Кінець Запорожської Січі

Завжди християнство відігравало руйнівну роль
в історії українських змагань за волю.
Так було з Гонтою і Залізняком,
яких зрадив піп Мельхіседек,
так було з Мазепою і Січчю,
так було і на Майданах, коли попи закликали до покори,
а не до боротьби. Робимо висновки,
де йде мова за боротьбу, там нема місця попам.

Сьвятослав Доленґа

Запорожська Сїч має 20 гармат, 10.000 запорожцїв. І 15.000 запорожцїв, які хлїб роблять, і при потребі можуть взяти зброю. Ґенерал Текелї ввійшов в Запорожські землї як добрий приятель.., несподївано обложив саму Сїч, виставивши перед нею свою артилерію, дня 5 червня послав оповістити Сїчовиків, що Сїчі більше не має бути. Запорожцї мусять піддатися, покинути Сїч і розійтися, коли не хочуть, щоб російське військо їх воювало. Козаки вирішили битися з москалями. Але появився «троянський кінь»: архимандрит В. Сокольський. Він цїлував образ Покрови і казав кошовому Петрові Кальнишевському, що «Господь Бог Христос покарає його, коли він почне проливати «православну християнську кров». Архимандрит звернувся до Запорожцїв, щоб вони «покорилися волї Божій», «отець Володимир Сокольський, почав прохати, щоб не проливати крови христіянської та з надїєю на Бога покоритися його волї. Отаким способом насилу вгамували більшість завзятих Сїчовиків, і старшина пішла з хлїбом-сіллю до Текелія, бо сподївалася, що покірством запобіжить якоїсь ласки од уряду. Текелій прийняв їх ласкаво, але незабаром арештував їх і одпровадив до Петербурґу», (М, Аркас, стор. 365).

Москалї арештованих Українцїв відпровадили на катування до Петербурґу, ограбувавши їх. Вони в арештованого кошового Петра Кальнишевського «Забрали 50.000 рублїв і кілька сот червонцїв, 639 коней, до 1000 штук рогатої худоби та 14.000 овець. Розмірно багатими були й рядові Запорожцї», (І.Крип’якевич).

Землї українцїв Катерина 2 роздарувала своїм воєначальникам. Всїх Українських старшин було тяжко катовано, а тих, що витримали катування, відправлено на каторгу. Кошового Петра Кальнишевського запроторено на острів Білого моря, на Соловки. І там його замуровано у казематї без вікон і дверей, - тільки маленька щілина була, кудою йому подавали їсти. Там він не бачачи сьвіту Божого,промучився 12 років, і тодї тільки перевезли його в другий каземат і дозволили деколи, під караулом ходити до церкви, але розмовляти з ним не можна було. Аж за царя Олександра 1-го у 1803 роцї, 12 листопада він вмер на 112 роцї свого життя.