Природні культи території Дніпрово-Дунайського водного басейну в світлі сучасних досліджень

Найдавніша згадка про те, що греки напали на Русь відображена у Веді  родопських болгар. Князі Аскольд і Дір, Олег, Ігор, Святослав стримували Візантійську імперію від експансії на землі стратегічного торгового шляху «Із варягів в греки», що спричиняло ряд військових конфліктів. Останній княжий похід на Візантію датується 988 роком – це осада Корсуня в Криму князем Володимиром, після чого почалось поступове охрещення східних слов’ян.

З прийняттям християнства князівсько-боярською елітою Русі в 988 році східні слов’яни – українці, московити, білоруси - від релігійно-політичних законодавців отримали найнижче ієрархічне місце як в культурному, так і в релігійному характері, оскільки пізніше за всіх в Європі перейшли до християнського обряду, а при цьому сам процес навернення до християнства народу проходило проблемно, розтягуючись на кілька століть. Відомі випадки охрещення язичників навіть у ХІХ столітті (наприклад, за даними "Известий о состоянии й приращении православного народонаселення" у 1847 p. охрещено 1522 язичників). Можемо стверджувати, що з християнством протягом всього останнього тисячоліття етнічна релігія в Україні існувала поруч, хоч і в таємних формах, паралельно[4].

Греко-римська культура стає вчителем своїх духовних підданих. Етнічна культура еллінів з культурою древніх семітських народів (яка поширюється разом з Біблією) стає світовою. Разом з тим етнічна культура слов’ян піддається меншовартості і демонізації: «І нині по українам (по окраїнах) моляться ему, проклятому богу Перуну»[5]. Але ж з давніх часів відомо, що культура етносів є безпекою і запорукою благополуччя нації, а також лідерів цієї групи.

Підкріплено авторитетом певних інституцій досі живе стереотип примітивності східно-слов’янського етносу. Так було б і надалі, якби цивілізаційні проблеми ХХ – початку ХХІ ст. (війни, революції, релігійні конфлікти) не примусили науковців заглибитись у витоки цивілізаційних засад, без чого не  можливо зрозуміти причини катастроф та перспективи їх вирішення. Разом з цим почала розкриватись культурна епоха, яка передувала рабовласництву. Дослідники, зокрема мовознавці, археологи, релігієзнавці, народознавці-етнографи та інші фахівці, застосовуючи сучасні методи досліджень, почали шукати витоки найдавніших ведичних культур на обширних територіях континентів. В такий спосіб коло пошуків ними поступово звужувалось до території межиріччя Дніпрово-Дунайського водного басейну. В скарбницю наукових досліджень, які відносять зародження та формування ведичної культури до цієї території слід віднести В. Рен-Бойковича «Колиска культури людства» (Нью-Йорк, 1983), О.М. Трубачова «Indoarica в Северном Причерноморье» (Москва, 1999), С.І. Наливайка «Таємниці розкриває санскрит» (К., 2000), А.Г. Кифішина «Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ-ІІІ тысячелетий до н. э.» (К., 2001), Ю.А. Шилова «Прародина ариев» (К., 1995), В.О. Сафронова «Индоевропейские прародины» (Горький, 1989), І.Ф. Ковальової «Социальная и духовная культура племен бронзового века (по материалам Левобережной Украины)» (Днепропетровск, 1989). Роберт Макрам, Уїльям Крен і Роберт Макнійл доводять походження англійської мови і всіх індоєвропейських мов з мовного середовища Середньої Наддніпрянщини[6].

За висновками всесвітньовідомого російського академіка Б.О. Рибаковим: «Предки арийцев жили в Поднепровье… Есть все основания предполагать, что «Ригведа» зародилась на берегах Днепра. В русской летописи упоминаеться слово «останцы». Это те, кто остался жить [на берегах Днепра], хотя племена отправились в Индию. Мой призыв к украинцам: займитесь изучением санскрита [на котором написана индоарийская Ригведа], по языковым признакам найдите среди своих племен «останцев» - и востановите связь времен»[7].

Одна з найбільших наукових і освітніх організацій США - Національне географічне товариство (англ. National Geographic Society) визначають, що ДНК галогрупа пов’язана з праіндоєвропейцями (R1а) розповсюджувалась з території сучасної України. Спенсер Веллс, директор  «National Geographic» вважає: «R1a виникла в Європі від 10 000 до 15 000 років тому на території України»[8]. Цей регіон він називає «українським притулком», де древні люди змогли вижити під час останнього льодовикового максимуму. Звідси кочові індоєвропейці здійснили широку експансію, яка відбулася понад 3000 років до н. е., і дістались Індії. Досі серед найвищої касти Індійських брахманів 72% мають галогрупу (R1а). Серед українців 57%, білорусів 50%, московітів 47%[9].

Всі ці та інші роботи провідних дослідників розкривають картину зародження й формування ведичної культури, яка базувалась на Природних культах праіндоєвропейців, а промосковські представники певних інституції нині роблять все можливе, щоб українці не збагнули правду про себе, про свою мову, праісторію, власну духовну культуру.

Відтак «варвари» – за сучасними науковими дослідженнями широкого кола джерел - виявляються етнокультурним ядром народів, а ведична спадщина «Вкраїни» може постати як майбутнє людства. Хоч східні слов’яни й посіли останнє місце в християнсько-європейській культурі і пізніше за всіх зазнали хрещення, вони залишаються першими в збережені та зародженні праіндоєвропейської культури, яку майже втратили західні народи, зазнавши раннього впливу християнства.     

Американський археолог і культуролог Марія Ґімбутас, поєднавши данні археологічних та лінгвістичних досліджень для визначення місцезнаходження прабатьківщини народів - носіїв праіндоєвропейської мови, вивела карту міграцій індоєвропейців.

Чи випадковість, що співставивиши карту світових ґрунтів з картою прабатьківщини індоєвропейців, 60 % найбільшого природного багатства планети Земля – чорноземи знаходяться на цій території, а саме на території сучасної України. Відтак територія саме нашої країни була одним із найстародавніх центрів землеробства в Європі. Так, в неолітичній стоянці біля с. Чапаєвка (південна околиця Києва), в глиняному черепку було виявлено відбиток зерна культурного ячменю, що є доказом обробки хліба в Східній Європі в IV-III тис. до н. е. Археолог Є. Штерн встановив, що за 2600 років до н. е. м'яка пшениця з південноросійської рівнини була експортована в Фессалію, звідки поширилася по всій Греції. Тенденція збереглася і в скіфський період: відзначався інтенсивний експорт пшениці з Північного Причорномор'я в Грецію. За дослідженнями академіка Б.О. Рибакова слов'яни були носіями предскіфської зеблеробної чоронліської культури, яка існувала в Середньому Подніпров'ї в X-VII ст. до н. е.[10].

Візантійський автор Маврикий Стратег, кажучи про слов’ян, відзначає, що «в них велика кількість різної худоби і плодів земних, що лежать в купах, особливо проса і пшениці».  Під час нападу на слов’янські землі цей полководець рекомендував візантійцям як слідує їх пограбувати: «Знайдене у ворожій країні продовольство не слід знищувати на місці і марнувати, але намагатися перевезти його в свою країну на в'ючних чи тваринах або кораблях»[11].

Оскільки безперечно визначити індоєвропейську прабатьківщину археологічними методами на сьогоднішній день не вдається, а розгляд всіх відомих гіпотез не входить в наше завдання, можемо йти шляхом логічно-інтуїтивної діалектики, припускаючи, що рівень розвитку землеробства і найбільш придатні землі для цього, слугували колискою праіндоєвропейців та формування на цих землях природних культів, пов’язаних з їх господарською діяльністю. 

Остання обставина пояснює не унікальність етносу, а природний осередок, який вплинув на формування автохтонної культури та психології народу, які вийшли з цих земель. Це унеможливлює розвиток національної амбітності: культура та віра, яка залежала від природи є життєдайною планетарною актуальністю. Тому безпідставним є вчення про богообраність одного із народів – природа не може віддавати свої права якомусь з народів.

Завдяки таких технологій як колесо та колісниці, праіндоєвропейці змогли заселити величезні простори Євразії. Будучи хранителями раннього природного світогляду, розсіяли зерна релігійно-міфологічного розуміння серед багатьох сучасних народів. Шляхом встановлення загальних рис серед етнічних релігій різних народів, можливо відновити чистоту первинного відносно трансформованого з часом вторинного світогляду.  Тим самим повернувшись у лоно вірувань, з яких постали сучасні релігії, наблизившись до первинного стану близькості людини і Бога.

Як зазначають релігієзнавці, всі складові цієї цивілізації так чи інакше йдуть своїм корінням в язичницьке минуле. Всі вірування, культи до виникнення «світових релігій» були язичницькими (народними) і багато в чому такими ж і залишаються. Тільки етнічні культури різних народів можуть являтися основою всіх пізніших «світових релігій».

Географічне розташування наших земель (в помірному кліматі Північної частини кулі), унікальні чорноземні землі з світоносною силою Сонця, впливали на психологію предків і створювали умови для формування їх духовної основи. З цієї основи розвивалися всі слов’янські народи. Природна духовність являється основною концепцією практично всіх релігій, але відійшовши від етнічних витоків, набула різних форм.

За космогонічними поглядами стародавніх українців, первісна матерія чоловічої статі, що, поєднавшись з первісною матерією жіночої статі, утворила всі явища на землі, і РІД людський (За Я. Головацьким). Дійсно, хіба взаємодія Землі з Сонцем (Матері з Батьком) в певний період Простору (Неба) не породжують 4 пори року, кожна пора року породжує свою природну стихію і явища, всі ці складові, які діють невід’ємно один від одного формують біосферу де проживають люди, тварини, рослини. Ці елементи діють тільки в взаємодії, породжуючи один одного і людину.   Людина в цій ланці - частина божественного: вона вступає в релігійний зв'язок з душею Всесвіту і при цьому стає співучасником Його безсмертя. З цього слідує, що Природа-Бог присутня у всьому і є причиною всього.  З єдиного породжується багатопроявність.

Кінець залізного віку, який почався близько 1178 p. до н. е., характеризується значними втратами етнічних знань, послабленням зв’язків між поколіннями, а також релігійною глобалізацією, що виявилася в поширенні світових релігій[12]. З цього часу відбувається поступове злиття та уніфікація двох релігійних напрямків – етнічних та світових. Етнічна віра все більше дробилася на мозаїчні фрагменти первинного божественного знання, відділяючись від таємниці Бога.

З плином часу основа Природних вірувань поступово забувалась, переміщуючись в колективне безсвідоме. Час породжував релігійний плюралізм теорії і одкровення. Як казав філософ Парамахамса Харихарананда: «Більшість людей не в змозі знайти Істину, бо вони заблукали в лісі теології і подорожують з однієї нетрі теорії до іншої».

Але, разом з тим, всі релігії можуть привести людей до початкового духовного досвіду тому, що беруть витоки з «Релігії Природи» – першої релігії людини розумної. Таким чином, які б не були різноманітні релігії, всі вони кажуть про одну й ту ж таємницю Бога. Божий задум не має досвіду чи етапів на відміну від етапів релігійних доктрин.

Життєво необхідно на спіралі розвитку техногенного виснаження Землі, катаклізмів і руйнацій, повернутись в духовні сфері до спіралі витоків «Релігії Природи», зрівнявши баланси Природи з депресією «Цивілізації».

Для українців необхідний духовний підйом, шлях до цього – це усвідомлення того, що ми люди прадавньої культури, хранителі кореня цивілізації. Західні Культуртрегери можуть опинитися на місці прищеп. Є речі сильніші від зброї та армій, та перемагаються духовністю й культурою.

Список літератури:

[1] Христианство. Энциклопедический словарь. — Т. 3. — М, 1998. — С. 738.

[2] Боннар А. Греческая цивилизация. Предисловие [Електронний ресурс]/ Андре Боннар// Греческая цивилизация. Предисловие.- Режим доступу: http://antique-lit.niv.ru/antique-lit/bonnar-grecheskaya-civilizaciya/predislovie.htm. 

Фролов Э. Петербургская кафедра античной истории [Електронний ресурс]/ Фролов Э.Д.// Мнемон Исследования и публикации по истории античного мира. Под редакцией професора Э.Д. Фролова. Санкт-Петербург, 2002. Режим доступу: http://centant.spbu.ru/centrum/publik/kafsbor/mnemon/2002/frolov1.htm.

Медведев А. «Античный мир и археология». — Вып. 12. —  Саратов, 2006. — С. 17—32.

[3] Р. Браунинг. Византийский временник. —Т. XIV. —РАБСТВО В ВИЗАНТИЙСКОЙ ИМПЕРИИ (600—1200 гг.). — С. 55.

[4] Історія релігії в Україні: у 10-ти т. За ред. проф. А.Колодного. Т. 8. – Київ, 2010. –  С. 270.

[5] Слово Св. Григорія Богослова. Памятники, III. 235.  Паис. сб. 42. Гр. ид. сл.

[6] McCrum, Robert; Robert MacNeil; William Cran. The Story of English. — New York. 1998.

[7] Рибаков Б.Передмова до книги М.И. Кикешева “Воззвание к славянам”. — М. 1998.

[8] Спенсер Уэллс. Генетическая одиссея человека. — Альпина нон-фикшн. 2013. — С.105—107.

[9] Гаплогрупа R1a (Y-ДНК). [Електронний ресурс]/ Гаплогрупа R1a (Y-ДНК)// – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/ Гаплогрупа R1a (Y-ДНК).htm. 

[10] Рыбаков Б. Язычество древних славян. — М.,1997. — С. 715.

[11] Мишулин А. Древние славяне в отрывках греко-римских и византийских писателей по VII в. н. э. —  ВДИ. 1941. № 1. — С. 256.

[12] Історія релігії в Україні: у 10-ти т. За ред. проф. А.Колодного. — Т. 8. – Київ, 2010. – С. 270.