Іван Сірко: посмертна магія

Кажуть, що отаман запорізьких козаків Іван Сірко,не програв жодного бою.Підписав знаменитий лист запорожців турецькому султану. Брав участь у взятті фортеці Дюнкерк під час Тридцятилітньої війни.

Після смерті отамана, козаки перемагали ворогів, виставляючи вперед його відрізану руку.У 1812 році руку Івана Сірка тричі обнесли навколо зайнятої французами Москви, і доля війни була вирішена. Його називали перевертнем і характерником, а турки – Урус-Шайтаном.

Що тут правда, а що – міф? І ким насправді був Іван Сірко?

Непереможний отаман

Рік і місце народження Івана Дмитровича Сірка невідомі. За деякими даними, він народився в родині шляхтича на Поділлі. За іншими – Сірко родом з козацької слободи Мерефи Слобідської України (нинішньої Харківської області). За переказами, вже народження Івана Сірка було незвичайним – хлопчик народився з зубами, чим налякав всіх присутніх! Батько спробував виправити ситуацію, заявивши, що Іван «зубами буде гризти ворогів». Але це мало заспокоїло селян. До дитини ставилися з побоюванням, і в якійсь мірі це було виправдано, тому що він з дитинства виявляв незвичайні здібності, які згодом стали просто надприродними.
Іван Сірко, надзвичайно талановитий воїн і видатний політичний діяч свого часу, здійснив близько 50 військових походів, і не зазнав жодної поразки.

Чого варта тільки участь у франко-іспанської Тридцятилітній війні (1618-1648) на боці французів! У 1646 році, згідно з договором з французами, підписаним Богданом Хмельницьким 2500 козаків через Гданськ морем дісталися французького порту Кале. Вели козаків полковники Сірко та Солтенко. Саме завдяки військовому мистецтву запорожців вдалося взяти неприступну фортецю Дюнкерк, яка перебувала в руках іспанців.

Фортеця мала важливе стратегічне значення – її називали «ключем від Ла-Маншу». Французи багаторазово намагалися взяти Дюнкерк, але марно. А козаки взяли фортецю за кілька днів і, по суті, вручили французам такий бажаний «ключ». Воював Сірко і проти турецького султана, здобуваючи численні славні перемоги. Не дарма турки і татари називали Сірка Урус-Шайтаном і драконом.Іменем легендарного отамана підписано знаменитий лист турецькому султану Мухаммеду IV – той самий, який увічнив на своїй картині Ілля Рєпін!
Авторитет Івана Сірка в Січі був величезний. Тому не дивно, що запорозькі козаки 12 разів обирали його кошовим отаманом – з 1659 року по серпень 1680-го, тобто до самої смерті.

Запорожці говорили, що рівного Сірку в цілому світі не було. Розповідали, що коли він підставляв руку під удар шаблі, на ній залишався лише синій слід. Сірко вмів наводити на ворогів сон, часто при цьому обертаючись білим хортом.

Але Сірко не тільки перемагав людей, а й нечисту силу. Річку Чортомлик назвали так тому, що в ній Сірко вбив чорта: той тільки «мликнул» (майнув) ногами, коли Сірко вистрілив в нього з пістоля.

Бурхливим ​​виявилося не тільки земне життя Івана Сірка, а й посмертне. Великий воїн-характерник, навіть після смерті продовжував перемагати ворогів! Він заповів козакам після його смерті відрізати його праву руку і ходити з нею в походи.

Козаки виконали заповіт отамана і, зустрічаючись з ворогом, виставляли вперед його руку зі словами: «Душа і рука Сірка з нами!» Козаки вірили: де рука – там і удача. Тому запорожців ще довго боялися і турки, і ляхи. В одному переказі Сірко навіть названий Сірентієм Праворучком. Руку кошового поховали тільки після зруйнування Запорізької Січі …

А на могилі Сірка був напис на хресті: «Хто буде сім років перед Великоднем виносити по три заполи землі на мою могилу, то буде мати таку силу, як я, і знатиме стільки, скільки і я».

Порятунок Москви

Жива і неймовірна легенда про те, що рука Івана Сірка допомогла перемогти французів у війні 1812 року. Коли російська армія стояла під Бородіно, козак Михайло Неліпа розповів фельдмаршалу Кутузову про звитяжну праву руку отамана Сірка. Справа в тому, що сім’я Неліпи з покоління в покоління доглядала за останками отамана. І, поміркувавши, Кутузов відправив козаків за рукою Сірко.

Але дід Неліпи, старий охоронець останків запорізького отамана, ні за що не погоджувався віддати руку! Довго просили його козаки і, нарешті, все-таки вмовили. Старий Нелипа видав руку тільки під особисті гарантії фельдмаршала Кутузова.

Руку три рази обнесли навколо зайнятої французами Москви, і … французи пішли з російської столиці. Доля війни була вирішена.Так Іван Сірко допоміг російській армії перемогти французів. Не вірите? Ця історія здається вам неймовірною? Однак після війни, в 1813 році Кутузов клопотав про поховання останків Івана Сірка. З чого б йому було турбуватися про якогось давно померлого запорізького козака? Клопотання було задоволене, і останки Сірка поховали в 1836 році на околиці села Капулівка Нікопольського району.

Посмертні поневіряння

Могила Івана Сірка постраждала ще в 1709 році під час розорення Чортомлицької Січі. Але місцеві жителі вберегли її, і сім’ї козаків доглядали за могилою отамана з покоління в покоління.

У листопаді 1967 року, коли берег, на якому перебувала могила кошового отамана, підмили хвилі Каховського водосховища, останки отамана перепоховали. Але перед цим при дуже дивних обставинах череп отамана вилучили з могили …

Оскільки вдруге Івана Сірка ховали урочисто, при великому скупченні народу, віддати його землі без голови було неможливо. Вихід знайшли найпростіший – в труну поклали іншого череп, виявлений при розкопках того ж кургану.

А череп отамана для виготовлення скульптурного портрета відправили в Москву, в знамениту майстерню антрополога М. Герасимова, з метою проведення антропологічної реконструкції зовнішності Івана Сірка.

Після цього череп Сірка майже чверть століття залишався в Москві. Повернули його лише в 1990 році, перед святкуванням 500-річчя українського козацтва. Але і на цьому поневіряння не закінчилися. Після святкування ювілею череп Івана Сірка потрапив … в сейф начальника місцевого відділу культури, де він пролежав ще сім років, поки його не передали в Дніпропетровський історичний музей.

Влітку 2000 року, після численних звернень істориків, було прийнято рішення про поховання черепа отамана Івана Сірка разом з іншими останками в кургані Баба-могила. І через 320 років після смерті знаменитий отаман нарешті знайшов мир і спокій.