Морозе, морозенку

Ну, що ще простіше? Всі ж ми знаємо: "Ой, Морозенко, Морозенку, ти – славний козаче…". А щоб Ви розповіли іноземцю про Морозенка? Яке ім’я славного героя? Звідки він?

Виявилося, що справжнє ім’я козака з галицько-подільського шляхетського роду Станіслав Павлович Мрозовицький, прийшов він у світ у селищі Кровинка на Тернопільщині. Його батько – підстароста у містечку Теребовлі поблизу Тернополя.

Станіслав Мрозовицький здобув прекрасну освіту: закінчив Краківський університет у 1629 році, повернувся в Теребовлю. Відпочивши трохи, Мрозовицький поїхав до Варшави, де служив пажем при королівському дворі Владислава IV. Дуже закоханий був Станіслав у красуню Потоцьку, але перевагу вона віддала Адаму Казановському, тому між молодим високоосвіченим Мрозовицьким і гордовитим та пихатим шляхтичем виникло непорозуміння з прикладанням рук. Станіслав залишив королівський двір, переїхав до Кракова, працював секретарем при дворах магнатів Тарновських, а потім Оссолінських.

І знову вибуховий характер Мрозовицького змінив долю, не зміг терпіти зневажливого ставлення до себе, адже йому дорікали, що він русин (українець). Хоч Станіслав був римокатоликом, вважав себе патріотом української землі, любив свій народ і поважав його звичаї, традиції та віру. Не терпів тих, хто вважав себе вельможним колоністом і з погордою ставився до "руського хлопа".

У 1634 році Мрозовицький залишив дім Оссолінських, перейшов до Ніщинських у Баранові працювати секретарем і бібліотекарем. Не довелось йому і тут довго протриматися. Потяг до знань змусив молодого Мрозовицького продовжити навчання за кордоном: у Падуанському університеті. Славний козак знав десяток іноземних мов: крім польської досконало володів латиною, французькою, німецькою, італійською, іспанською. Др. Михайло Брик-Дев’ятницький з Голландії віднайшов в архівах голландської військово-інженерної академії у Френекері відомості, що Станіслав Мрозовицький прибув туди із Гданська у 1634 р., замешкав на приватній квартирі та студіював в академії до 1638 р.

Після закінчень академічних студій Станіслав знову повернувся до Польщі, але ніде собі не знайшов місця для душі, навіть у домі батьків його прийняли досить холодно за русинство. Розчарований син покинув батьківську оселю і подався до козацького війська. З 1638 р. Станіслав Мрозовицький був полковником реєстрового козацького війська; понад десять років успішно водив свій полк у бої, встигав усюди: під Жовтими Водами, Корсунем, Кам’янцем-Подільським, Львовом. 7 червня 1645 року Станіслав Мрозовицький одержав документ, виданий королем Владиславом IV на Чигиринське полковництво. У 1645 — 1648 рр. полковник корсунський брав участь у битві під Пилявцями.

Після смерті батька Станіслав відмовився від спадщини на користь дітей від мачухи; обрав віру своїх прадідів, змінив ім’я, прізвище.

І уже Нестором Морозенком разом зі своїм полком перейшов на бік гетьмана Богдана. Хмельницький любив і шанував Морозенка: призначив його наказним Корсунським полковником, доручав відповідальні посади: то начальника запорізької кінноти, то дипломатичну службу. Не вгавали й поляки: висилали посланців (єзуїтів, навіть красуню Потоцьку), обіцяючи йому місце при королівському дворі, чи в королівському війську, і кар’єру, і шану, і привілеї. Тричі намагалися його вбити.

Але полковник віддався вишколу доброї козацької кінноти. У 1649 р. Морозенко очолював козацьку кінноту війська Б. Хмельницького, брав участь у ряді битв, упродовж двох місяців керував кіннотою під Збаражем в обложеному поляками Збаразькому замку.

З 28 червня по 28 серпня 1649 року гетьман Богдан Хмельницький обложив Збаразький Замок. Польська сторона втратила вбитими відомих шляхтичів. В українському війську під час штурмів загинув гадяцький полковник Кіндрат Бурляй, був важко поранений Іван Богун. 28 липня 1649 року, у вівторок, під час трагічного перемир’я полковник Нестор Морозенко йшов на переговори з Кшетульським і був убитий снайпером (за однією з версій).

У кінофільмі "Вогнем і мечем" пролунали слова Генріха Сенкевича: "Преславний був козак, улюблений хлопами".

Поховали Нестора Морозенка урочисто: з отаманом прощалися всі козацькі полки, над тілом одного з найзвитяжніших лицарів плакав сам Хмельницький; всі стяги були приспущені; після останнього салюту його було віддано землі.

Розповідають, що після цього заюшила справжня злива — наче саме небо плакало разом із козаками. "За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче".