Колишнє городище Кия знаходиться у центрі міста, в північно-західній частині Старокиївської гори, де зараз знаходиться Національний музей історії України.
Перші аматорські розкопки Києвого городища були проведені в ХІХ ст. О.Аннєнковим і А.Муравйовим. На поч. ХХ ст. дослідження пам’ятки здійснювали В.Хвойка і Д.Мілєєв, у 1930-ті рр. — Т.Мовчанівський і М.Каргер, у 1960—80-ті рр. — П.Толочко, С.Кілієвич, В.Гончаров і В.Харламов. Під час розкопок у 1908 році археологічна експедиція під керівництвом відомого шанувальника київських старожитностей Вікентія Хвойка, досліджуючи Старокиївську гору, на глибині 3 метри натрапила на досить цікавий об’єкт котрий виявився древнім святилищем. Ось як описував знахідку В. Хвойко:
“Серед залишок різноманітних споруд очевидно найдавнішими є рештки кам’яного фундаменту якоїсь загадкової споруди. Фундамент цей складався з різних за величиною каменів сірого піщаника, які іноді мали наскрізні отвори.
Камені ці були складені на глині, утворюючи еліптичну фігуру (4,2 х 3,5м), що мала з чотирьох боків по одному чотирикутному виступу (70 — 80 см. завдовжки), які були орієнтовані за сторонами світу”. В результаті досліджень було встановлено, що період функціонування святилища припадав на V – VIII ст.
Також було розкопано житла V-VIII ст. (одне з них мало вальковану піч, заповнену череп'яними посудинами кін. 5—6 ст.), в яких знайдено господарські ями. Залишки палацових споруд, досліджені в центрі городища і за лінією укріплень у північно-східній частині гори, ототожнюються вченими з пам'ятками, які згадуються у літописі під 945 роком. Було встановлено, що площа городища сягала 2 га., а в оборонній системі городища вдало поєднувались штучні укріплення з природними перешкодами.
Таким чином археологічні розкопки підтвердили літописний переказ про князя Кия, і засвідчили, що князь міг жити в V-VІ ст.