Лицарі

Михайло Ружинський — князь, український військовий діяч, козацький полковник, козацький гетьман (1585–1587).

Михайло Ружинський походить з того ж давнього українсько-литовського княжого роду, до якого належав один з перших козацьких гетьманів, наступник князя Дмитра Вишневецького Остафій Ружинський, що гетьманував у 1534–1569 рр. Про цього полководця деякі дослідники нашої історії взагалі не згадують, деякі обмежуваються кількома скупими рядками. Про керівника повстанців в Англії чи Італії, не кажучи вже про наполеонівських маршалів, ми завжди знали більше, ніж про полководців, що відстоювали нашу землю. До таких належить і Михайло Ружинський.

Відомо, що своїм гетьманом козаки обрали його 1584 року, коли змушений був зректися булави Богдан Микошинський. Король Речі Посполитої сподівався, що після його погроз та погроз султана козаки вгомоняться. Але не для того князь Ружинський приймав булаву, щоб відсиджуватися на Січі. Вже десь через місяць він згуртував запорожців і повів їх на Перекоп. Й досі в нашій уяві Кримське ханство асоціюються тільки з Кримським півостровом. Це не так. В часи М. Ружинського воно сягало Очакова, займало значну частину сучасної Миколаївської та Херсонської областей, доходило до Дону й Кубані. Отож іти на Перекоп, що знаходився в глибині ханства, наважувався далеко не кожен козацький ватажок. Ружинський повів туди свої полки, завдав татарам поразки і повернувся на Січ зі значними трофеями і здобиччю. Слід вважати, що цей похід мав важливе військово-політичне і пропагандистське значення. Він поставив короля, кримського хана і османського султана перед тим фактом, що, незважаючи ні на які погрози та заборони, козаки продовжуватимуть боротьбу за визволення українських земель і даватимуть відсіч ворогові. Що Січ знову зміцніла і погрози на неї не діють.

Ще важливішим у політичному значенні був похід під командуванням князя Ружинського на річки Кальміус i Берду, що на сучасному Донбасі. I справа навіть не в тому, що козаки завдали там рішучої поразки татарам i, крім усіх інших трофеїв, захопили 40 тисяч коней (до речі, ця здобич мала, кажучи сучасною мовою, стратегічне значення. Бо, захопивши таку кількість коней, козаки значно ослабили можливості татарської орди і на тривалий час забезпечили кіньми власну кавалерію). Ми повинні пам'ятати, що саме після рішучої перемоги М. Ружинського на Кальміусі і Берді ці землі почали підлягати Січі. Тобто, по суті, козаки приєднали до України території, що належали свого часу Київській Русі. I хоча основне військо повернулося на Січ, проте на тих територіях були залишені прикордонні загони, що створили власні поселення.

Ці перемоги викликали велике занепокогння не тільки в Криму, але і в Стамбулi. В обох столицях розуміли, що скаргами королеві на його вірнонепідданих козаків вже не обійтися, слід діяти рішучіше. Татари зібрали величезну орду, здобули підкріплення з місцевих османських гарнізонів і вирушили в похід на Україну. План був таким: розгромити Січ, назавжди покінчити з козацтвом і піти далі — на Черкаси, Канів, углиб держави. Хан Іслям II Ґерай, відомий своєю войовничістю, особисто повів це військо на Дніпро. Але, як кажуть в таких випадках українці, з того великого грому був малий дощ.

Козаки на чолі з Ружинським не стали чекати, поки татари переправляться через Дніпро. Вони вдарили на них якраз на переправі, коли будь-яке військо найбільш вразливе. Чимало татар вони побили прямо у воді чи на острові Таволжанському. А всіх тих, кому вдалося переправитися на правий берег, добили козаки, які влаштували засідку в прибережних байраках. Тобто як полководець князь Михайло Ружинський повівся в цій війні з мудрістю істиного стратега.

Ще більше зміцнів авторитет запорожців, коли через кілька місяців, вже навесні 1587 року, гетьман Ружинський повів їх на Очаків. Спочатку козаки мали намір здійснити напад тільки на передмістя цього османського форпоста. Та коли він пройшов вдало і всі османські військові сили було погромлено, українці запаслися «кішками» та штурмовими драбинами і протягом однієї ночі, з першого приступу, зуміли взяти могутню фортецю штурмом. Наслідком цього походу стало те, що козаки визволили чимало полонених і захопили величезні трофеї. Недарма османський історик і літописець Наїма, що жив у XVII ст. i був сучасником епохи, про яку йдеться в цьому та інших есе, говорив про козаків: «Можна з упевненістю сказати, що неможливо знайти на землі людей більш хоробрих, які б так мало турбувалися про свог життя і так мало боялися смерті». Це було мовлено і про лицарів Михайла Ружинського.