Про давні слов'янські держави на українських землях

За останні століття московська імперія зробила все, щоби українці не знали свого правдивого минулого, походження свого письма та мови, витоків своєї ментальності та світогляду.

Репресивна політика Москви була сконцентрована на тому, щоби стерти пам’ять тисячолітніх слов’янських державностей, залишивши лишень відносно недавню, перефарбувану та переіменовану ними ж «єдину колиску», яка стала основою «русского мира».

Мова йде про давню українську державу Рось, яку через нищення давнього, багатотисячолітнього, рахманського, православного спадку І тис. до н.е .–І тис, н. е., написаного велесовицею, шляхом введення в обіг компільованої візантійської кирилиці, переписування літописів з велесовиці на кирилицю, правок та фальшування текстів, цілеспрямованного нищення всього велесовичного та належного до слов’янського минулого, стали називати Руссю.

То яку ж глибину має українське минуле?

Найперше, варто знати, що справа йде про ті держави, які стали стрижнем слов’янської цивілізації, які мали безперервний послідовний зв’язок із минулим носіїв православного, давньослов’янського світоглядів.

Це держави, у яких перебував центр рахмано–волхвівської системи, її головні керівні структури — Перша Троянь (духовна влада), БУС (керівник держави), армія, духовні та військові навчальні заклади.

Такі центрально-слов’янські держави послідовно змінювали одна одну протягом І тис. до н.е.–І тис. н. е., займаючи ту ж саму територію, зі столицями в одному і тому ж місці, з центральним осередком, який мав назву Роксолань.

У давнину ці держави мали назви Артанія (Велика Сукупія), Дулібія, Рось.

Вони мали постійне та єдине центральнослов’янське ядро, навколо якого утворювалися союзи дружніх держав, князівств, уділів світоглядно-православного спрямування, де православне просвітництво вважали сакральною і непорушною справою.

Прослідкувати виникнення, розвиток, діяльність цих світоглядних союзів, їхню боротьбу за збереження давнього православного спадку, світоглядних знань, основ рахмано-волхівської системи, можна у статті «ВІЙНИ ПРОТИ СЛОВ'ЯНСЬКОГО СВІТОГЛЯДУ», яка є в інтернеті.

Але навіщо нам цей спадок?

Відповідь проста.

Саме цей давній православний спадок, діяльність рахмано-волхвівської системи, дали слов’янам, а найперше українцям, те, що нині зветься нашим менталітетом, нашою духовністю, нашим світорозумінням.

Не препарувавши минулого цієї системи, не осягнувши її сакральних знань, ми не будемо здатні самореалізуватися як українці, не зможемо зберегти українські першооснови для наших дітей та внуків.

Натомість ми і надалі будемо вважати, що компільовані Москвою в 15–16 століттях «давньоруські» літописи — це надійні джерела, які кажуть нам правду (про це стаття в інтернеті «ДАВНЬОРУСЬКІ ЛІТОПИСИ - ЦЕ ФАЛЬШИВКИ 15-16 СТОЛІТЬ!»).

Саме цього і прагнуть імперські ідеологи та їхня «наука»!

Таку «науку» нині влаштовує те, що українці не бачать власного глибокого минулого і воюють лишень за створені Москвою наративи.

Їм важливо, щоб українці не шукали більш давніх велесовичних першоджерел, написаних Волосом, Нестором, іншими літописцями, не прагли бачити глибин слов’янської, православної, рахманської спадщини.

Чому не розуміємо цього?!

У статті «ТАЄМНИЦІ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ» (таку легко знайти в інтернеті), дослідники рахманського православного минулого відтворили модель минулого України глибиною у три тисячі років, з переліком головних подій навколо центрів загальнослов’янських держав на Історичній Волині.

Ця, для початку трьохтисячолітня історія, має такий узагальнений вигляд:

• Велика Сукупія — Артанія зі столицею у Арті (10-6 ст. до н. е.).
• Напад готів, скотів та галів, руйнування Арти (564 р. до н. е.).
• Карпатський та сарматський походи до Європи, визволення Арти (кін. 6–4 ст. до н. е.).
• реформи у Артанії, відновлення просвітницької системи (3–2 ст. до н. е.).
• побудова міцного духовного центру на місці Арти — Соуренжа, перейменування союзу у Дулібський (1 ст. до н.е.–1 ст. н.е.).
• зміцнення Дулібії, побудова союзу слов’ян з гунами (2–6 ст. н. е.).
• зростання напруженості навколо Дулібії, проблеми з яхами-полянами (7–8 ст. н. е.).
• атака на Соуренж, реформи державного центру в Роксолані, перейменування Дулібії в Рось (поч. 9 ст. н. е.).
• Рось у кільці ворогів, варяжська проблема (сер. 9–сер. 10 ст. н. е.).
• зрада Рюриковичів, захоплення варягами Київського уділу (межа 10–11 ст. н. е.).
• війни Росі проти Рюриковичів, вигнання їх разом з варягами на Верхнє Поволжя (11–12 ст. н. е.)
• татарсько-яхівське нашестя на Рось (сер. 13 ст. н. е.).
• війна Трояні та волинсько-роських князів у союзі з Литвою проти яхів-татарів (сер.13–сер. 14 ст .н. е.).
• реформи устрою держави з центром на Волині, перейменування держави в Волинь-Україну (14–15 ст. н. е.).
• побудова волинськими князями Запорізької Січі (кін. 14–15 ст. н. е.).
• розбудова держави Україна, боротьба з магнатством (16–сер. 17 ст. н.е.).
• війна магнатів та їхніх покровителів проти України (сер. 17–поч. 18 ст. н. е.).
• окупація України Річчю Посполитою та Москвою, розгортання репресій проти рахмано-волхвівської системи (поч. 18–кінець 18 ст. н. е.).
• поділ Речі Посполитої, захоплення більшої частини земель України імперією Романових, нищення усього рахманського та українського (кінець 18 ст. н. е –поч. 20 ст. н. е.).
• спроба відновлення української державності, УНР (1917–1919 р.).
• захоплення України більшовиками (1918–1921 р.).
• Україна у складі СРСР, новітні репресії, голодомори, виселення (1922–1991 р.).
• незалежна Україна у спробах самоідентифікації (з 1991 року).

І на завершення...

Світоглядна перемога над «русским миром», над імперською лудою, яка тяжіє над слов’янським та українським минулим, криється не у боротьбі за спотворену Москвою «давньоруську літописну спадщину», а у розкритті того, чого московські ідеологи бояться найбільше:

• глибинної та правдивої слов’янської минульщини;
• знань про центральнослов’янське ядро на теренах Історичної Волині;
• збереженого спадку давніх слов’янських державностей (Великої Сукупії-Артанії, Дулібії, Росі), який тримає українська земля;
• справжніх давніх велесовичних текстів минулого, які вимагають грунтовного вивчення і шани…

То чи готові шукати правду?

Чи надалі будемо боротись лишень за урізані, перероблені та скомпільовані московитами кириличні тексти?