В історичних документах ми читаємо про прийняття християнства на Русі у 988 році як про момент, що сприяв утвердженню нових, прогресивних суспільних відносин та розширенню культурних та політичних зв'язків. Проте, досліджуючи коріння християнства, виявляємо, що його витоки знаходяться далеко за межами українських земель – у Палестині, і його основу складав іудаїзм.

Християнство, принесене на Русь місіонерами, зазнало значних змін, адаптуючись до політичних та візантійських інтересів. Це не було просвітленням народу, а скоріше – насильницькою імпозицією нової релігії на слов'ян, які мали свої вірування та культурні традиції.

Язичництво, рідна віра слов'ян, єднала природу та людську спільноту, акцентуючи на силі духу та гармонії із землею. Наприклад, обряди, святкування сонцестоянь, і вшанування багатьох богів відображали повагу до природного порядку і людської вільної волі.

З приходом християнства, багато слов'ян виявили рішучий спротив. Історія знає випадки, коли люди, відмовляючись від хрещення, йшли в ліси та відновлювали общини рідної віри, зберігаючи та обороняючи свої традиції від зовнішнього тиску.

Згадаймо, що вибір князя Володимира прийняти християнство міг бути обумовлений не тільки духовними, а й політичними причинами, в тому числі альянсами з Візантією, що критично позначилося на слов'янських культурних цінностях.

Тож, визнаючи історичну значимість цієї епохи, важливо пам'ятати про багатство і силу рідної слов'янської віри, що заслуговує на вшанування і збереження. Цінування та збереження наших корінних вірувань є важливим елементом утвердження культурної ідентичності та національної гордості.

Теги:

Медіа