Наприкінці 18 століття Катерина II почала переселення українських козаків і селян на Кубань.
Так російська імператриця планувала вирішити кілька проблем: відіслати подалі розлючених ліквідацією Запорозької Січі вояків; заселити захоплену в Османської імперії територію; зміцнити охорону кордону.
Але навіть на початку 20 століття не всі завдання були виконані. Серед багатьох кубанців були популярні ідеї відокремлення від Росії та об’єднання з Україною. Одним з ключових проукраїнських політичних діячів був тоді Микола Рябовіл.
Рябовіл народився в станиці сучасного Краснодарського краю, товаришував з Симоном Петлюрою (рятуючись від арешту, полтавський семінарист втік на Кубань), навчався в КПІ, а після служби на фронтах Першої світової війни занурився у громадську діяльність.
1918 року була проголошена Кубанська Народна Республіка. Рябовола обрали головою Законодавчої Ради.
Україна і Кубань мали тоді спільних ворогів: «червоних», які бачили Кубань частиною РРФСР, та «білих», що прагнули відтворення Російської імперії. Невдовзі Рябовіл вирушив до Києва на зустріч з гетьманом Скоропадським. Обговорювали перспективи об’єднання: автономію, федерацію. Український уряд дав кубанцям гармати, набої, рушниці й обіцяв допомогу живою силою.
У червні 1919 року Рябовола вбили двома кулями в голову в готелі Ростова-на-Дону. Винними назвали «білих». Наступного року Кубанську Народну Республіку знищили «червоні».
Цю історію згадали в 2017–2018 роках, коли в Києві з’явилися вулиці Кубанської України і Миколи Рябовола.