Щоб відновити філософський зміст української етнічної культури, слід вивчити всі відомі космогонічні знаки, які існували на нашій землі впродовж тисячоліть.
Палеолітичне й неолітичне населення залишило на території України найдавніші твори мистецтва, на яких уже існували знаки-символи. Біля с. Мізин на Чернігівщині знайдені перші у світі сварги (свастики) і безкінечники (меандри). До цього ж часу належать перші скульптури Богині-Матері, які були відомі у всій Європі. Неолітична культура (приблизно 8–5 тисяч років тому) сформувала міфологему умираючого і воскресаючого Бога-Сонця. Поховання зерна в землю (засів) і його воскресіння (проростання) навесні дали початок уявленню про безкінечне повернення, перевтілення, вічність життя. Всі ці знання були відображені в символіці.
Серед найдавніших європейських культур найбагатшою і найвиразнішою по праву визнана Трипільська археологічна культура. Нині наука все впевненіше знаходить серед трипільців наших Предків. Отже, нам сьогодні важливо зробити наукову реконструкцію знаків-символів, понять, якими давні трипільці позначали життя і своє розуміння Всесвіту.
Немає сумніву в тому, що Трипільська цивілізація розвинула символіку, успадковану нею від племен ранньопалеолітичного періоду, адже ніякий знак не виникає на порожньому місці. Найархаїчнішими знаками були сонячні та місячні символи (солярні та люнарні), які мали тісний зв’язок із календарем.
Знаки сонця – це коло, колесо з шістьма спицями, концентричні кола, круг з хрестом усередині. Знаки місяця – дуги, повернуті в різні боки, що символізувало фази місяця; півмісяці, що позначають Молодика і Старого місяця, а також півмісяці, повернуті «рогами» догори (нині в народі означає добру погоду). Цікавими є трипільська чара, на якій зображено 12 місяців, і тарілка з чотирма місяцями, вписаними між променями рівнобічного хреста, що підтверджує саме календарність цих зображень.
Такими ж давніми є зображення рослинних символів: деревце з піднятими гілками, ялинка, колос; малюнки у вигляді квітки (коло з шістьма чи восьма пелюстками навкруги), світове дерево.
Символ дерева – один із найстійкіших в українському знаковому космосі, який дійшов до наших днів. Вічнозелене Дерево Життя складається із трьох сфер: стовбур, верхів’я і коріння. Стовбур, як уже було сказано вище, означає земне життя людей (Ява), крона дерева (гілки й листя) – духовний світ Богів (Права), коріння – підземний, потойбічний світ (Нава). Але у трипільських деревах-ялинках ці три сфери не виражені, до того ж дерева зображаються групами, що свідчить про символіку рослинності взагалі.
Три яруси світу зображені на трипільських глеках способом поділу сферичної композиції посудини (наприклад, кулястої макітри або глечика) на нижній, середній і верхній світи. Їхні вже пізніші арійські назви збереглися на індійському ґрунті в Рігведі: свах – верхнє небо із запасами води; бгувах – повітряний простір із сонцем, місяцем, зірками; бгух – земля, ґрунт.
Найбільше зображень дійшло до нас на ритуальному посуді, скульптурках Богинь родючості (Рожаниць) тощо. Такий посуд символізував прохання дощу – це підтверджується малюнками жіночих фігур, які підносять чару до неба (пор. укр. «чарувати» – замовляти над чарою води, ворожити чи робити так звану «живу воду»).
Магія родючості полів була тісно пов’язана з магією плодючості людей і тварин. Мабуть, тому у складі глини, з якої ліпилися фігурки Рожаниць, було замішане зерно пшениці або пшеничне борошно. Символом засіяного поля вважають квадрат або ромб, розділений хрестом на чотири частини, в кожній з яких зображена крапка, що символізує зерно. Такі ж зображення іноді малювалися на животі жіночої статуетки, що означало вагітність.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira