Мріяв про вільну Україну, коли ще самі українці “дрімали”: цікаве про особистість Михайла Драгоманова

Михайло Драгоманов народився 1841 року в Полтавські області. Його батьки були нащадками козацької спадщини та дворянами.

Мав брата Олександра та сестру Ольгу (Олену Пчілку – мати Лесі Українки).

У Гадяцькому повітовому училищі захоплювався історією, особливо античним світом, географією та мовами. У Київському університеті Святого Володимира захопився політикою та намагався поєднувати навчальний процес із громадською роботою, на яку його підштовхували тодішні суспільно-політичні настрої.

Згодом Драгоманов зайнявся публіцистикою, в якій порушував важливі українські питання щодо історичних, етнографічних, філологічних і соціологічних тем. Часто бував за кордоном, що наштовхнуло його на думку “розбудити” тамтешнє українське середовище і піднести його рівень суспільної свідомості. Він почав видавати україномовні газети та відповідні збірники.

В Емському указі 1876 р., скерованому проти української мови та українофілів, наголошувалося на необхідності вислання Михайла Драгоманова як небезпечного агітатора. За цим указом його звільнили з Київського університету.

Після цього Драгоманов переїхав у Болгарію, де викладав на кафедрі загальної історії історико-філологічного факультету Софійського університету. У Софії Михайло Драгоманов раптово помер від розриву аорти і там же був похований.
ВНЕСОК ДРАГОМАНОВА У ПОЛІТИЧНИЙ РУХ УКРАЇНИ
Публіцист був прихильником ідеї асоціації розвинених особистостей, за якою в центрі перебуває не держава, а сама людина. Відповідно до цього він наполягав на максимальній децентралізації влади та самоврядуванні громад і областей.
За приклад Драгоманов часто згадував США та Швейцарію, котрі є організованими федераціями, основною яких є громадське й місцеве самоврядування та гарантія природних прав і свобод людини.
Засуджував терор і диктатуру як засіб правління. Виступав за права людини і громадянина, скасування тілесних покарань і смертної кари, недоторканість житла без судової постанови, таємність приватного листування, свободу совісті, друку, слова і віросповідання, а також церкву, яка мала відділитися від держави.
Драгоманов заохочував суспільство до серйозних соціальних реформ: ліквідації кріпосництва як юридичної нерівності, подолання станового принципу розподілу податків і здійснення поступової націоналізації головних засобів виробництва з наданням права користуватися ними населенню.
На думку Драгоманова, держава повинна мати три гілки влади: законодавчу, судову і виконавчу, де в законодавчу входив би імператор (з успадкованою владою чи обраний) і союз. В судовій мав би бути Верховний суд (сенат), де статус суддів визначав би закон, а членів Верховного суду призначав глава держави довічно.
Учений впритул підійшов до окреслення найважливішої ознаки правової держави – відповідальності держави перед громадянином у разі порушення його прав.
Він намагався ввести Україну в європейську спільноту народів шляхом наближення її до європейських політичних і правових стандартів.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Перебуваючи в Женеві, Михайло Петрович заснував вільну українську друкарню. В ній видавали твори Шевченка, Мирного, Білика та інших геніїв української літератури.
Його дружина Людмила була акторкою. Обвінчалися вони 1864 року. У шлюбі народилося двоє дітей – донька Людмила та син Світозар.
Драгоманов оплачував навчання брата і сестри, тому перебував у скрутному матеріальному становищі. Йому доводилося працювати на декількох роботах – вести лекції в гімназії, писати в журналах та газетах.
Часто бував за кордоном, відвідав Берлін, Гайдельберг, Відень, Флоренцію, Прагу та інші міста. Любив їздити до Львова.
Мав безліч псевдонімів: Толмачов, Українець, М. Кузьмичевський, П. Кузьмичевський, Кирило Василенко, Волинець, М. Галицький, М. Гордієнко, П. Петрик, Чудак, М. Т-ов та інші.
За кілька років до смерті Драгоманов написав працю “Чудацькі думки про українську національну справу”. Її можна вважати заповітом науковцям у галузі дослідження української історії.
Хворів на аневризму аорти, через що йому було важко говорити. Помер від розриву аорти 2 липня 1895 року. Похований у Софії за протестантським обрядом, бо Михайло Петрович заповідав, щоб його не відспівував небритий і немитий московський піп.
Людмила Драгоманова на 23 роки пережила чоловіка, їй у Софію надсилав матеріальну допомогу Євген Чикаленко. Згодом вона переїхала до Києва. Похована за кошт УНР.
Донька Лідія вийшла заміж за письменника Івана Шишмана, царський рід якого відомий із Х століття. Чоловік перекладав Тараса Шевченка болгарською, 1918 року був амбасадором Болгарії в Україні.
Син Світозар був професором економіки в Київських вишах. 1930 року усунений як “небажаний елемент”. Від 1943 року перебував у еміграції, помер у США.
У Аргентині живуть нащадки племінниці Михайла – Оксани, письменниці, яка працювала в посольстві УНР у Відні.