі.

У жовтні 1718 р. відбувся шлюб між донькою Скоропадських Уляною і Петром Толстим – молодшим сином графа Петра Толстого, вельможі чий вплив у ті часи був не менший за вплив зловісного Меншикова. Граф Пьотр Толстой – це той самий, який привіз з-за кордону в Росію втікача царевича Олексія (убитого Петром І). Той самий що очолював Таємну канцелярію – петровський варіант НКВД-КГБ. Наступного 1719 р. року Толстой-молодший став полковником Ніжинського козацького полку – першим росіянином на полковницькій посаді. Очевидно, вплив Насті у Петербурзі після цього шлюбу злетів до небес.

І Настя не марнувала часу. Родина Скоропадських швидко обростала земельними маєтками – не гребували «віджимати» навіть те, що було конфісковано у засланих та покараних прибічників Мазепи. Маєтками обростала також родина її брата Андрія Марковича, Лубенського полковника. А ще – родина генерального судді Івана Чарниша, він був одружений з донькою Насті від першого шлюбу.

У травні 1722 р. Петро І створив Малоросійську колегію. А вже у липні 1722 р. помер Іван Скоропадський. І от тут Насті поперло як ніколи. Можна уявити як тремтів перед нею – свахою всесильного графа Толстого, голова Малоросійської колегії, дрібний бригадир Вільямінов. Водночас – Настя була своєю для козацьких полковників. По факту – не колегія і не полковники, а саме Настя Скоропадська правила Україною в ті роки.

І правила вона на користь Петербурга – їй так було вигідно. За це її дуже любили російські історики. Скоропадська здійснила «нравстенное и политическое обьединение Великой и Малой России» – писав про неї Данііл Мордовцев.

Невідомо точно, чи мала Настя стосунок до трагедії полковника Полуботка, проте очевидно – вибори нового гетьмана інтересам Насті сильно шкодили. Тож арешт Полуботка і його оточення Петром І, Настю мусив цілковито вдовольнити. Гірка історія Полуботка відома – він помер у Петропавлівський фортеці у Петербурзі.

Зі смертю Петра і приходом на владу імператриці Катерини І, Настя стала майже безмежною повелителькою України. З царицею вона товаришувала, а граф Толстой був одною з найбільш наближених до цариці осіб. Проте – це був початок кінця. У боротьбі за владу граф Толстой не витримав протистояння з Меншиковим – і був засланий на Соловки. У 1726 р. через численні скарги на зловживання, бригадир Вільямінов був з України відкликаний. Петербург заговорив про вибори гетьмана. Причина такої поступливості була банальна – утримання 60-тисячного контингенту в Україні, для Петербурга було надто дорогим задоволенням. Загострилися стосунки з турками. Петербург вирішив піти з козаками на компроміс. Для Насті це була катастрофа.

Улітку 1727 р. Малоросійська колегія була остаточно ліквідована. А у жовтні 1727 р. гетьманом було обрано Данила Апостола. Для Насті постали скрутні часи. Їй зразу пригадали всі роки принижень – козацькі старшини, чиї землі вона загарбала, стали масово з нею судитися. Розв’язувати питання через Петербург вже не виходило. Все це підірвало її здоров’я. 19 грудня 1729 р. Анастасія Скоропадська померла у Глухові.

І так. Анастасія Скоропадська й близько не була предком гетьмана Павла Скоропадського, що керував Україною у 1918 р. Гетьман Павло був нащадком Василя Скоропадського – рідного брата гетьмана Івана.

Така от історія. Мала Україна ще й такий досвід. Варто його пам’ятати – історія повертається до тих хто її забуває.