Договір про радянсько-польський кордон було підписано в Москві 16 серпня 1945-го. Документ складався зі вступу та 4-х статей.

Сторони висловили бажання врегулювати питання в “дусі дружби та злагоди”.

Кордони встановлювались вздовж “лінії Керзона” з відхиленнями на користь Польщі у 5-30 км у деяких районах.

Договір остаточно закріпив входження Галичини та Волині до складу СРСР. Польща відмовилась від “східних кресів” (території Заходу України що поляки вважали своєю) на користь Союзу. При цьому до Польщі були приєднані споконвічні українські етнічні території – Підляшшя, Холмщину, Надсяння, Лемківщину та західну частину Бойківщини, на яких в сумі мешкало понад 700 тис. українців.

Договір ратифікували у Варшаві 5 лютого 1946-го. Він створив прецедент для “обміну населенням” – насильницьким акціям переселення українців, які проводили військові обох держав окупантів.

ter.ukraina

15 лютого 1951 року у Москві підписано ще один радянсько-польський договір про обмін ділянками державних територій площею по 480 кв км. СРСР отримав ділянку з покладами кам’яного вугілля у Люблінському воєводстві, а передав Польщі Нижньо-Устрицький район Дрогобицької області з покладами нафти.

Обмін територіями і населенням завершився 17-го листопада. Південна частина Лемківщини у силу обставин теж опинилася поза кордонами сучасної України.

До 1919 р. Пряшівщина входила до складу угорської частини Австро-Угорщини та мала такий самий статус, як і Карпатська Україна — була поділена на адміністративні райони без огляду на те, які народи там проживали.

У 1919 р. між Карпатською Україною (окупаційна назва Підкарпатська Русь) та Словаччиною, як двома складовими частинами Чехословаччини, було проведено адміністративний кордон — до складу Словаччини увійшло близько 3 500 км² української суцільної етнічної території та близько 100—120 тисяч русинсько-українського населення.

При переписі населення 1 березня 1991 р. 16.937 громадян Словаччини записалися русинами, а 13.847 — українцями. Разом це становить 30.784 особи, що є найнижчим числом за всю історію цього краю.

За оцінками В. Кубійовича у 1930 р. на Пряшівщині жило щонайменше 110.000 українців, у тому числі на українській суцільній території — 87.000 осіб, поза суцільної української території — 23.000 осіб. Греко-католиків зі словацькою мовою було бл. 80.000 осіб.

За опитуванням «Словацької національної ради» у 1967 р. у 206 селах (з усіх 250 сіл Пряшівщини) мешкало 98.000 українців. Зараз русинсько-українська Пряшівщина, за винятком прилеглої до України області, являє собою смугу до 150 км довжиною, шириною лише 10-40 км.

Теги:
Джерело: https://sribnovit.com/istoriia/etnichni-terytoriyi-yaki-pidlyahayut-povernennyu-ukrayiny/
 

Медіа