Історія, яку приховували: Похід Сагайдачного на Москву

Про неабияку тактичну і стратегічну майстерність українських богатирів-воїнів нагадує московський похід Сагайдачного 1618 року.

Похід руських витязів виявився вдалим і швидким. Захопивши багато фортець, міст, козаки просувалися до Москви. І навіть взяли її в облогу. На жаль, московському командуванню від перебіжчиків стало відомо про розташування військ і штурм не відбувся. Сагайдачний повернувся на Січ, а Московія була змушена укласти перемир’я, відоме як Деулинське.

Отже, козацькі походи були зразком військового мистецтва, якому намагалася навчитися вся Європа. Козацький бойовий стрій і швидкі кулі змушували ворогів тремтіти за морем і за горами, у полі і на морі. Їх гострі шаблі викликали у ворогів такий переполох, що грабіжники кидали награбоване і швидше рятували свої життя. Мобільність, прагнення воювати з ворогом на його території, мудре командування – основні причини вдалих козацьких «вилазок» і серйозних військових експедицій:

Протягом 1 618 р. проходив неординарний і знаковий похід запорізьких козаків під керівництвом Петра Сагайдачного на Москву.

Він проходив в рамках польсько-московської війни. Прагненням Речі Посполитої було підкорення Московського царства і приведення до царського престолу короля Владислава.

Проблема лавіювання між Османською імперією, Московським царством і Річчю Посполитою призвела гетьмана до думки про використання Московського походу як демонстрації сили козацтва і налагодження зв’язків з Москвою.

Одночасно, «татарський синдром» також міг зіграти роль – Сагайдачний досить впевнено подолав шлях в Москву, але в останньому штурмі не підтримав поляків, тому і не планував цього робити. Абсолютне посилення Варшави могло стати для України небезпечним.

Сагайдачний як досвідчений політик і військовий діяч постійно підтримував можливості отримати визнання для козаків і всієї Запорізької Січі. Тому, коли королевич Владислав почав чергову військову кампанію проти Московського царства, яка повинна була привести його на Московський престол, або принаймні захопити більшу частину царства і отримати стратегічну перевагу в колонізації перспективних територій і торгових шляхів, Сагайдачний виступив разом з ним і привів із собою сорок тисяч козаків.

Похід виявився вдалим для козаків. Сагайдачний розумів ситуацію, добре орієнтувався в тогочасній політиці, і намагався надати козацтву можливості військового зростання і вдосконалення. Демонстрація сили в Московському царстві і під час облоги самої Москви була більш, ніж переконливим аргументом для Польщі.

Козацтво формувало свою політику на великих просторах Східної Європи. Відкрито виступати проти Польщі Сагайдачний не хотів, хоча ця ідея існувала і набирала вагу серед козацтва. В той момент історична ситуація складалася не на користь Польщі, але і не на користь козацтва. Османська імперія наступала з півдня, і протистояти їй поодинці не могли ні перші, ні другі. Тому єдиним правильним рішенням Сагайдачного було узгодження спільних дій з Варшавою: спочатку проти Москви в 1618 році, а через три роки – проти Стамбула. І наслідком такого військового союзу став порівняно тривалий мир на обох фронтах. Козацтво ж сформувало певний політичний резерв довіри і поваги у всій Європі. А Цецора стала проміжним між двома великими війнами нагадуванням шляхті про те, що без козаків Польща не зможе залишатися великою і впливовою державою.

Навесні коронне військо Речі Посполитої на чолі з принцом Владиславом підійшло до м. Вязьма і розкинуло табір, очікуючи підходу підкріплень. Однак ні воїнів, ні грошей не надійшло, тому й більшість солдатів покинуло табір. Щоб врятувати королевича і виправити ситуацію, польський уряд звернувся по допомогу до Війська Запорозького. Після переговорів, українське командування під керівництвом гетьмана Петра Сагайдачного розробило план майбутнього походу. Оскільки за повідомленнями козацької розвідки більшість московитских військ було націлено на Смоленський напрямок, то Сагайдачний відкинув польський план, який передбачав рух козаків від Смоленська до Вязьми, натомість обравши шлях від Путивля прямо на Москву. Для збереження таємниці гетьман не повідомив польську сторону про свій план. Крім того, була проведена операція з відвернення уваги московських воєвод від південного кордону (у травні 1618 року в районі Калуги діяв 4-тисячний козацький загін).

В середині червня Сагайдачний закінчив збирати 20-тисячне військо і розпочав похід. Протягом декількох тижнів українці захопили Путивль, Рильськ, Курськ, Лівни, Єлець. Під останнім до Сагайдачного приєднався загін, посланий у травні в Калугу. По дорозі він захопив міста Лебедин, Скопин, Ряжськ. Одночасно спроби Владислава (військо якого збільшилося до 25 тис.) захопити Можайськ не дали результатів.
Поповнивши свої сили і визначивши через посланців місце зустрічі українського та польського військ у Тушино, український полководець продовжив похід. Був захоплений Шацьк, однак під Михайловим козаки зазнали першу невдачу. Запорізький авангард в 1 тис. чоловік на чолі з полковником Милостивим мав вночі захопити місто. Однак цей план зірвався, і Сагайдачний був змушений перейти до звичної облоги. Через десять днів Михайлов був захоплений. В районі Серпухова запорожці зустрілися з московським військом Д. Пожарського (шанованим донині росіянами). Однак російські ратники при першій сутичці з козаками розбіглися.

Потім проти запорожців виступив новий воєвода Г. Волконський. Він намагався перешкодити гетьманові переправитися через Оку поблизу Коломни. Однак Сагайдачний швидко оминув місто і перейшов Оку вище, здолавши при цьому московитсько опір.

Відправившись Коширським шляхом, запорожці вже 17 вересня були в Бронниці поблизу Донського монастиря. Росіяни спробували розгромити Сагайдачного, виславши проти нього військо на чолі з Бутурліним. Однак український полководець несподівано атакував московські полки на марші й ущент їх розбив. Після цього Сагайдачний перейшов у Тушино, де 20 вересня з’єднався з Владиславом. Тим часом окремі загони козаків захопили міста Ярославль, Переяславль, Романів, Каширу і Касимов.

У вересні 1618 року українські та польські війська під проводом гетьмана П. Сагайдачного та Я. Ходкевича взяли в облогу Москву. Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими воротами Земляного валу і готувалося до штурму. Однак штурм Арбатских воріт 1 жовтня 1618 був вкрай невдалим тому, що польська шляхта не збиралася битися на смерть, до того ж двоє найманців – французьких інженерів – перебігли через несплату платні на сторону москалів і передали їм плани атакуючих.

Переговори велися в селі Деуліно недалеко від Троїце-Сергієвої лаври. 1 грудня 1618 було підписано так зване Деулінське перемир’я. Владислав відмовився від своїх прав на московський престол. За цю відмову Польща отримала білоруські та українські землі, які до цього були під владою Москви – Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. В кінці 1618 – початку 1619 закінчилася громадянська війна на Московії, яка тривала 15 років. Військо Сагайдачного повернулось в Україну через Болхов – Орел – Севськ.

Протягом трьох місяців козаки подолали понад 1200 км (поляки в цей час пройшли 250 км, без серйозного опору, і не взяли жодної фортеці). Згідно з дослідженнями Гуржія і Корнієнка, українські полки рухалися з середньою швидкістю 15 – 20 км на добу, в 6-8 разів швидше, ніж поляки, в 2-3 рази – ніж європейці.

Підкорена Москва і завзятість гетьмана Сагайдачного

Петро Сагайдачний – випускник славної Острозької академії (в ті часи на Московії вузів не існувало) самий незручний історичний персонаж для російської історії і політикуму, так як його не можна звинуватити в тому, що він дав присягу цареві, як Мазепа чи Виговський, а потім порушив її . Не можна звинуватити в тому що він був поганий полководець або флотоводець, що він не стояв на сторожі православ’я, що він був неуком, і навіть не можна перекрутити про нього історію, тому ми і знаємо про цю людину так мало.

Проте, його похід на Москву офіційна російська історія висвітлює як зрадницький напад поляків та українців, під командуванням гетьмана, але ось тільки кого ж все-таки зрадили не згадується. Зате героїчна оборона від переважаючих сил противника, якщо і описана, то дуже докладно.

Так ким же все-таки була ця людина і в чому його заслуги перед своєю країною?

Регулярне вторгнення татар супроводжувалося знищенням міст і сіл, а також масовим полоном українців, і звичайно для протидії потрібна була інша чітко організована військова сила. Ось тут і знадобився талант Петра Сагайдачного, якого козаки і обрали своїм ватажком. Він розробив стратегію збройного опору ханським ордам і турецьким військам, і запорожці почали успішні сухопутні і морські походи.

Отож, не будемо вдаватися в біографію, а ось основні його перемоги:

1605 рік – козаки Сагайдачного захопили Варну і спалили її.
1608 рік – захопили Перекопську фортецю також зруйнувавши її.
1609 рік осінь – на 16 чайках увійшли в гирло Дунаю і напали на турецькі міста Ізмаїл, Кілію, Білгород.
1615 рік – на 80 (!!!) чайках підійшли до Константинополя і на очах турецького султана спалили гавані Мізевіі і Архіоку. Турецький флот наздогнав козаків, але козаки перемогли турків і захопили в полон їх адмірала (на той час у Росії-Московії про флот навіть не мріяли, тим більше про Чорноморський. Тому, флотилія Запорізької Січі в ті часи вважалася не тільки одним з найсильніших флотів Європи , а й одним з найбільш грізних в Чорному морі).
1616 рік – Битва на 40 чайках 2000 козаків з турецьким флотом в Дніпро – Бузькому лимані. Перемога козаків і захоплення 15 галер. Після цього похід до Анатолійського узбережжя. Напали на Синоп, захопили фортецю, знищили турецький гарнізон і ескадру. Руйнування Трапезунда.
1616 рік – захоплення Кафи (Феодосії) – найбільшого невільничого ринку та звільнення тисяч невільників. Знищення 14-тисячного гарнізону і великої ескадри.
1618 рік – Козаки увійшли у Стамбул, убили 6 тисяч турків, захопили велику кількість полонених і спалили половину міста.

Правителі Анатолії та Балкан звернулися до турецького султана з петицією про допомогу інакше вони будуть змушені визнати владу козаків. Султану довелося збирати нараду з союзними державами для обговорення плану дій проти козаків.

Зі свого боку Сагайдачний з військом запорізьким приєднався до антитурецької коаліції разом з Персією, Францією, Польщею, Ватиканом, Абхазією, Мінгрелією та Грузією. Про це офіційна історія Російської Федерації (як раніше і СРСР) замовчує, тому що по її версії України ніколи не було, і з нею ніхто не рахувався, але як ми бачимо все було якраз навпаки.
Цей же 1618 рік. Сагайдачний разом з Польщею вступає у війну з Росією, адже в Чорному морі всіх турків він розгромив, і звичайно їм потрібно дати час нагуляти сальця, а в Московії козаки ніколи не були, і негоже таким грізним воякам не обкласти царя Московського контрибуцією до самого Китаю. Ось зібравши 20 000 військо, що не послухавши польського плану, рушило прямо на Москву, захопивши по дорозі Путивль, Рильськ, Курськ, Єлець, Лебедин, Скопин, Ряжськ, розрізаючи простір між Курськом і Кромами. Під Ельцом Сагайдачний прихоплює Московське посольство, яке везе хабар кримському ханові в 30 000 рублів з царської скарбниці, захопивши в страшну козацьку неволю 50 татар конвою. В районі Серпухова козаки зустрілися з військом Пожарського, яке розбіглося при першій же сутичці. Москва виставила наступного геніального воєначальника, яким виявився Гришка Волконський, планом якого було перешкодити козакам переправитися через Оку, але Сагайдачний не став йти напролом, а переправився вище за течією, швидко придушивши війська противника. У Росії люди ніколи не закінчуються, третім полководцем виявився Бутурлін, якого Сагайдачний здолав самостійно, з’їздивши булавою по черепу (військо його було швидко розбите). І вже в кінці вересня козаки стоять під Арбатськими воротами Москви, обіймаючись з братніми польськими військами.

Але тут вступає в справу його величність випадок, Сагайдачний почав похід не в найвдаліший час, коли «Жнеці жнуть» в серпні, і навіть не дивлячись на швидкість колонізації Московії, він стояв там уже напередодні зими. Можна було б і осаджувати, але для цього потрібні гроші і бажання поляків, якого на той час у них зменшилася, та й Москва запропонувала хороші відкупні, тому тут же було підписано так зване Діулінське перемир’я. Ось такою випадковістю як Московський клімат це місто і зобов’язаний своєю «непокорімостью», якщо б Сагайдачний пішов не в серпні, а почекав до весни, цілком ймовірно історія, та й доля Московії була б зовсім іншою.

P.S. Як би зараз не применшували України, якої для росіян ніколи не було, як не було для гомо совєтікус і української мови, як і нашої історії, яку розробив австрійський генштаб, нам українцям є чим пишатися, тому що історії нашої країни може позаздрити більшість, головне, що нам її слід відроджувати і пропагувати.