Ставлення до невістки або зятя-приймака в традиційній українській родині було дуже неоднозначним.

Воно могло варіюватися від приязні і любові до зневаги, публічних принижень та конфліктів.

У фольклорних джерелах життя зятя-приймака описується як тяжке, переповнене важкою працею, а ставлення до нього тещі і тестя – як несправедливе та зверхнє:

«Їде приймак, їде приймак,
В сопілочку свище,
Ховай, доню, вареники,
Їде приймачище».

Аналогічні свідчення знаходимо у польових матеріалах по всій Україні: «Ну, канєшно, можеш собі представити, от ідеш у чужу сім’ю. Їм це нравиться, а тобі це не нравиться. Нема совпадєнія, тай через то. І як на приймака, так як на чоловіка звалюють більшинство роботи, шоб батьки звалювали цю роботу на нього, значить це йому не в обіду, бо це його батьки. Як уже посторонні люди підказують «це роби», то це наче вже неприємно» [с.Салинці Немирівського р-ну Вінницької обл.]. На Закарпатті про приймаків казали: «Хто пристає – тому світа не вистає» [с.Завадка Воловецького р-ну Закарпатської обл.].

Цікаво, що норми традиційної культури передбачали можливість соціальної реабілітації для приймака. Зокрема, на Поділлі було прийнято по семи роках перебування у приймах наскладати грошей на власне господарство і стати повноправним «хазяїном» [с.Круподеринці Погребищенського р-ну Вінницької обл.]. Також приймак отримував можливість очолити господарство після смерті тестя, якщо в останнього не було дорослих синів.

З іншого боку, коли в родини молодої було велике господарство, на зятя охоче чекали, адже це була додаткова чоловіча сила. У таких випадках, якщо парубок ішов у прийми на запрошення родини молодої, він вважався рівноправним і у новій родині, і у громаді: «Теща ставилася, залежно від того, в яку сім’ю попав, як вони розуміли, бо були такі, що ледве чекали, бо був в них ще якийсь чоловік, робоча сила» [с.Завадка Воловецького р-ну Закарпатської обл.].
В окремих випадках, коли тещу і тестя з приймаком пов’язували особливо приязні стосунки, йому могли навіть давати менше роботи по господарству: «Приймаку було лучче, чим хазяїну. Його не будили рано, його не зачіпали: спиш, то спи» [с.Сальник Калинівського р-ну Вінницької обл.].

Невістку у новому домі здебільшого також зустрічали більш ніж прохолодно. Свекром та свекрухою найбільше цінувалися такі якості молодої дружини як покірність та повага до старших. Вважалося, що невістка не мала права перечити свекрусі.

Втім, народна традиція виділяла для невістки окремий день, коли та могла провести час з подругами у шинку. Цей звичай мав назву – понеділкування. Етнограф Василь Скуратівський наводить обов’язкові умови для отримання права на понеділкування: «Щоб мати право на “понеділкування”, потрібно було отримати дозвіл чи згоду від майбутнього чоловіка. Скріплювалась ця акція під час заручин. Дівчина, яка давала згоду на шлюб, ставила умову: вона пов'яже рушниками сватів лише тоді, якщо їй вільно буде раз на тиждень, себто в понеділок, звільнятись од усіх родинних і господарських обов'язків, брати участь у колективній сходці чи одвідувати корчму. Згодившись на це (в іншому випадкові відданиця “давала гарбуза”), майбутній чоловік не мав права позбавити дружину одвідувати жіночий гурт; якщо він не дотримувався даної обіцянки, то нерідко шлюб розпадався».

Саме понеділкування відбувалося наступним чином: «Заздалегідь домовившись, жінки збиралися в одній з осель, приносили борошно, пшоно, яйця, масло та інші продукти й готували з них колективний обід. Протягом дня молодиці вели неквапну розмову: згадували дівування, адже заміж виходили раніше у 15-17 років, ділилися секретами інтимного життя (не всі зважувались робити це з матір'ю), співали, а нерідко й тужили, якщо подружнє життя не склалося». Василь Скуратівський зауважує, що даний обряд виконував для української жінки важливу психологічну функцію зняття нервової напруги з одного боку, а з іншого – був своєрідною формою переходу від дівоцтва до жіноцтва.

Двозначне ставлення до невістки і приймака в традиційній культурі старші люди пояснюють господарською і психологічною перевіркою новоприбулого члена родини: «Це залежить від того, в яку сім’ю попадеш. Не є закон, але воно домінує. Люди знають, що це приймак. В цьому йде оцінка. Це приймак! Якшо прийшла невістка, то вона прийшла в невістки. Невістка – чужа кістка» [с.Сальник Калинівського р-ну Вінницької обл.].

Таким чином, статус зятя-приймака чи невістки залежав від тривалості проживання у новій родині, особистих якостей та взаємостосунків у сім’ї.

Теги:
Джерело: http://ethnography.org.ua/content/nevistka-chuzha-kistka-pryymak-neborak
 

Медіа