Княжна Анна. Таємниці бібліотеки

Сто разів відроджувалася Русь, і сто раз була розбита від півночі до півдня, ..
І тоді дійшли ми до цього місця і оселилися огнищами на землі Руській.
І так пройшли дві тьми, двадцять тисяч років ...
“Книга Велеса”

В XI столітті руська княжна Анна Ярославна, дочка київського князя Ярослава Мудрого, вийшла заміж за французького короля Генріха I. Вона привезла на батьківщину свого чоловіка цілу бібліотеку. Рукописи були дуже цінними. Так, на знаменитому Реймському Євангелії з бібліотеки Анни клялися під час коронації французькі королі, включаючи останнього. Раритети Агнеси, як називали її французи, майже вісім сотень років перебували в створеному нею абатстві Святого Вінсента. Але під час Великої французької революції за рішенням Конвенту книжкові багатства з багатьох монастирів і абатств перекочували до Парижа і стали власністю Національної бібліотеки країни.

Під час революції в Парижі під ім’ям Поль Очер жив Павло Строганов – син Олександра Строганова, графа, сенатора, члена Державної ради, колекціонера і директора імператорських публічних бібліотек. Поль Очер славився якобінцем і був у клубі “Друзі закону”. Засідання “друзів” проходили у колишній королівській резиденції -в Версалі. Це було дуже зручно бо доводилося часто користуватися юридичними документами з королівської бібліотеки, що знаходилася тут же, у Версалі. Поль Очер явно опинився в потрібному місці в потрібний час: він був призначений не тільки бібліотекарем клубу, але і зберігачем королівської бібліотеки. Однак Павла не надто займали стародавні манускрипти і книги.Зате непідробний інтерес до скарбів королівської бібліотеки виявляв його батько – граф Строганов. Чи варто дивуватися, що під час перебування його сина на посаді головного хранителя значна частина королівської бібліотеки (у тому числі слов’янські рунічні документи) була переправлена в російське посольство і опинилася в руках колезького асесора Петра Петровича Дубровського. До речі, через певний час по чистій випадковості був розкритий псевдонім Павла Строганова. Його визнали російським шпигуном і видворили з країни.

Тим часом, користуючись смутою, посол Дубровський вивіз із Франції багату колекцію книг, що належали Анні Ярославні. Вона по праву вважається унікальною – єгипетські папіруси, сувої з текстами античних авторів, листи французьких правителів, починаючи з V століття, християнські і давньослов’янські рунічні книги й сувої!

Незабаром слава про придбання Дубровського рознеслася по всій Європі – його збори порівнювали із зборами самого Ватикану! Газети навперебій твердили, що в “хатині”, в “убогих стінах” зберігається багатющий скарб століть, гідний іншої долі. Завітав в “хатину” Дубровського і сам директор імператорських бібліотек Строганов. Йому, пристрасному колекціонерові, у що б то не стало хотілося заволодіти колекцією для своєї бібліотеки, але Дубровський відповів відмовою. У 1800 році посол передав у дар царю Олександру I частину скарбів – давньогрецькі, латинські, єгипетські, древнєфранцузські манускрипти. Але слов’янських рунічних рукописів серед них не було. Чому? Дубровський їх приховав! І на те у нього були вагомі причини. З часів Петра I в Росії насаджувалася сумно знаменита “норманська теорія”. І при Єлизаветі I, і при Катерині ІІ, та й пізніше ця теорія всіляко підтримувалася, а всі свідчення, що суперечили їй, безжально знищувалися або оголошувалися підробками.

Петро Петрович не сумнівався: передай він в бібліотеку слов’янські руни, їх спіткала б та ж сумна доля. Але як не беріг колишній посол свої скарби, їх доля виявилася незавидною, як, втім, і доля самого господаря. На Дубровського був складений донос -немов, він розбазарює цінні манускрипти. Чи не рук Строганова це була справа? Хто знає …

Спеціальна комісія два роки вела розслідування. За цей час Дубровського викинули з його квартири і позбавили платні. У 1816 році, після важкої хвороби, він помер, так і не дочекавшись висновку комісії: навіт визнали хибним. Після його смерті був складений каталог його колекції, але рунічних книг в ній не виявилося. Дубровський забрав із собою в могилу таємницю бібліотеки Анни Ярославни.

Є версія, що слов’янські руни потрапили до найбільшого бібліофіла того часу Олександра Сулакадзева. Принаймні, в його зібранні значилося понад 2000 найдавніших рукописів, і серед них – безцінні. Стародавні пергаменти, рукописи на бересті, шкірі, сувої й книги із древніх руських ведичних храмів. Наприкінці життя А. Сулакадзев пропонував давнину зі своєї колекції Румянцевському музею. Для ознайомлення з ними із Москви до Петербурга прибув якийсь А. Востоков.Тим часом справжнє його прізвище – Остенєк, і походив він із сім’ї Естляндського німця, нащадка тевтонського лицаря. Для Румянцевського музею Востоков-Остенек нічого не придбав, зате незабаром зробився доктором філософії Тюбінгенського університету і кореспондентом Німецької академії наук. За які такі заслуги? За припущеннями дослідників, саме він переправив до Німеччини частину найцінніших книг, які за безцінь придбав у Сулакадзева.