«...між Сциллою московського утиску і Харибдою турецької напасті...»

Цього найдовшого і найчорнопам’ятнішого у моєму житті року маємо подвійний ювілей: у травні виповнилося 280 років від дня смерті видатного Гетьмана України Пилипа Орлика, а 22.10.2022 виповнилося 350 років з дня його народження.

Оголошувані століттями (що літургії?) анатеми Іванові Мазепі й Пилипові Орлику, безконечні інвективи «націоналістам», які «прідумалі канстітуцію Філіпа Орліка» (поневаж воно називається насправді «Договоры и постановления…», – прі чьом тут канстітуція???), плавно еволюціонували у «спецоперацію» і, зрештою, у «демілітаризацію» вкупі з ґвалтовною «денацифікацією».

Проте була девастація Батурина, яка у Вікіпедії офіційно називається «Батуринська різанина» або «геноцид у Батурині»: каральні дії московських військ із захоплення і знищення Батурина – столиці України і гетьмана Івана Мазепи та його мешканців 13 листопада (н.с.) 1708 р. Під час цієї акції московські війська вирізали всіх мешканців міста, незалежно від віку і статі.

А також були описані теж у Вікіпедії обставини знищення російськими військами (які тоді послідовно в українських архівних документах називаються mosсoviticus – московитськими; росії ще не було) українського козацького утворення – Запорізької Січі 25 травня 1709 р., – сплановані репресії за підтримку запорожцями на чолі з Костем Гордієнком самостійницької політики гетьмана Івана Мазепи. Під час військової операції було зруйновано центр запорізького козацтва – Чортомлицьку Січ.

Пилип Орлик у Преамбулі Конституції 1710 року називає її Sicz Antemurale – Січ Заступниця.

Мало того, Запорозьку Січ ліквідовували ще й 1775 р., тепер уже, з наказу Катерини ІІ, – остаточно. Того самого 1775-го, коли Російська імперія узяла участь у поділі – «розборі» Польщі.

Через сотню років репресували, як здавалося російській владі, залишки українського інтелекту і волелюбного духу – Кирило-Методіївське братство, заславши, зокрема, Тараса Шевченка.

А потому у столітті ХХ ще була довга вервечка репресій: зокрема – Голодомор; зокрема – блискавичні репресії проти національного спротиву ОУН-УПА операція «Запад» (21 жовтня 1947 р.); зокрема – репресії проти дисидентського руху, які перманентно тривали упродовж 50–80-х.

Не згадуючи на додачу пару сотень заборон української мови, яка вперше фахово описана у рукописних підручниках, датованих 1643 і 1645 роком Іваном Ужевичем, студентом Сорбонни, латинською – тодішньою мовою міжнародного, зокрема наукового, спілкування, – за три роки перед тим, як Богдан Хмельницький був у Києві оголошений Гетьманом України і князем Руси. Але ж: «нє било, нєт і бить не может»!

Спочатку було Слово… І згідно з ним утворилася держава.

***

Не заперечую поширене в інформаційному просторі заперечення широковідомої думки, що «ті українці оплакують поразки замість того, щоби святкувати пам’ять перемог». Але не погоджуюся із твердженням свого нині вже покійного близького колеги: «я християнин – простив, але не забув». Прощати теж треба розважливо та й розсудливо, бо непокаране зло повертається стократно. Завжди і вічно.

Усе своє свідоме життя намагаюся виявляти, знаходити й оформляти у слові позитивні ідеї, які є насправді нашими національними перемогами. Одна з моїх найулюбленіших – Конституція 1710 р. Коли важко дихалося ще у недавніх срср-івських 70–80-х роках минулого століття, а я шукав собі осердя, світоглядного якоря на підтвердження моїх почуттів і переконань. Пощастило. Навчаючись в аспірантурі у Києві, відкривши для себе і прочитавши текст, – я «знайшов»! По-грецьки Архімед у подібній ситуації вигукнув «Геврека»! Нарешті я знайшов незаперечний і переконливий арґумент, що українці – повноцінна європейська нація. Я це знав з дому, я це відчував, але тривалий совєтский пресинґ і спілкування із розчарованими ровесниками іноді провокували сумніви.

Сьогодні я одержав від давніх колег інформацію про відкриття виставки у Центральному державному історичному архіві України, присвяченої 350-м роковинам від дня народження Пилипа Орлика, наступника Івана Мазепи. Пилип Орлик народився 21 жовтня за новим стилем 1672 р.

Там подана достатня інформація і виставлені ориґінали декотрих документів. Поміж ними: повний староукраїнський текст, скорочений латиномовний, пізня копія XIX ст., зроблена, очевидно, у росії. Про це свідчить те, що текст копіїст переписав з лівого боку аркуша, а права смуга містить пояснення українських слів і полонізмів. Явно особи, для яких ця копія робилася, української мови не знали. Статистика засвідчує, що для московитів абсолютно невідомими були принаймні 10% слів українського документа.

Тексти написані рукою Пилипа Орлика, за винятком щойно згаданої російської копії, а також староукраїнського тексту: там тільки підпис виконаний рукою гетьмана, а сам текст пера генерального писаря в уряді Орлика – Івана Максимовича.

Ще один документ – латиномовна преамбула конституції, написана теж рукою Пилипа Орлика. На жаль, на сьогодні повного латиномовного тексту конституції не виявлено, проте зіставлення змісту всіх ориґінальних списків й аналіз лексичних і стилістичних особливостей епістолярію Пилипа Орлика можуть бути підставою для твердження про ориґінальність усіх текстів.

Цікавинкою виставки є боргова розписка Пилипа Орлика за позичені гроші і цінні речі. Рік 1719-й був дуже важким у його складній біографії.

Це не перша і – є надія – не остання виставка Орликових документів. Минулого року у Софії Київській була виставка, присвячена Дню Незалежності України, на якій експонувалися оригінали короткої латиномовної версії зі Шведського архіву.

На завершення наголошу, що упорядниця виставки – досвідчена архівістка Ольга Вовк, яка свого часу у російському архіві виявила староукраїнський ориґінал.

Що таке Сцилла і Харибда поки що, здається, не потрібно спеціально пояснювати. «Між двох вогнів»… Хоча нині, напевно, за винятком професійних ковалів, навряд чи хтось пояснить, що означає «між молотом і ковадлом». А проте нормальний українець сприймає такі змісти інтуїтивно. Головне для нас тут не це, а уточнення, що є Сциллою і що є Харибдою. Три століття тому Пилип Орлик визначив головні ризики для України як «московський утиск» та «турецька напасть»… Ця промовиста цитата неодноразово зустрічається у різних листах Пилипа Орлика. Читай так або навспак, а завше вийде «із вогню та в полум’я», бо кожне нове узалежнення стає ще гіршим від минулого. Якщо нема свободи, прав і вольностей, якщо нема нового, праведного закону, якщо нема нації і створеної нею власної держави. Видать, організатори Виставки на вшанування нашого великого Гетьмана добре знають українську ментальність й українську фразеологію, яка одразу сиґналізує уважному читачеві про суть справи.